пʼятниця, 21 листопада 2008 р.

Про перлинки, заховані в глибинках або Чим цікаві Оброшино, Годовиця і Комарне



Невідома Львівщина

Обабіч дороги, на горбочку серед дерев, на видноті біля ставу...Де тільки немає пам”яток архітектури? Але якщо одні у розкошах уваги туристів, інші – наодинці з часом.
Цінні споруди в Оброшино, на жаль, належать до останніх. Вони десятиліттями зазнають руйнувань. Ліпнина потріскала, штукатурка облущилась, стіни промокли... Колись довкола величного палацу (див. фото) прогулювались панянки у вишуканих сукнях, тепер там місцеве населення випасає худобу. Запах гною, що постійно стоїть у повітрі, повертає у буденну реальність, а магазини з радянськими назвами є свідками того, що життя протікає тут повільним темпом. І лише пам'ятки архітектури найбільше відчувають на собі вплив часу і руку вандалів.
Сусід навозбудованої церкви в Оброшино – руїна. Колись, мабуть, це був костел. Тепер – залишки стін, на яких - невеликі частинки збережених розписів. Вони потерпають від вітру, який гуляє зі всіх сторін напівдірявих стін і від дощів-снігів, які безперешкодно звалаються на стіни (даху як такого нема) і від морозів, і … від людської байдужості.
Недалеко від Оброшино – Годовиця. Село цікаве тим, що тут збереглась унікальна пам”ятка 1758 року – величний бароковий храм. Його важко не помітити у селі. Розташований на горбочку, біля ставу, відразу привертає увагу. А ще привертають увагу скульптури зверху на храмі. Вони як сестри-близнючки тих, що на соборі Святого Юра. Але це й не дивно. Вони народжені одним майстром – Іваном Георгієм Пінзелем. Щоправда, вигядають вони гірше, ніж ті що на святоюрській горі. Невблаганний час схиляє додолу унікальні скульптури. Одна уже значно похилилась. І таки одного дня може звалитись на землю... Самому храму таке не загрожує. Він ще непогано зберігся (хоча й без даху), і якби бажання діячів культури й гроші меценатів об'єднались, Годовиця стала б ще одним привабливим місцем для туристів.
Те саме можна сказати й про Комарне, маленьке, затишне місто, багате на церкви й не тільки. Там можна побачити велику сучасну церкву і стареньку (1754 р.) дерев'яну церкву. Перша доглянута і справді гарна, друга трохи перекособочена, але унікальна. Коли я зайшла у другу, церкву Св. Михаїла, війнуло холодом. Там не опалюється. Звичайно, збереженню це не сприяє, але спасибі уже на тому, що зводячи нову, громада не знехтувала старою, у якій збереглись ікони, мальовані на дереві. Увійшовши у церкву, відчула особливу атмосферу. Словом, церква Св. Михаїла така, у якій хочеться залишитись і помолитись.
Кортить зайти й у старий костел у містечку Комарне. Збудований ще у 1657 році, він навдивовижу багато й гарно оздоблений. Ліпнина добре збреглась. На відміну від храму в Годовиці, костел Різдва Богородиці у Комарному покритий, тому високі стіни не нищить сніг чи дощ. І хоча вінка є не скрізь, на їх місці - фанера, тому можна сподіватись, що пам'ятка простоїть ще не один десяток років. У костел можна зайти. Але через комуністичний режим, який дорбе позбиткувався з храмів, перетворюючи їх у склади, всередині особливого багатства оздоблень не спостерігається. І лише залишки розписів на стелі свідчать: колить цей храм справді був надзвичайним.

1 коментар:

jeremias сказав...

Дуже цiкаво