середа, 24 жовтня 2007 р.

Коли у Львові будуть нові трамваї?


Це запитання виникало, мабуть, у багатьох львів'ян. Їздити старим трамваєм або, як у народі кажуть, "старим гратом" набридло. Та й небезпечно. У місті був уже не один випадок, коли горів трамвай, і люди в паніці з нього вибігали. Часто буває, задимиться. Смердить. Та що дивуватись. Трамваї своє уже відпрацювали. Половина трамвайного парку роками простоює. Із 170 на рейс виходить приблизно 80 облуплених, холодних, небезпечних, та все ж улюблених трамваїв. За роки незалежності "місцева ура патріотична влада" не спромоглась купити бодай кілька трамваїв. І це при тому, що Львів має багато міст-побратимів, які залюбки не те, що продали б свої трамваї, - подарували б ті, які 15-20 років на ходу. Адже технічний прогрес каже своє слово. Багаті міста закуповують нові. А зі старими не знають, що мають робити. І ремонтувати - нема потреби, бо вже не будуть їздити. І на брухт не здадуть - шкода.
За Садового місцева влада ніби опам'яталася. Вирішила купити 11 вживаних трамваїв. Але за які гроші! Кожен - за 0,5 млн. грн. Це при тому, що 20-річнні трамваї віддали б за символічну суму. Мабуть, і за 10о доларів. Але ж поповнити трамвайний парк - то добре. А ще краще - поповнити власні кишені. Райці в ініціативі чиновників закупити вживані трамваї по 0,5 млн. грн кожен запідозрили щось неладне, і не підтримали пропозиції на сесії міської ради. Потім комісія фінансів тапланування бюджету все ж погодила купівлю. Домовлятися треба вміти! Шкода лише, що все це коштом платників податків! Тобто за наші кошти фактично куплять те, що в Європі ніхто уже не купує.

понеділок, 22 жовтня 2007 р.

Шовіністи розгулялись - українські владці всрались

Зухвале нищення української символіки на найвищій точці України - Говерлі, про яке самі ж винуватці повідомили ще 18 жовтня ввечері, досі не завершилося відкриттям серйозних кримінальних справ. Усі владці позаявляли, що це захвальство, якого світ не бачив, що з тим щось треба робити, що де таке можна попустити... Проте реально представники вищих ешалонів влади не зробили ані різких заяв, ані, тим більше, серйозних кроків. Лише правоохоронці Івано-Франківської області порушили кримінальну справу. Але яку?! Цитую "за фактом грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю". Багато сказано, та мало то що говорить. Ні щоб конкретно. Стаття 338 «Наруга над державними символами» та стаття 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України». Коротко і головне - зрозуміло. Саме такі карні справи пропонують відкрити свободівці. Але хто би то прислухався до політичної сили, яку не вносять у списки соцопитувань, яка нібито не долає 3% бар'єр ( завдяки старанням Тимошенко) і яка, як і всі українці, далеко і глибоко можновладцям - здебільшого неукраїнцям за походженням. От і виходить, що коли йдеться про захист державної символіки, обороняти її - нікому. Тому акт вандалізму в наших реаліях провокує черговий піар різних політичних сил ( йдеться не про "Свободу"), окремих політиків, які грають по нервах українців, і аж ніяк не вболівання за українську державність нібито українських можновладців.
У день, коли преса активно почала мусолити вчинені дії Євразійським союзом молоді, жоден можновладець не сказав: завтра ж, коли пересвідчимося, що розміщене в інтернеті - правда, почнемо працювати над відновленням символів і пошуком винних. Або краще навпаки - пошуком винних і відновленням символів. Усе спустили на гальма. І відкрили кримінальну справу, яка взагалі не робить погоди. А тим часом зухвальство москальської організації продовжується. Інтернет рясніє новими повідомленнями так званих москальских євраційців, для яких Україна - це не держава. Україну перевіряють на українськість. Та керівники держави цей іспит завалили. І замість того, щоб проявити усю свою твердість і рішучість ( яких, на жаль, нема), вчергове проявили безпорадність. Одне слово, всрались.

пʼятниця, 19 жовтня 2007 р.

Відкриття пам'ятника по-львівськи


Якщо пам'ятник довгоочікуваний для львівської інтелігенції, то з'являється він, як правило довго, і не завжди у тому вигляді, на який сподівалася більшість. Так і у випадку із пам'ятником Степанові Бандері. Сім років говорили, провели багато конкурсів проектів, чимало списів поламали стосовно того, що ж врешті-решт має постати у Львові, і запала тиша. Про те, чи ведеться над пам'ятником робота, довго нічого не йшлося. Чиновники бідкались: немає грошей на спорудження пам'ятника, а громада була в очікуванні. І нарешті. 13 жовтня 2007 року до 65-річчя створення УПА у Львові на площі Кропивницькій відбулось відкриття пам'ятника. Щоправда, лише пам'ятника, а не усього комплекса, який був у проекті. Мовляв, через брак коштів. Усе буде готове до 1 січня 2009 року, коли святкуватимуть 100-річчя від дня народження Степана Бандери.
Та навіть відкриття самого пам'ятника у Львові не могли нормально організувати. Усі роботи вели поспіхом і не найкраще. Та й то не встигли. Відтак, у переддень відкриття за пам'ятником не проклали бруківку, не підготували газони, не почистили площу перед пам'ятником. Та з останнім - прибиранням - взагалі було весело.
Почну спочатку. 12 жовтня на площу перед пам'ятником Бандері прибули писаки-журналісти. Висадили їх на самій площі на нещодавно викладеній бруківці. Там і залишилась стояти машина. Потім прибула чиновницька братія, яка, до речі, довго збиралась. І начальник Галицької районної адміністрації Ірина Маруняк покомандувала забрати звідти машину. Мовляв, нема чого товкти нову бруківку. Забрали машину. Через хвилин 10 після того на площу заїхав старий масивний трактор. Звісно, набагато важчий за машину. І почав здіймати пилюку. Але це, мабуть, класифікувалось як прибирання площі. Пилюка піднімалась на два-три метри. І осідала. Отаке прибирання. А влада міста тішиться, що у Львові їздять маленькі машини-пилососи іноземного виробництва. І що з того?

четвер, 18 жовтня 2007 р.

Львівська опера - попсова


Дішла до такого висновку нещодавно. І як на мене, невипадково. Практично кожного місяця на сцені Львівської опери виступають ті, хто не має на це морального право.
Складається враження, що тепер уже кожен бездар, який має гроші, і якому можуть скласти протекцію у Тадея Едера (директора театру) чи десь вище, може вийти на сцену Львівської опери. Сам директор театру каже, що хотів би змінити загрозливу ситуацію. Він визнає, що виступ усіляких "талантів" йде не на користь театру: псується імідж, нівелюється сама Львівсь опера. Але від самого бажання змінити ситуацію нічого не змінюється. І з час від часу з'являються афіші із усілякими виконавцями. Такого би не було, якби не телефонне право. Це визнає Тадей Едер. Він каже, що коли телефонують із міністерства, і кажуть, що такий то і такий то має виступити на сцені, то відмовити не має як.
Одна справа, коли це стосується виконавця, інша - коли вистави. Здавалось би, для вистав треба давати зелене світло. Але коли побачила те, що ставиться і як, то думка змінилася. Привезли до Львова "Пекельні вибори". Вистава зроблена на замовлення нікому невідомої сто-енної партії "Вільна Україна". Вийшов на сцену перший номер партії. Українською говорить тяжко. Після цього почалась вистава. На третьому балконі чути погано: музика зашкалює звук. Та й саме дійство не витримує жодної критики. Бігає актор у вишиванці і кричить: "Полюбіть Україну так, як я люблю мед". Це таке висміювання президента на сцені національної опери. Ну ніяк не пасує.

понеділок, 8 жовтня 2007 р.

Львівські готелі: вибору катма і висока ціна


Готельних номерів у Львові бракує. Так каже кожен фахівець готельної справи. І всякий наголошує: будувати треба малі дешеві готелі, а не такі, які пообвішуються зірками, не отримавши для цього відповідний сертифікат ( а так у нас вміють). І будувати треба багато. Скільки саме, думки розходяться. Радники мера кажуть: "Безліч. Чим більше, тим краще". Ті, хто знає готельну справу зсередини, каже: "Багато. Але скільки саме, має сказати спеціальне дослідження".
У тому то й вся справа. Треба провести дослідження. Та оплатити його ніхто не хоче. А без документа важко визначати пріоритети міста. Його майбутнє. Кажуть, після того, як фахівці провели дослідження у Кам'янці-Подільському, до міста з'явився інтерес інвесторів та почали надходити реальні інвестиції. Зрештою, це помітно. Будівництво пожвавилось. Видно, що місто розвиваєься. А у Львові розвиваються лише м'язи міських чиновників, які не втомлюються повторювати, що місту потрібні готелі. Кожного тижня у різних ЗМІ, то в одному, то в другому, вони говорять про потребу у готельних номерах. Але від цього потік інвесторів до міста чомусь не з'являється. Відтак, на 7 міжнародному інвестиційному форумі "Україно, вперед!" мова про готельний бізнес велась в основному з представниками готельного бізнесу Львова, а не з обіцяними великими інвесторами. Ось так знову поговорили між собою. А для чого тоді організовувати велике дійство "Інвестиційний форум"? Щоб знову побідкатись, як важко працювати бізнесменам?
А тим часом турист у Львові платить в середньому 50 доларів за номер. І ніхто не дослухається до його бідкань: "Нічліг має бути дешевшим. Ціна теперішня багатьом туристам не по кишені".

Львівська інтелігенція: доказ продажності

Прагматизму львівській інтелігенції не позичати. Заради власних амбіцій, свояцьких інтересів та незайвих кілька папірців львівська інтелігенція ладна інколи по-іншому глянути, інше сказати, інше написати чи підписати. Та коли цей прагматизм заходить уже занадто далеко, то доводиться шукати інше слово, аби окреслити дії вершків суспільства. ПРОДАЖНІСТЬ. Його здебільшого застосовують до політиків. Але львівська інтелігенція теж не їм поступається.
Сьогодні, 8 жовтня, з'явилась інформація про те, що представники львівської інтелігенції закликають до широкої коаліції. Мовляв, коаліція має бути представницька, а БЮТ та НУСН такої створити не може, тому не брати до уваги ПР не можна.
Думки такого змісту представники виклали у листі і скерували до президента.
Щоправда, це не позиція інтелігенції. І навіть не її ініціатива. Задум листа-звернення зародився у регіонала Писарчука. А інтелігенція погодилась. Точніше Писарчук на кожного інтелігента-підписатна знайшов важелі впливу. Для Бориса Возницького переконливим аргументом стало фінансування Золочівського замку, яке проводить Писарчук. А як людина помішана ( у доброму розумінні цього слова) на культурній спадщині, він взяв і підписався під листом.
Відомого художника Безніска теж переконав Писарчук. Він зробить йому пам'ятник. Художнику із іменем, якому уже 70, треба уже думати про увіковічнення.
Ось так. Кожному щось треба.
А регіонам - коаліцію. Щоправда, ціна дуже велика. І чи вартує?