вівторок, 27 серпня 2019 р.

Замарстинівська: зелень чи бетон?

Вулиця Замарстинівська у Львові  -  магістральна. Але роками водії старалися її оминати. Надто ті, хто любить своє авто. Ями, вибоїни, гостра колія - словом, повний комплект проблем. А на додачу аварійний колектор, який проходить у районі Замарстинівської. 
Тепер усе інакше. Нова колія, бруківка залита бетоном, острівці для зупинок трамваю. Усе рівненьке. Дорога широка. Тротуари - теж.  Наразі лише на частині Замарстинівської така краса. Посадовці обіцяють до кінця року навести лад на Замарстинівській. Здавалося б, треба тішитися. Нарешті заживе вулиця! Новий колектор, гарна колія, рівна дорога.
Але мешканці не радіють. Чому? Бо вулиця, яка колись була зелена, залишилась без багатьох дерев. Якщо раніше напроти будинку №92 на Замарстинівській було 2 дерева, то тепер жодного. І то не проблема мешканців одного будинку, зрізали дерев багато. Посадили - жодного. Восени якось озеленювати збираються. Але не в тих обсягах, як різали. 
Усе роблять для машин. Там парковка. Там широка дорога. А для людей? Що для людей? Вулиця, як розпечена пательня?
І що скажеш на такі закиди місцевих мешканців?


понеділок, 8 квітня 2019 р.

Шкарпетки

Усі шкарпетки я поділяю на дві категорії: подобаються, не подобаються. Третього не дано. А в моєї доньки є третій варіант: подобається, але я би змінила ... і далі конкетно, що би вона змінила. Наприклад, на дитячих шкарпетках із лисичками вона би хотіла бачити сліди лисиці, а не сердечка. "Чому скрізь сердечка? Вони тут не пасують. А сліди би більше пасували". І шо тут скажеш?! Восьмирічна дитина, як на мене, права.  Я раніше навіть не задумувалась над шкарпетками. Який би принт мені би хотілося. А тут мені стало так цікаво, як відбувається той процес придумування малюнків на шкарпетках, чи враховуються думки дітей при створенні дитячих шкарпетках? Я не знаю відповіді, просто цікаво. А ви задумувались колись над цим? 


пʼятниця, 5 квітня 2019 р.

Дерево чи ДСП?

Що краще: дерево чи ДСП? Як на мене, дерево. Це справжність, краса текстури, тепло...
Дерево - то про екологічність. Але що ми маємо в результаті - меблі з ДСП. Вони практичніші, дешевші, а подекуди й красивіші. У них нема тепла.  Меблі з плит несправжні.  То як історії з інстаграму - гарно, стильно і прикольно, але фальшиво, бракує правдивості. Бо бачимо тільки красивий фасад і не знаємо, що криється за ним. Так і з меблями з ДСП. Вигладає привабливо, але в середині уже не так прикольно - тирса і багато клею. Але вибір за ДСП. Меблів з тих плит - навалом. І вони популярні.  Буває, бачу риштування з добротної дошки, тимчасову огорожу під час будівельних робіт з добротної дошки, і ... дрова із добротного дубового столу. 
Ми не цінуємо справжнє. Але дуже любимо гарне.  

вівторок, 2 квітня 2019 р.

10 розчарувань від "Structura кухні"


Цікаво для тих, хто планує замовляти кухню
Для мене вибір кухні  - ключовий. Я би навіть сказала -  найважливіший при ремонті квартири. Саме на кухні я проводжу найбільше часу: там готую, там їм, там спілкуюсь... Тому я присвятила чимало часу вибору кухні. Хотіла, щоб і не за всі гроші, і щоб вирізнялася, і щоб зробили швидко і якісно. Зупинилася на  http://structurakuhni.top. Мені сподобався сайт тим, що мені пропонували кухню від виробника (я не переплачуватиму посереднику), йшлося про знижки і мийку у подарунок. Але в результаті я не отримала  ані знижки, ані мийки в подарунок. Але то пусте в порінянні з тим, що взагалі мене чекало.
Розчарування перше. Зі мною не уклали договору. Мені не виписували квитанцій. Тільки viber переписки і телефонні дзвінки. До речі, про дзвінки.
Це друге розчарування. Зі мною на зв'язок виходили тільки тоді, коли я їм не давала спокою і телефонувала кілька днів поспіль. Ну тобто ви розумієте, яка то була комунікація, якщо у мене три дні йшло, щоб до них додзвонитися, а потім ще тиждень-два, щоб приїхали.
Розчарування третє - відсутність креслень. Мені не надали точних замірів, тому робота інших майстрів у мене пробуксовувала і впиралася знову ж у ту комунікацію, точніше у її відсутність. Пояснення прекрасне: "Ми були на монтажі!" І такі були зайняті, що ані трубку взяти, ані передзвонити пізніше. Капець.
Розрачування четверте - довгий монтаж. З ним мали впоратися за один день. Але я три дні їздила на об'єкт через ту кухню, а там ще досі полишалися хвости. 
Розчарування п'яте - неякісний монтаж. Там криво врізали, там не дотягнули, то забули, то переплутали... 
Розчарування шосте - переплутали колір стільниці. Поставили ту, яка була першим варіантом, але не остаточним. Забули. 
Розчарування сьоме - не надали чеку на газову поверхню, а пасувало би. Тож вони купували, а не я.  
Розчарування восьме - з хати зробили курилку, хоч сокиру вішай. При тому, що можна було вийти покурити на балкон.
Розчарування дев'яте - вимазали стіни у коридорі.
Розчарування десяте - нецензурна лексика. Коли з "казна що" треба було зробити хоч "шось", робилось то тяжко, з матюками (з їхнього боку, хоча набагато більше підстав для матів було з мого боку).
І наостанок резюме. Якщо вам треба меблі, звертайтесь до тих виробників, які дорожать клієнтами, а не думають, як би то і гроші взяти, і поскоріше чкурнути. 
Я би тепер надавала перевагу фабричним меблям. Але, як то кажуть, харошая мисля пріходіт опосля.





пʼятниця, 15 березня 2019 р.

В орендованій квартирі

Маю я таке щастя жити в орендованій квартирі. Спочатку хотіла слово "щастя" з першого речення взяти у лапки. Бо яке то щастя жити у квартирі, яка тобі не належить?! Але так живуть навіть ті, хто міг би собі дозволити власне житло. Скажімо, Тимошенко. На луї віттони має гроші, а живе у будинку родичів... Ні... Дурне порівняння. Бо там стільки правди, як  сиру у дірці сиру. Але Коболєв, до якого довіри значно більше, теж каже, що орендує, і пояснює, що так вигідніше. За оренду сплачує з відсотків депозитів. А інвестувати у власне житло не поспішає, бо каже, що то дуже сумнівне інвестування. А ще кажуть, уже не Коболєв, що хата прив'язує, ти стаєш важчим на підйом і вже не маєш такого бажання мандрувати. Тож оренда - саме те, що треба. Справді?
По-перше, оренда - це просто рай, коли ти хочеш жити просто окремо, своїм життям, коли поруч нема порадниць чи порадників, не ділиш квадратні метри з багатьма людьми, не чатуєш під ванною чи туалетом, не сваришся через побутові дрібниці. Словом, оренда  - це коли ти живеш своїм життям, а не життям родичів.
По-друге, оренда - то свобода. Ти коли хочеш миєшся, що хочеш і коли хочеш їси, що хочеш слухаєш.
По-третє, оренда - то спокій. У квартирі реально тихіше, бо менше людей. Менше навантаження на голову, легше психіці. Більше відпочиваєш, скоріше відновлюєшся, здоровішим є. У психологічній площині - то точно.
Ну як? Вже хочете жити окремо? 
Я думаю, відповідь очевидна.
А  чи хочете жити в орендованій квартирі?
А от тут, як пощастить. Буде адекватний господар, який з'являтиметься тільки за платою раз у місяць, чи навідуватиметься, коли забажає. Останнє не жарт. Таке пережила на першій орендованій квартирі, коли бабця-дрибця привалила на вихідні, зі своєю внучкою, з якою зранку вчила вірші. Вихідні затягнулись. Дитина з бабцьою так і жили... То було шось. Розмовляти з бабцьою було намарне, простіше просто звалити. Тобто ви зрозуміли, що власник орендованої квартири, його адекватність, дуже важлива. 
Інше питання, як її перевірити, коли ти бачиш людину, але її не знаєш? І тут я кажу, як пощастить. Хіба ви великий гуру з визначення людей на адекватність з першого погляду. Тоді ОК. Але, мабуть, спершу на адекватність і особливо на порядність треба перевірити маклера, бо то бувають ше ті шахраї. І гроші візьмуть, і квартири, не знайдуть. Тепер, коли в соцмережах є групи "без маклера", може, легше знайти квартиру, але раніше посередників, які надавали так звані інформаційні послуги, а потім знімали з себе відповідальність, було хоч греблю гати. Тобто ви розумієте, знайти квартиру  - то теж питання. Вам хочеться, щоб була чиста, світла, затишна, з невеликими комунальними, які сплачуються окремо від орендної плати. А найчастіше пропонують страшну, вбиту, недоглянуту. Якщо пропонують гарну, простору, чисту, дорого умебльовану, то ціна зазвичай така, що починаєте думати, наскільки було би дорожче платити розстрочку за новобудову і мати власне житло. Але його ще не звели, і в українських реаліях, зведуть або пізніше заявлених термінів, або не зведуть (і таке буває), і новобудову ви зразу не заселетесь, бо треба час і гроші, чи правильніше гроші і час. Ну то залежить, що у вас більше вартує... Налякала? Вибачайте, я зовсім не ставила за мету відлякати від ідеї жити в орендованій квартирі. То справді класно. Але недешево. І треба бути готовим, що за середню плату у вас не буде все супер. Якщо матрац зручний, то телевізор поганий, якщо пралка добре пере, то холодильник вже ледве-ледве працює. Або і пралка доживає останні свої дні, і холодильник вже мріє про відпочинок... Бо хто буде вкладати гроші в квартирантів? Тут працює принцип "на тобі небоже, що мені не гоже". А ще час від часу змінюється орендна плата, і завжди чомусь не на вашу користь.
Але головне -  це ваше щастя, це ваш спокій, ваша свобода, і цього є набагато більше, коли ви живете окремо. Це моє переконання. 

вівторок, 28 серпня 2018 р.

Батумі. Грузія

Відтепер сполучення з Грузією краще. З червня 2018 літають літаки у Батумі вже зі Львова. Зручний час. Обідня пора. Нема пересадок. Менше, ніж 3 години, і ти вже у колоритній Грузії.
Яка вона, ця гірська країна з джиґітами?
Повітряні ворота - аеропорт - перше, що бачить турист. То який він - аеропорт? У Батумі він маленький. "Проти нашого аеропорту, то якась хатина", - сказала донька. Але та хатина зустрічає багато літаків. Думаю, не менше, ніж у Львові. Принаймні, коли сиділи на пляжі, то  бачили частенько літаки, як здіймалися в небо і як йшли на посадку.  То дуже гарна картинка - літак над морем!
До речі, про море. У Батумі скрізь на пляжах галька. Заходити в море непросто. Виходити - теж. Коли трохи вітряна погода, у воді збирається сміття: листя, окурки, пакети...
За час нашого візиту у Батумі це було нечасто, але неприємно. З приємного - у  воді нема водоростей, медуз чи ще чогось, що мене відлякує.
Взагалі, єдине, що мене у Батумі лякало, то коли сигналили машини. Я думала, що у нас сигналять часто. Як же я помилялася... У Грузії - то звична справа. Хто перший пробібікав, той правий, і перший проїжджає. Дивина - та й годі...
Ще мене дивували, але вже приємно - їхні хачапурі по-аджарськи. По-перше, вони смачні. Ні, неправильно. Вони - дуже смачні. А ще надзвичайно ситні. Тому, коли приходите у кафе удвох, замовляйте не два, а одне хачапурі. Повірте мені на слово. Голодні не підете.  Взагалі у Грузії бути голодним - то звучить як жарт. Тут за кожним рогом продають шоті - такий плоский грузинський хліб. У багатьох місцях продають їхню випічку - очі розбігаються і ціни не кусаються... Так можна не лише засмагу привезти з моря, а й зайві кілограми. У мене була чітка установка - буду їсти рибу. Але її не продають так густо, як я собі то уявляла. У супермеркетах менше риби, ніж у нас. І складається враження, що єдина точка, де можна купити рибу в Батумі - рибний ринок, один на місто. І потрапити туди непросто. Бо поруч ремонтують міст. Проїзд утрудений. Але народ щасливий. "Бачите, який міст будують?! Молодці, так скоро роблять. Ще кілька місяців і заторів тут не буде,"- кажуть місцеві.
Грузини - доброзичливі і гостинні. Завжди готові допомогти. І запросто можуть пригостити, навіть якщо бачать вас вперше. Нас так пригощали двічі. Перший раз чачею у... канцелярському магазині (не питайте). Другий раз шашликом у кафе.









понеділок, 22 січня 2018 р.

Кір. Нагнітання

У січні в Україні люди перестали хворіти на туберкульоз, немає СНІДу, серцево-судинні захроювання, від яких найчастіше вмирали в Україні, ніби зникли. Пропали всі хвороби. Ви не помітили? А я зауважила. Бо у 2018-й українці увійши з кором. Лише про нього й мова. Агов! Де інші теми?!  Нема про що говорити? Видно, що нема. Є тільки кір.
І знаєте чому? Бо українці не щеплені. То пусте, що кір прийшов до нас з Румунії. Нам же розказують, що скрізь у світі люди вакцинуються, і тільки українці, як якісь затуркані африканці, не поспішають вакцинуватися, і от на маєш: спалах. А як же румуни? Вони, за словами Супрун, теж не дуже то вакцинувалися. Тому висновок, що цивілізовані країни дбають про своє здоров'я і охоплені вакцинацією, а ми ні - не зовсім точний. Правильніше сказати, що довіра до вакцин знижується, і не тільки в Україні. Не дарма ж Румунії рівень вакцинації опустився до 86% проти 95% у 2007 році. І так, багато було випадків інфікування кором у 2017. Мабуть, румуни постраждали найбільше в Європі від цієї хвороби. Але не можна сказати, що тільки в Румунії був кір. Фактично, у всіх країнах ЄС у 2017 були випадки захворювання на кір, крім  Латвії, Ліхтенштейну, Мальти та Норвегії. Тому не треба казати, що то Україна така унікальна. В Італії лише за перше півріччя 2017-го захворіли більше 3 тисяч людей, тоді як у нас такі цифри за 11 місяців 2017. Виходить, у нас менше. Бо італійської статистики за друге півріччя я не знайшла. Якщо ще там були випадки інфікування, то загальна картина в них може бути гірша. Чому? Там теж винні дурні батьки і лікарі-гомеопати? То вам для роздумів.

P.S. А тим часом дитина мого facebook-friend, яка потрапила на свята в ОХМАТДИТ з запаленням легень, там же була заражена кором. До речі, дитина була вакцинована. Тому головне - не попасти у лікарню, бо там найбільші шанси інфікування. Як не кором, то гепатитом...