понеділок, 21 липня 2008 р.

Відгомін зі Світязя


Світязь кожного року зустрічає чистою водою. Про озеро ходять легенди. І поширюються цікаві порівняння. Як-от: вода у Світязі чистіша, ніж у Москві тече з крана. Але за чистотою води, спокоєм біля озера і романтичністю місцини криється інша правда. Вона уже не така приваблива: необлаштовані пляжі, нестача піску на березі Світязя, погані умови проживання. І що найприкріше: небажання вкладати гроші у розвиток. Місцевому населенню не до того. Як тільки пригріє сонечко і приїжджають перші туристи, головне для мешканців Світязя вивісити біля своїх будівель таблички про те, що є вільні місця. «Пропоную окремі кімнати». Таблички з таким написом можна побачити, мабуть, біля кожного другого будиночка. Проте знайти гарні умови щастить уже не так часто.
Мені, наприклад, не пощастило. Приїхавши з чоловіком на відпочинок на початку липня, ми не побачили гарних умов(пройшовши майже півсела і побувавши у трьох господарів). Лише залізні ліжка, маленькі хатинки. Та й хатинками назвати їх важко. Те, що найчастіше пропонують туристам, у нас називають халабудами, там називають будиночками. Прикольно було побачити «будиночок для закоханих». Такий напис був на маленькому, низенькому вагончику під шифером...
Пан Андрій живе з дружиною у Рівному. На Світязь, де він має хату, приїжджає, коли сезон, щоб заробити грошенят. Сподівався на більше. Думав, у селі люди пропонуватимуть проживання дорожче. Тому й дивується: «Проживання за день з одного - 35. Тільки на 5 грн. подорожчало з минулого року… а лише постіль коштує 100 грн. Усе подорожчало…. Та й нищать часто. Відкриваються на всі сто. А потім втікають, залишаючи після себе поламані дивани». Мовляв, не такий і вигідний бізнес. Мене це спочатку ледь не розчулило. Та коли п. Андрій запропонував нам проживання: прохідну кімнату або халабуду, тобто будиночок, збудований десь у далеких 70-х, я зразу почала тверезо дивитися. Особливо, коли побачила ту халабуду, обшиту дешевим папером зсередини, у якій тільки залізне ліжко і диван. Сіла на диван. Ніби нормально. Лише вночі, коли довелось лягти не на ковдру, а під ковдру, відчула спиною всі пружини, які добряче випиналася… Після цього виникло запитання: а за шо платити?, і друге: як такий диван можна поламати? Та його уже давно треба було викинути… Ліжко не ліпше. Прогиналося вниз, майже як гамак. Я вже не кажу, що не було тумбочки, шафи… «Та коли приїжджають сюди, просяться навіть на сіно!», - згадала слова п.Андрія. Ото ж бо й воно. Нарід наш невибагливий. Готовий відпочивати навіть на сіні. Але трапляються й такі, які хочуть не лише душ на вулиці, і туалет на дворі, а нормальні умови проживання. А за таке на Світязі можуть попросити й до 800 грн. за добу. Апетиту не позичати! А сервісу ще вчитися і вчитися!

Немає коментарів: