понеділок, 8 квітня 2019 р.

Шкарпетки

Усі шкарпетки я поділяю на дві категорії: подобаються, не подобаються. Третього не дано. А в моєї доньки є третій варіант: подобається, але я би змінила ... і далі конкетно, що би вона змінила. Наприклад, на дитячих шкарпетках із лисичками вона би хотіла бачити сліди лисиці, а не сердечка. "Чому скрізь сердечка? Вони тут не пасують. А сліди би більше пасували". І шо тут скажеш?! Восьмирічна дитина, як на мене, права.  Я раніше навіть не задумувалась над шкарпетками. Який би принт мені би хотілося. А тут мені стало так цікаво, як відбувається той процес придумування малюнків на шкарпетках, чи враховуються думки дітей при створенні дитячих шкарпетках? Я не знаю відповіді, просто цікаво. А ви задумувались колись над цим? 


пʼятниця, 5 квітня 2019 р.

Дерево чи ДСП?

Що краще: дерево чи ДСП? Як на мене, дерево. Це справжність, краса текстури, тепло...
Дерево - то про екологічність. Але що ми маємо в результаті - меблі з ДСП. Вони практичніші, дешевші, а подекуди й красивіші. У них нема тепла.  Меблі з плит несправжні.  То як історії з інстаграму - гарно, стильно і прикольно, але фальшиво, бракує правдивості. Бо бачимо тільки красивий фасад і не знаємо, що криється за ним. Так і з меблями з ДСП. Вигладає привабливо, але в середині уже не так прикольно - тирса і багато клею. Але вибір за ДСП. Меблів з тих плит - навалом. І вони популярні.  Буває, бачу риштування з добротної дошки, тимчасову огорожу під час будівельних робіт з добротної дошки, і ... дрова із добротного дубового столу. 
Ми не цінуємо справжнє. Але дуже любимо гарне.  

вівторок, 2 квітня 2019 р.

10 розчарувань від "Structura кухні"


Цікаво для тих, хто планує замовляти кухню
Для мене вибір кухні  - ключовий. Я би навіть сказала -  найважливіший при ремонті квартири. Саме на кухні я проводжу найбільше часу: там готую, там їм, там спілкуюсь... Тому я присвятила чимало часу вибору кухні. Хотіла, щоб і не за всі гроші, і щоб вирізнялася, і щоб зробили швидко і якісно. Зупинилася на  http://structurakuhni.top. Мені сподобався сайт тим, що мені пропонували кухню від виробника (я не переплачуватиму посереднику), йшлося про знижки і мийку у подарунок. Але в результаті я не отримала  ані знижки, ані мийки в подарунок. Але то пусте в порінянні з тим, що взагалі мене чекало.
Розчарування перше. Зі мною не уклали договору. Мені не виписували квитанцій. Тільки viber переписки і телефонні дзвінки. До речі, про дзвінки.
Це друге розчарування. Зі мною на зв'язок виходили тільки тоді, коли я їм не давала спокою і телефонувала кілька днів поспіль. Ну тобто ви розумієте, яка то була комунікація, якщо у мене три дні йшло, щоб до них додзвонитися, а потім ще тиждень-два, щоб приїхали.
Розчарування третє - відсутність креслень. Мені не надали точних замірів, тому робота інших майстрів у мене пробуксовувала і впиралася знову ж у ту комунікацію, точніше у її відсутність. Пояснення прекрасне: "Ми були на монтажі!" І такі були зайняті, що ані трубку взяти, ані передзвонити пізніше. Капець.
Розрачування четверте - довгий монтаж. З ним мали впоратися за один день. Але я три дні їздила на об'єкт через ту кухню, а там ще досі полишалися хвости. 
Розчарування п'яте - неякісний монтаж. Там криво врізали, там не дотягнули, то забули, то переплутали... 
Розчарування шосте - переплутали колір стільниці. Поставили ту, яка була першим варіантом, але не остаточним. Забули. 
Розчарування сьоме - не надали чеку на газову поверхню, а пасувало би. Тож вони купували, а не я.  
Розчарування восьме - з хати зробили курилку, хоч сокиру вішай. При тому, що можна було вийти покурити на балкон.
Розчарування дев'яте - вимазали стіни у коридорі.
Розчарування десяте - нецензурна лексика. Коли з "казна що" треба було зробити хоч "шось", робилось то тяжко, з матюками (з їхнього боку, хоча набагато більше підстав для матів було з мого боку).
І наостанок резюме. Якщо вам треба меблі, звертайтесь до тих виробників, які дорожать клієнтами, а не думають, як би то і гроші взяти, і поскоріше чкурнути. 
Я би тепер надавала перевагу фабричним меблям. Але, як то кажуть, харошая мисля пріходіт опосля.





пʼятниця, 15 березня 2019 р.

В орендованій квартирі

Маю я таке щастя жити в орендованій квартирі. Спочатку хотіла слово "щастя" з першого речення взяти у лапки. Бо яке то щастя жити у квартирі, яка тобі не належить?! Але так живуть навіть ті, хто міг би собі дозволити власне житло. Скажімо, Тимошенко. На луї віттони має гроші, а живе у будинку родичів... Ні... Дурне порівняння. Бо там стільки правди, як  сиру у дірці сиру. Але Коболєв, до якого довіри значно більше, теж каже, що орендує, і пояснює, що так вигідніше. За оренду сплачує з відсотків депозитів. А інвестувати у власне житло не поспішає, бо каже, що то дуже сумнівне інвестування. А ще кажуть, уже не Коболєв, що хата прив'язує, ти стаєш важчим на підйом і вже не маєш такого бажання мандрувати. Тож оренда - саме те, що треба. Справді?
По-перше, оренда - це просто рай, коли ти хочеш жити просто окремо, своїм життям, коли поруч нема порадниць чи порадників, не ділиш квадратні метри з багатьма людьми, не чатуєш під ванною чи туалетом, не сваришся через побутові дрібниці. Словом, оренда  - це коли ти живеш своїм життям, а не життям родичів.
По-друге, оренда - то свобода. Ти коли хочеш миєшся, що хочеш і коли хочеш їси, що хочеш слухаєш.
По-третє, оренда - то спокій. У квартирі реально тихіше, бо менше людей. Менше навантаження на голову, легше психіці. Більше відпочиваєш, скоріше відновлюєшся, здоровішим є. У психологічній площині - то точно.
Ну як? Вже хочете жити окремо? 
Я думаю, відповідь очевидна.
А  чи хочете жити в орендованій квартирі?
А от тут, як пощастить. Буде адекватний господар, який з'являтиметься тільки за платою раз у місяць, чи навідуватиметься, коли забажає. Останнє не жарт. Таке пережила на першій орендованій квартирі, коли бабця-дрибця привалила на вихідні, зі своєю внучкою, з якою зранку вчила вірші. Вихідні затягнулись. Дитина з бабцьою так і жили... То було шось. Розмовляти з бабцьою було намарне, простіше просто звалити. Тобто ви зрозуміли, що власник орендованої квартири, його адекватність, дуже важлива. 
Інше питання, як її перевірити, коли ти бачиш людину, але її не знаєш? І тут я кажу, як пощастить. Хіба ви великий гуру з визначення людей на адекватність з першого погляду. Тоді ОК. Але, мабуть, спершу на адекватність і особливо на порядність треба перевірити маклера, бо то бувають ше ті шахраї. І гроші візьмуть, і квартири, не знайдуть. Тепер, коли в соцмережах є групи "без маклера", може, легше знайти квартиру, але раніше посередників, які надавали так звані інформаційні послуги, а потім знімали з себе відповідальність, було хоч греблю гати. Тобто ви розумієте, знайти квартиру  - то теж питання. Вам хочеться, щоб була чиста, світла, затишна, з невеликими комунальними, які сплачуються окремо від орендної плати. А найчастіше пропонують страшну, вбиту, недоглянуту. Якщо пропонують гарну, простору, чисту, дорого умебльовану, то ціна зазвичай така, що починаєте думати, наскільки було би дорожче платити розстрочку за новобудову і мати власне житло. Але його ще не звели, і в українських реаліях, зведуть або пізніше заявлених термінів, або не зведуть (і таке буває), і новобудову ви зразу не заселетесь, бо треба час і гроші, чи правильніше гроші і час. Ну то залежить, що у вас більше вартує... Налякала? Вибачайте, я зовсім не ставила за мету відлякати від ідеї жити в орендованій квартирі. То справді класно. Але недешево. І треба бути готовим, що за середню плату у вас не буде все супер. Якщо матрац зручний, то телевізор поганий, якщо пралка добре пере, то холодильник вже ледве-ледве працює. Або і пралка доживає останні свої дні, і холодильник вже мріє про відпочинок... Бо хто буде вкладати гроші в квартирантів? Тут працює принцип "на тобі небоже, що мені не гоже". А ще час від часу змінюється орендна плата, і завжди чомусь не на вашу користь.
Але головне -  це ваше щастя, це ваш спокій, ваша свобода, і цього є набагато більше, коли ви живете окремо. Це моє переконання. 

вівторок, 28 серпня 2018 р.

Батумі. Грузія

Відтепер сполучення з Грузією краще. З червня 2018 літають літаки у Батумі вже зі Львова. Зручний час. Обідня пора. Нема пересадок. Менше, ніж 3 години, і ти вже у колоритній Грузії.
Яка вона, ця гірська країна з джиґітами?
Повітряні ворота - аеропорт - перше, що бачить турист. То який він - аеропорт? У Батумі він маленький. "Проти нашого аеропорту, то якась хатина", - сказала донька. Але та хатина зустрічає багато літаків. Думаю, не менше, ніж у Львові. Принаймні, коли сиділи на пляжі, то  бачили частенько літаки, як здіймалися в небо і як йшли на посадку.  То дуже гарна картинка - літак над морем!
До речі, про море. У Батумі скрізь на пляжах галька. Заходити в море непросто. Виходити - теж. Коли трохи вітряна погода, у воді збирається сміття: листя, окурки, пакети...
За час нашого візиту у Батумі це було нечасто, але неприємно. З приємного - у  воді нема водоростей, медуз чи ще чогось, що мене відлякує.
Взагалі, єдине, що мене у Батумі лякало, то коли сигналили машини. Я думала, що у нас сигналять часто. Як же я помилялася... У Грузії - то звична справа. Хто перший пробібікав, той правий, і перший проїжджає. Дивина - та й годі...
Ще мене дивували, але вже приємно - їхні хачапурі по-аджарськи. По-перше, вони смачні. Ні, неправильно. Вони - дуже смачні. А ще надзвичайно ситні. Тому, коли приходите у кафе удвох, замовляйте не два, а одне хачапурі. Повірте мені на слово. Голодні не підете.  Взагалі у Грузії бути голодним - то звучить як жарт. Тут за кожним рогом продають шоті - такий плоский грузинський хліб. У багатьох місцях продають їхню випічку - очі розбігаються і ціни не кусаються... Так можна не лише засмагу привезти з моря, а й зайві кілограми. У мене була чітка установка - буду їсти рибу. Але її не продають так густо, як я собі то уявляла. У супермеркетах менше риби, ніж у нас. І складається враження, що єдина точка, де можна купити рибу в Батумі - рибний ринок, один на місто. І потрапити туди непросто. Бо поруч ремонтують міст. Проїзд утрудений. Але народ щасливий. "Бачите, який міст будують?! Молодці, так скоро роблять. Ще кілька місяців і заторів тут не буде,"- кажуть місцеві.
Грузини - доброзичливі і гостинні. Завжди готові допомогти. І запросто можуть пригостити, навіть якщо бачать вас вперше. Нас так пригощали двічі. Перший раз чачею у... канцелярському магазині (не питайте). Другий раз шашликом у кафе.









понеділок, 22 січня 2018 р.

Кір. Нагнітання

У січні в Україні люди перестали хворіти на туберкульоз, немає СНІДу, серцево-судинні захроювання, від яких найчастіше вмирали в Україні, ніби зникли. Пропали всі хвороби. Ви не помітили? А я зауважила. Бо у 2018-й українці увійши з кором. Лише про нього й мова. Агов! Де інші теми?!  Нема про що говорити? Видно, що нема. Є тільки кір.
І знаєте чому? Бо українці не щеплені. То пусте, що кір прийшов до нас з Румунії. Нам же розказують, що скрізь у світі люди вакцинуються, і тільки українці, як якісь затуркані африканці, не поспішають вакцинуватися, і от на маєш: спалах. А як же румуни? Вони, за словами Супрун, теж не дуже то вакцинувалися. Тому висновок, що цивілізовані країни дбають про своє здоров'я і охоплені вакцинацією, а ми ні - не зовсім точний. Правильніше сказати, що довіра до вакцин знижується, і не тільки в Україні. Не дарма ж Румунії рівень вакцинації опустився до 86% проти 95% у 2007 році. І так, багато було випадків інфікування кором у 2017. Мабуть, румуни постраждали найбільше в Європі від цієї хвороби. Але не можна сказати, що тільки в Румунії був кір. Фактично, у всіх країнах ЄС у 2017 були випадки захворювання на кір, крім  Латвії, Ліхтенштейну, Мальти та Норвегії. Тому не треба казати, що то Україна така унікальна. В Італії лише за перше півріччя 2017-го захворіли більше 3 тисяч людей, тоді як у нас такі цифри за 11 місяців 2017. Виходить, у нас менше. Бо італійської статистики за друге півріччя я не знайшла. Якщо ще там були випадки інфікування, то загальна картина в них може бути гірша. Чому? Там теж винні дурні батьки і лікарі-гомеопати? То вам для роздумів.

P.S. А тим часом дитина мого facebook-friend, яка потрапила на свята в ОХМАТДИТ з запаленням легень, там же була заражена кором. До речі, дитина була вакцинована. Тому головне - не попасти у лікарню, бо там найбільші шанси інфікування. Як не кором, то гепатитом...














понеділок, 15 січня 2018 р.

"Тирамісу з полуницями"

Така файна солодка назва книжки.  Уже уявила смачний десерт. Потім глянула, авторка - полька. Твір обіцяє бути цікавим і необтяжливим,  - подумала собі я. Очікування справдилися. Історія сподобалась. Більше пасує для тінейджерів. Тут проблеми схуднення, депресія, стосунки з хлопцями, наркотики... 
Найбільша увага звернена на анорексію, хворобу, до якої дівчина скочується поступово й не здогадуючись, що в неї анорексія. 
Примітним, досі мені невідомим, але цікавим виявився факт, що неповнолітні у Польщі не можуть самостійно звернутися до гінеколога. Потрібен супросід опікуна. Інший варіант - приватна клініка, але на неї треба мати гроші. 
Закарбувалось те,  як хороший хлопець, який не любив алкоголь і не курив, раптом присідає на наркотики...
А ще мати, яка у депресії після того, як її покинув чоловік... 
Інша мати така заклопотана, що не помітила хвороби рідного сина.
Висновок, ми забагато поринули у внутрішній світ, стали самотніми островами, які перебуваючи у сім'ї і маючи друзів, поняття не маємо, які проблеми у наших близьких. Нам здається, що ми все знаємо про них, а насправді не знаємо дуже багато і часто важливого.