пʼятниця, 23 листопада 2007 р.

Піар - то сила. Садовий робить ставку на прес-службу


Жоден мер Львова за часів незалежності не мав такого масштабного висвітлення роботи міської ради загалом, і роботи мера зокрема, як Садовий. З самого початку, як тільки він зайняв крісло мера, відразу розпочалась реорганізація у мерії. І пріоритетом стала прес-служба, а не управління житлово-комунального господарства. Хоча, якщо врахувати величезну кількість звернень, скарг на ЖЕКи, на бездіяльність щодо зволікання вирішення проблемних питань, які стосуються аврійних будинків і не тільки, то за кількістю працівників мало б лідирувати управління житлово-комунального господарства. Але ні. Більше того, начальник цього управління Іван Квик, як з'ясувалося, не знає елементарного. Зокрема, йому невідомо, яка норма температури гарячої води. Або що робити, якщо з гарячого крана теле ледь тепла. У нього уявлення, як у пересічного мешканця міста. Треба звернутися до ЖЕКу, а якщо не діє, до суду. Але конкретніше не знає. Сам каже, що у нього гаряча вода з крана починає текти не о 6-й ранку, а близько сьомої. І ввечері гаряча вода з'являється о 19-й. І досі не дав тому ради. "Судитися мені якось не випадає," - каже Квик. А міг би показати приклад, а ще краще: навести порядок.
Та це не є головним завданням міської ради. Для працівників цієї установи найважливіше піар. От і виходить, що у прес-службі із 2-х компів стало майже 10. І працівників збільшолося у 5 разів. Та й зараз у мерії є вакансія на головного спеціаліста сектору висвітлення роботи міської ради в ЗМІ. Крім того, оголошено конкурс на посаду начальника управління інформації та промоції. Це при тому, що висвітлення й так багато. Сама прес-служба міської ради щодня продукує 7-10 новин за день. От і піар.

понеділок, 19 листопада 2007 р.

Бездарні лікарі

Те, що у нас багато поганих лікарів, мала довіра до них серед населення, - відомий факт. Усі трохи багатші та впливовіші за потреби вирушають на лікування закордон. А як тільки журналісти починають їх затискати запитаннями: чому поїхали лікуватися закордон, а не довірились вітчизняним лікарям, усі, мов один, починають говорити про чудову нашу медицину, про хороших спеціалістів... Та для чиновників вітчизняна медицина потрібна не тоді, коли щось негаразд зі здоров'ям, а коли непевність становища. Як-от у випадку із Цушком, який сам не міг визначитися, що у нього: отруєння чи негаразди з серцем. Найймовірніше, ні те, ні інше. Або у випадку із Зв'ягільським. Ще вчора казали, що він у лікарні, а вже сьогодні стоїть поруч з президентом. Таких випадків, мабуть, сотні... Українська лікарня для багатіїв - це добрий прихисток, і аж ніяк не місце обстеження і лікування. От і найвпливовіша людина області Петро Олійник зробила вибір на користь Віденської клініки. Та що сподобалось мені, від нього я вперше почула правдиву оцінку української медицини:"У нас є маса бездарних лікарів, які їздять на ВМW, живуть у багатих будинках, мають регалії докторів наук та академіків, але не вміють апендицит вирізати". Страшна реальність.

четвер, 15 листопада 2007 р.

Освітлення неіснуючого парку


Уже два роки у Львові говорять про необхідність створення парку імені Івана Павла Другого. Більше того, уже затвердили межі парку, ( у той час, коли ніяк не можуть навести лад із межами Стрийського парку), та все-одно парку не видно досі. Нещасних 15 садженців, а може, й уже менше - це не парк, не скверик, і навіть не алея. Це знає навіть дитина. Але влада міста вперто каже про парк. І навіть, виявляється, дбає про освітлення парку. Урелігійному часописі "Месіонар" у номері за листопад написано: "Влада Львова виділить цього року з місцевого бюджету 500 тисяч гривень для проведення освітлення в парку та придбання інвентарю". І що: над кожним саджанцем буде лампа, і не одна, а декілька, і не прості, а енегрозберігаючі (як у міській раді)? І буде 50 віників, і двадцять лопат? Це абсурд. Як і те, що площа парку - 3 га. Біля церки Пресвятої Богородиці навіть немає стільки вільного місця... Може, й супермаркет "Арсен" належить до парку чи він у припарковій зоні? А будинок за церквою - це палатка для торгівлі морозивом у парку? Панове, не можна так тупо брехати. Львів'яни не сліпі!

середа, 24 жовтня 2007 р.

Коли у Львові будуть нові трамваї?


Це запитання виникало, мабуть, у багатьох львів'ян. Їздити старим трамваєм або, як у народі кажуть, "старим гратом" набридло. Та й небезпечно. У місті був уже не один випадок, коли горів трамвай, і люди в паніці з нього вибігали. Часто буває, задимиться. Смердить. Та що дивуватись. Трамваї своє уже відпрацювали. Половина трамвайного парку роками простоює. Із 170 на рейс виходить приблизно 80 облуплених, холодних, небезпечних, та все ж улюблених трамваїв. За роки незалежності "місцева ура патріотична влада" не спромоглась купити бодай кілька трамваїв. І це при тому, що Львів має багато міст-побратимів, які залюбки не те, що продали б свої трамваї, - подарували б ті, які 15-20 років на ходу. Адже технічний прогрес каже своє слово. Багаті міста закуповують нові. А зі старими не знають, що мають робити. І ремонтувати - нема потреби, бо вже не будуть їздити. І на брухт не здадуть - шкода.
За Садового місцева влада ніби опам'яталася. Вирішила купити 11 вживаних трамваїв. Але за які гроші! Кожен - за 0,5 млн. грн. Це при тому, що 20-річнні трамваї віддали б за символічну суму. Мабуть, і за 10о доларів. Але ж поповнити трамвайний парк - то добре. А ще краще - поповнити власні кишені. Райці в ініціативі чиновників закупити вживані трамваї по 0,5 млн. грн кожен запідозрили щось неладне, і не підтримали пропозиції на сесії міської ради. Потім комісія фінансів тапланування бюджету все ж погодила купівлю. Домовлятися треба вміти! Шкода лише, що все це коштом платників податків! Тобто за наші кошти фактично куплять те, що в Європі ніхто уже не купує.

понеділок, 22 жовтня 2007 р.

Шовіністи розгулялись - українські владці всрались

Зухвале нищення української символіки на найвищій точці України - Говерлі, про яке самі ж винуватці повідомили ще 18 жовтня ввечері, досі не завершилося відкриттям серйозних кримінальних справ. Усі владці позаявляли, що це захвальство, якого світ не бачив, що з тим щось треба робити, що де таке можна попустити... Проте реально представники вищих ешалонів влади не зробили ані різких заяв, ані, тим більше, серйозних кроків. Лише правоохоронці Івано-Франківської області порушили кримінальну справу. Але яку?! Цитую "за фактом грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю". Багато сказано, та мало то що говорить. Ні щоб конкретно. Стаття 338 «Наруга над державними символами» та стаття 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України». Коротко і головне - зрозуміло. Саме такі карні справи пропонують відкрити свободівці. Але хто би то прислухався до політичної сили, яку не вносять у списки соцопитувань, яка нібито не долає 3% бар'єр ( завдяки старанням Тимошенко) і яка, як і всі українці, далеко і глибоко можновладцям - здебільшого неукраїнцям за походженням. От і виходить, що коли йдеться про захист державної символіки, обороняти її - нікому. Тому акт вандалізму в наших реаліях провокує черговий піар різних політичних сил ( йдеться не про "Свободу"), окремих політиків, які грають по нервах українців, і аж ніяк не вболівання за українську державність нібито українських можновладців.
У день, коли преса активно почала мусолити вчинені дії Євразійським союзом молоді, жоден можновладець не сказав: завтра ж, коли пересвідчимося, що розміщене в інтернеті - правда, почнемо працювати над відновленням символів і пошуком винних. Або краще навпаки - пошуком винних і відновленням символів. Усе спустили на гальма. І відкрили кримінальну справу, яка взагалі не робить погоди. А тим часом зухвальство москальської організації продовжується. Інтернет рясніє новими повідомленнями так званих москальских євраційців, для яких Україна - це не держава. Україну перевіряють на українськість. Та керівники держави цей іспит завалили. І замість того, щоб проявити усю свою твердість і рішучість ( яких, на жаль, нема), вчергове проявили безпорадність. Одне слово, всрались.

пʼятниця, 19 жовтня 2007 р.

Відкриття пам'ятника по-львівськи


Якщо пам'ятник довгоочікуваний для львівської інтелігенції, то з'являється він, як правило довго, і не завжди у тому вигляді, на який сподівалася більшість. Так і у випадку із пам'ятником Степанові Бандері. Сім років говорили, провели багато конкурсів проектів, чимало списів поламали стосовно того, що ж врешті-решт має постати у Львові, і запала тиша. Про те, чи ведеться над пам'ятником робота, довго нічого не йшлося. Чиновники бідкались: немає грошей на спорудження пам'ятника, а громада була в очікуванні. І нарешті. 13 жовтня 2007 року до 65-річчя створення УПА у Львові на площі Кропивницькій відбулось відкриття пам'ятника. Щоправда, лише пам'ятника, а не усього комплекса, який був у проекті. Мовляв, через брак коштів. Усе буде готове до 1 січня 2009 року, коли святкуватимуть 100-річчя від дня народження Степана Бандери.
Та навіть відкриття самого пам'ятника у Львові не могли нормально організувати. Усі роботи вели поспіхом і не найкраще. Та й то не встигли. Відтак, у переддень відкриття за пам'ятником не проклали бруківку, не підготували газони, не почистили площу перед пам'ятником. Та з останнім - прибиранням - взагалі було весело.
Почну спочатку. 12 жовтня на площу перед пам'ятником Бандері прибули писаки-журналісти. Висадили їх на самій площі на нещодавно викладеній бруківці. Там і залишилась стояти машина. Потім прибула чиновницька братія, яка, до речі, довго збиралась. І начальник Галицької районної адміністрації Ірина Маруняк покомандувала забрати звідти машину. Мовляв, нема чого товкти нову бруківку. Забрали машину. Через хвилин 10 після того на площу заїхав старий масивний трактор. Звісно, набагато важчий за машину. І почав здіймати пилюку. Але це, мабуть, класифікувалось як прибирання площі. Пилюка піднімалась на два-три метри. І осідала. Отаке прибирання. А влада міста тішиться, що у Львові їздять маленькі машини-пилососи іноземного виробництва. І що з того?

четвер, 18 жовтня 2007 р.

Львівська опера - попсова


Дішла до такого висновку нещодавно. І як на мене, невипадково. Практично кожного місяця на сцені Львівської опери виступають ті, хто не має на це морального право.
Складається враження, що тепер уже кожен бездар, який має гроші, і якому можуть скласти протекцію у Тадея Едера (директора театру) чи десь вище, може вийти на сцену Львівської опери. Сам директор театру каже, що хотів би змінити загрозливу ситуацію. Він визнає, що виступ усіляких "талантів" йде не на користь театру: псується імідж, нівелюється сама Львівсь опера. Але від самого бажання змінити ситуацію нічого не змінюється. І з час від часу з'являються афіші із усілякими виконавцями. Такого би не було, якби не телефонне право. Це визнає Тадей Едер. Він каже, що коли телефонують із міністерства, і кажуть, що такий то і такий то має виступити на сцені, то відмовити не має як.
Одна справа, коли це стосується виконавця, інша - коли вистави. Здавалось би, для вистав треба давати зелене світло. Але коли побачила те, що ставиться і як, то думка змінилася. Привезли до Львова "Пекельні вибори". Вистава зроблена на замовлення нікому невідомої сто-енної партії "Вільна Україна". Вийшов на сцену перший номер партії. Українською говорить тяжко. Після цього почалась вистава. На третьому балконі чути погано: музика зашкалює звук. Та й саме дійство не витримує жодної критики. Бігає актор у вишиванці і кричить: "Полюбіть Україну так, як я люблю мед". Це таке висміювання президента на сцені національної опери. Ну ніяк не пасує.

понеділок, 8 жовтня 2007 р.

Львівські готелі: вибору катма і висока ціна


Готельних номерів у Львові бракує. Так каже кожен фахівець готельної справи. І всякий наголошує: будувати треба малі дешеві готелі, а не такі, які пообвішуються зірками, не отримавши для цього відповідний сертифікат ( а так у нас вміють). І будувати треба багато. Скільки саме, думки розходяться. Радники мера кажуть: "Безліч. Чим більше, тим краще". Ті, хто знає готельну справу зсередини, каже: "Багато. Але скільки саме, має сказати спеціальне дослідження".
У тому то й вся справа. Треба провести дослідження. Та оплатити його ніхто не хоче. А без документа важко визначати пріоритети міста. Його майбутнє. Кажуть, після того, як фахівці провели дослідження у Кам'янці-Подільському, до міста з'явився інтерес інвесторів та почали надходити реальні інвестиції. Зрештою, це помітно. Будівництво пожвавилось. Видно, що місто розвиваєься. А у Львові розвиваються лише м'язи міських чиновників, які не втомлюються повторювати, що місту потрібні готелі. Кожного тижня у різних ЗМІ, то в одному, то в другому, вони говорять про потребу у готельних номерах. Але від цього потік інвесторів до міста чомусь не з'являється. Відтак, на 7 міжнародному інвестиційному форумі "Україно, вперед!" мова про готельний бізнес велась в основному з представниками готельного бізнесу Львова, а не з обіцяними великими інвесторами. Ось так знову поговорили між собою. А для чого тоді організовувати велике дійство "Інвестиційний форум"? Щоб знову побідкатись, як важко працювати бізнесменам?
А тим часом турист у Львові платить в середньому 50 доларів за номер. І ніхто не дослухається до його бідкань: "Нічліг має бути дешевшим. Ціна теперішня багатьом туристам не по кишені".

Львівська інтелігенція: доказ продажності

Прагматизму львівській інтелігенції не позичати. Заради власних амбіцій, свояцьких інтересів та незайвих кілька папірців львівська інтелігенція ладна інколи по-іншому глянути, інше сказати, інше написати чи підписати. Та коли цей прагматизм заходить уже занадто далеко, то доводиться шукати інше слово, аби окреслити дії вершків суспільства. ПРОДАЖНІСТЬ. Його здебільшого застосовують до політиків. Але львівська інтелігенція теж не їм поступається.
Сьогодні, 8 жовтня, з'явилась інформація про те, що представники львівської інтелігенції закликають до широкої коаліції. Мовляв, коаліція має бути представницька, а БЮТ та НУСН такої створити не може, тому не брати до уваги ПР не можна.
Думки такого змісту представники виклали у листі і скерували до президента.
Щоправда, це не позиція інтелігенції. І навіть не її ініціатива. Задум листа-звернення зародився у регіонала Писарчука. А інтелігенція погодилась. Точніше Писарчук на кожного інтелігента-підписатна знайшов важелі впливу. Для Бориса Возницького переконливим аргументом стало фінансування Золочівського замку, яке проводить Писарчук. А як людина помішана ( у доброму розумінні цього слова) на культурній спадщині, він взяв і підписався під листом.
Відомого художника Безніска теж переконав Писарчук. Він зробить йому пам'ятник. Художнику із іменем, якому уже 70, треба уже думати про увіковічнення.
Ось так. Кожному щось треба.
А регіонам - коаліцію. Щоправда, ціна дуже велика. І чи вартує?

середа, 26 вересня 2007 р.

Тимошенко у Львові



Цього разу, як і рік тому, коли Львів святкував своє 750-річчя, Юлія Тимошенко одягнула рожеве. Аби у прискіпливих львів'ян не виникало запитання, звідки лідерка блоку бере гроші на розкішне вбрання, сьогодні Юлія Тимошенко одяглась максимально скромно. Не було ні мереживної сукні, ні вишуканого костюма, ні біжутерії... Перед львів'янами головна бютівка постала у зичайному рожевому гольфі і такого ж кольову спідниці. Не мала кульчиків, перстеня, браслету. Одне слово, Тимошенко зробила усе для того (або їй так порадили), щоб постати перед львівською бідною інтелігенцією своєю, вдягнутися, як пересічна українка. Мудрий хід іміджмейкерів. А щоб його не зафіксували камери телевізійників та фотоапарати газетників, журналістів попросили покинути дзеркальний зал, у якому проходила зустріч з інтелігенцією. А раптом журналісти роздмухають мінімалізм Тимошенко, протиставляючи її вишуканість? Відтак, залишити журналстів зал попросила сама Юлія Тимошенко. Мовляв, з Вами ми ще сьогодні матимемо нагоду поговорити. (До речі, на прес-конференції Тимошенко уже була мала кульчики). Мені, щоправда, вдалось затисатися поміж інтелігентів, і спостерігати хід розмови. Отож.
Після проведених приблизно трьохсот зустрічей у різних міста України у ході виборчої кампанії до Львова ініціаторка позачергових виборів прибула уже з "посадженим" голосом. Говорила тихо. І була захрипла. На зустрічі з інтелігенцією трималася добре, але відчувалось, що Юлія Тимошенко трохи втомлена. Аби протриматися ще трохи, вона берегла сили, і намагалась говорити мало. А коли уже почала вести мову, то не розлогими, незрозумілими штампами, як це говорять політики типу Азарова, а коротко і по суті. Щоправда, для інтелігенції змалювала таке рожеве майбутнє (і підняття заробітної плати, і розвиток української кінематографії, і стимулювання меценатства, і підтримку сільським бібліотекам, клубам, і....), що львівські інтелігенти уже були б раді, коли хоча б частина обіцяного стала реальністю. Але при цьому додавали, що список взятих на БЮТ зобов'язань вартувало б розширити. І понеслась душа в рай! Усі наввипередки почали говорити, що кого болить. Для когось на першому місці документи. "Архіви наші треба берегти, бо у занедбаному стані!", - говорила одна. "Поморянський та Свірзький замки мають бути у користуванні ліги творчої інтелігенції, " - говорив другий. "Треба зняти оподаткування з театрів!" - наголошував третій. І взагалі в Україні мають діяти закон "Про культуру" і закон "Про меценатство", які досі не запрацювали, - з болем говорив усе той же третій.
Загалом інтелігенція гарно зустріла Юлію Тимошенко. Але знаючи нашу продажну інтелігенцію, це не подія. Львівські "вершки" гарно зустрічають усіх. Коли у Львові, у палаці Потоцьких у тому ж залі, що й Тимошенко, був Янукович, інтелігенція теж зустрічала стоячи. І теж з оплесками. У такий спосіб львів'яни демонтрують свою лояльність, насправді ж своїм одобрямс усіх, свідчать про свою продажність, і бажання лизати тоді, коли того від них не вимагають. Так було у Льові й тепер, під час розмови представника духовенства з Юлією Володимирівною. Першого ніхто не просив лізти без мила. Але він вперто говорив, що дає вказівки священикам закликати віруючих голосувати на виборах за демократичні сили. І при нагоді натякає на БЮТ. Якби з інтелігенцією зустрічався президент, духовенство, мабуть, говорило б про демократичні сили і передусім, про НУНС. Але то їхня справа. Як варіативно змінюються позиції, відомо. Та все ж дратує наша інтелігенція. Кожен так і пищить, коли наближається до віп-персон. Представниця нашої письменницької братії Марія Якубовська як підійшла до Тимошенко, то й без того високий її голос злетів майже до небес. І потекла солодка мова: "Мабуть, Ірина Вільде вичаклувала такий Ваш прихід, Юліє Володимирівно!", - щебетала Якубовська. Так-так... Інтелігенції щебетати, що два пальці ...
Дуполизів, мабуть, гірше вислуховувати, ніж ворогів... Лише від того можна захворіти. Але влада потребує жертв. І кожен день треба зустрічатися з усіяками людьми. Навіть на сон часу не вистачає. Тому й виходить, що найщасливішим для Тимошенко буде 29 вересня. Той увесь день Юля Тимошенко хоче проспати. Принаймні, так вона повідомила журналістам. Але ж інтелігенції вона говорила інше. Зокрема, пообіцяла, 29 вересня, підписати зобов'язання перед працівниками культурної сфери. Так що ж? Не буде сну протягом усього дня чи не буде виканано обіцяного?

вівторок, 18 вересня 2007 р.

Львів туристичний

Вабить архітектурою і відштовхує цінами за нічліг, цікавить своєю неповторністю і вишуканістю, і відлякує своєю занедбаністю ... Дороги майже не ремонтуються, графік води бажає кращого, сервіс, як правило, за завищеними цінами, послуги далеко не завжди на належному рівні...
Негатив львів’яни помічають частіше і відчувають гостріше, аніж ті позити, які спостерігаються у нашому місті. А вони таки є. І стосуються туризму. Йдеться, зокрема, про те, що у серці міста пожвавилось життя. Спочатку стартував проект Літо на Ринку. На сцені на площі Ринок спорудили сцену. Почались усілякі дійства. Вересень львів’янам, а особливо гостям міста, запам’ятався парадом Левів. Розмальовані відомими людьми та знавцями своєї справи – художниками – леви додали барвів туристичному Львову. Яскраві тони, барвистість і неповторність кожного лева манили багатьох. Юрби людей, черги, щоб сфотографуватися з левами, жваві обговорення кожного лева, голосування за кращого... На площі Ринок завирувало життя... Зрештою не лише там.
Завдяки великій компанії на ринку Львова – «Львівській пивоварні» містом почав курсувати екскурсійний трамвай. Поєднавши різні трамвайні маршрути, він понад годину мандрує різними вулицями міста, а тим часом екскурсовод веде цікаву розповідь, що веде у тисячоліття назад і повертається до сьогодення, цікавить бувальщинами і невідомими фактами допитливого туриста. Бути пасажиром екскурсійного маршруту цікаво не лише гостям міста. Пізнати те, що роками не знали, інтересно і львів’янам. Якщо ви знаєте, коли і за яких оставин будували собор Єлизавети і Ольги, яка за рахунком у Львові тепершня ратуша і чому вулиці Личаківська, Пекарська, Погулянка називаються так, а не інакше, то вже напевно не знаєте, як батяри збиткувалися зі злосних викладачів Політехніки. Тому у будь-якому разі покататися екскурсійним маршрутом варто. І якнайшвидше. Бо він курсуватиме лише до 1 жовтня. Автор цієї писанини у книзі відгуків екскурсійного трамваю попросив, щоб такий трамвай курсував цілорічно. Та чи прислухаються?! Краще уже у цю суботу або неділю о 10 або о 12 годині бути на залізничному вокзалі. Саме там збір допитливих і зацікавлених у зеленому трамваї.
А незабаром у місті буде ще один цікавий захід. Уже для любителів кави. 29 вересня у місті пройде свято «На каву до Львова». Цього дня львів’яни та гості міста, куштуючи чудовий напій – каву – визначатимуть кращу кав’ярню Львова. Але щоб кавове свято стало справжнім свято, у місті відбуватимуть конкурси, забави, вистави, концерти...
То таки щось робиться у місті. І на краще!

понеділок, 17 вересня 2007 р.

Форум видавців у Львові вчотирнадцяте

Зрештою, яка різниця, вкотре відбувається цей книжковий захід. І так з року в рік на ярмарку одне й теж. Море народу, задуха, тиснява… Та що найголовніше - не такий уже й великий асортимент книжкової продукції. Хоча традиційно на форум зголошується приблизно 600 учасників, знайти хорошу оригінальну книгу вкрай важко. Серед довгих і щільно розміщених стендів можна годинами крокувати, вишукуючи щось до душі, а в результаті піти звідти із книгами, яких у затишній атмосфері, гортаючи без поспіху, можна придбати у книгарні всього на дві-три гривні дорожче. Не розумію, чому довкола форуму видавців щороку такий ажіотаж? Невже заради можливості «доступу до тіла»? Лише заради того, щоб підійти до автора, сфотографуватися з літературним кумиром та отримати його чудернацький підпис, тобто автограф? Примітивно.
Нецікаво. Нудно. Марудно.
Форум видавців – немов самообман. Йдеш і думаєш про ексклюзивну книгу, а маєш маскультуру. Мрієш про подарунковий варіант, а маєш туалетний папір у гарній обкладинці.
Зробити чудо вдається лише Вікторові Ющенку. «Львівська хвиля» повідомила, що президент купив понад 200 книг за 700 гривень. Якщо вдатися до легкої арифметики, то виходить, що одна книга обійшлась президенту менше, ніж у чотири гривні. ФАЙНО!!!
Зрештою, дешево оформлених видань є чимало, проте дешеві чомусь лише російськомовні любовні романи. Їх можна на форумі придбати й за три гривні. Тоді як для україномовних низькою вважається ціна десять гривень. На стендах з такими «дешевими» книжками писали «РОЗПРОДАЖ». Серед розпродуваних книг – позаторішні і ще давніші видання, які припадають пилюкою у книгарнях. Там на них уже немає попиту. Хто хотів, уже придбавав і прочитав або позичив і прочитав…
Інша ситуація з виданнями про Україну, її історію, звичаї, культуру, пам’ятки… Цьогоріч таких книг побільшало. Частіше можна було побачити путівники. Здебільшого, завдяки старанням Балтії-друк, яка провела піар-кампанію напередодні форуму. Але все-одно такої продукції є замало. Та й ціни кусаються. В Україні досі не спромоглися навчитись видавати дешеві путівники. Наших завжди тягне здерти з туриста. Тому кожен ліпить у путівники купу дорогих фото. Не здогадуючись, що для туриста головне інформація, а не багатство картинок.
Зрештою, нашим видавцям потрібно ще багато засвоїти уроків, аби книги були на рівні. Багато мають повчитися й можновладці, аби не вели пусті балачки про розвиток української книги, а зробили дієвим механізм підтримки українського слова. Його досі немає. Є лише хороший бренд форуму. Та й то не завдяки владі, а всупереч її бездіяльності. Цього ж року влада не те що не посприяла, а нашкодила видавцям. Ющенко приїхав на форум якраз у той день, коли видавці піднімають найбільшу касу – в суботу. Півдня нікого не пускали на форум. Тому охочі не змогли придбати, а видавці – продати. І повезли частину книг назад. Щоб наступного року знову приїхати і говорити про головну книжкову подію року. Але це лише звучить так помпезно. Немає інших форумів, тому й уся увага прикута до Львова. Недаремно ж кажуть, на мілині і рак – риба.

понеділок, 30 липня 2007 р.

Архітектор плани має, але стану справ не знає


Головний архітектор Львова Юрій Криворучко має дуже амбітні плани стосовно забудови міста. Особливо - Сихова. У цьому районі постануть розважальний центр, льодовий палац, басейн, діловий центр, спортивний комплекс на 6 тисяч місць і духовний центр для молоді. Принаймні, так вважає головний архітектор міста. Він готовий запевняти, переконувати і наголошувати на тому, що невдовзі Сихів забудують об’єктами саме таких призначень.
Але перед тим, як виголошувати амбітні плати, треба знати реальний стан речей. Цього чиновнику якраз бракує. Про непоінформованість чиновника свідчить те, що: 1) він не знає, яка кількість населення цього мікрорайону (каже про 100 тисяч сихівчан, тоді як їх майже вдвічі більше); 2) він говорить про те, що сихівчанин не вважає себе львів’янином ( але ж це чи не найбільший спальний район міста!); 3) він каже, що сихівчанин не має де полікувати зубів і змушений за цією послугою їхати до центральної частини міста (а як же поліклініка, приватні стоматологічні кабінети?); 4) Криворучко переконаний, що у Сихові немає кінотеатру. Коли ж журналістка Львівського радіо спробувала заперечити, сказавши, що кінотеатр є, головний архітектор міста вперто заперечував: але ж він не діє. 5) Криворучко також наголошує: у Сихові немає басейну, хіба що у школах. Але ж басейн є - «Дельфін». До речі, на відкриття цього басейну міська рада організовувала виїзд журналістів. Треба було ще взяти головного архітектора. Аби побачив. Бо інакше й не дізнається. Коли б головний архітектор сказав, що бракує басейнів, то була б уже інша пара кальош. Але тоді треба було б визнати, що їх бракує не лише у Сихові, а й взагалі у Львові. Та про це Криворучко мовчить. Він отримав вказівку від Садового розповідати про плани забудови Сихова і крапка. Але перед цим вартувало хоча б поїхати і подивитися на той Сихів. Натомість головний архітектор Львова спальний район оглядав із гелікоптера. Сам признався. Звісно, з висоти й не розгледиш, діє той кінотеатр чи ні, синеньке – це басейн чи щось інше. Ну а порахувати, скільки ж тих сихівчан, із гелікоптера ще важче.
Пане Садовий! Купіть своєму підлеглому архітектору ровера. І ніколи не садіть в гелікоптера. Може тоді Криворучко буде знати, про що говорити. Бо наразі він оперує старими фактами. Він їх взяв, як виявилось, із результатів опитування, яке проводили у Сихові чотири роки тому. Невже з того часу Криворучко ні разу (якщо не брати до уваги польоту гелікоптером) не бував на Сихові? І взагалі, як у місті видаються якісь дозволи на забудову, коли чиновник не знає елементарного? Мер міста мав би задуматися над тим, хто є у його команді. Чи, може, одне одного варті?

середа, 25 липня 2007 р.

"Львівтеплоенерго" зсередини

Бойлерні із дахами, що протікають, всередині – поржавілі, латані труби (з т.зв. хомутами), прилади радянських часів і залишки від приладів... Така господарка комунального монстра. Із року в рік директор «Львівтеплоенерго» Ігор Марчак пояснював: стан справ нормальний, не критичний, ведуться планові роботи. Єдине – "за послуги треба платити", - неодноразово наголошував Марчак.
Тепер новий директор «Львівтеплоенерго» Богдан Кіт (він обіймає посаду директора приблизно один місяць) представив іншу правду: стан справ на підприємстві загрозливий, у Львові може виникнути ситуація Алчевська і якщо негайно не вжити заходів, львів’яни в будь-який момент зими можуть залишитися без тепла.
80% центральних теплових пунктів потребують капремонту. Усі котельні у центральній частині Львова себе не виправдовують, тому доцільніше ці котельні продати, а за виручені гроші встановити людям індивідуальні системи теплопостачання. Ще й гроші залишаться.
Не можна сказати, що грошей немає. Гроші є, але все треба використовувати ефективно. Для цього новий директор «Львівтеплоенерго» запланував провести інвентаризацію об’єктів підприємства, а потім - приміщення, які не використовуються, здати в оренду або продати. А приміщень таких, що й не порахуєш відразу! Мені пощастило побувати в одному із них. Знаходиться воно біля центрального теплового пункту на Сихівській 10, а. Така собі запущена двоповерхова добудова. За залізними вхідними дверима ціла купа білої битої цегли, що й годі перейти. На першому поверсі залишки від сауни, на другому –більярдна і залишок від неї – обдертий більярдний стіл. У прибудові, яка по документах побутове приміщення, на початку 90-х розважалися працівники. Там були так звані приміщення для відпочинку працівників. Щоправда, жіночка, яка не один рік працює поруч в котельні, сказала, що жодного разу у сауні не була. Не важко здогадатися, хто ж знімав напругу робочого дня у «кімнатах відпочинку».
Тепер у сауні ніхто не париться, у більярд ніхто не грає. Двоповерхова прибудова уже приблизно 10 років простоює, у той час, коли підприємство, якому вона належить, у критичному стані. Добудова - це лише один нюанс. Один приклад. Але ж, погодьтеся, показовий.
Наведу інший факт. На індивідуальному тепловому пункті за адресою Зубрівська, 34 (там подають тепло і гарячу воду лише в один 16-ти поверховий будинок), температура у приміщенні близько 30 градусів. У той час, коли надворі 18, а гарячу воду уже припинили подавати (було уже після 12 год).от вам і енергозбереження, про яке не один рік розпинався Марчак.
А хоче знати, чому треба чекати 5-10 хв., а то й більше, поки з гарячого крана буде текти таки гаряча, а не холодна вода? Виявляється, мудрагелики двотрубну систему подачі води поступово зробили однотрубною. Труби, які треба було замінювати або латати повідрізали . І виник застій води. Тепер через дурні рішення треба міняти рециркуляцію. От вам і плата за гарячу воду за лічильником.
Інший показовий приклад. 5 років тому, у 2002 році, керівництво «Львівтеплоенерго» віддало «Львівобленерго» ( за борги) котельню «Кінескопа», яка забезпечувала теплом 80% сихівчан. Обленерго цю котельню продало. А теплоенерго залишилось з носом.
Якщо уже зараз не буде вкладено десятки мільйонів гривень у реконструкцію об’єктів підприємства, з носом залишаться львів’яни.