понеділок, 28 грудня 2009 р.

Як я побувала на фестивалі вина в Ужгороді


Голубі палатки, дерев’яні бочки і пластикові стаканчики - ось вам атрибути закарпатського фестивалю молодого вина. Вздовж вулиці з палаток, розміщених у два ряди, пропонують, наливають продають… Тисняви нема. Та й охочих скуштувати вина небагато. Бо ж й Ужгород – місто фестивалю – невелике – всього 120 тисяч людей (і то з навколишніми селами). І біля кожного особняка, навіть в Ужгороді, є виноградники. Тож фактично у кожній хаті є своє домашнє вино. Навіщо пертися на фестиваль?
Здебільшого захід розрахований на туристів. І на мене, як на туриста, він враження не справив. Сухі червоні вина, які я куштувала, або були такі собі, або просто нестерпні. А ціни не низькі. В середньому 30 -50 грн. за 0,75л.
Дешевий був тільки глінтвейн - 5 грн. за пластиковий стаканчик. І в одної господині мені був до смаку.
Але набагато кращі враження від вина були у селі Оросієво, де запинялась на ночівлю. Там гостинні господарі дали скуштувати свого домашнього вина. І за кольором та смаком воно видалось мені набагато кращим за фестивальне. «Та ми багато вина не маємо. Нам у селі померзли виноградники», - казали в Оросієво.
Але дали (навіть не продали) в дорогу 1л свого вина. Тож Закарпаття - виноградний край – я полишала у доброму гуморі.

вівторок, 15 грудня 2009 р.

Сир, хліб і молоко..., або Різдвяний ярмарок по-львівськи


Ну от чого треба для створення святкової атмофсери у місті? Окрім ялинки і святкової ілюмінації? Рідзвяного ярмарку - вирішили у Львові. І напередодні Андрія, 12 грудня, у місті урочито відкрили цей ярмарок. Як було проанонсовано - відкиття першого в Укрїні рідзвяного ярмарку.

Справді, ярмарку під назвою "різдвяний" у Львові не було. Але був ярмарок ремесел. Хоча святковим оформленням він не виділявся, але на ньому можна було придбати і сувеніри, і іграшки, і мед, і глиняний посуд... Одне слово, за своїм наповненням він був все-таки різдвяним.
Тепер є і вивіска "львівський різдвяний ярмарок", і гарне оформлення ярмарку, і вигідніше розташування - у самому центрі міста, але власне святкового наповнення на ярмарку я не побачила.
Хоча пройшлася ярмарком у обідній час, коли здавалось торгівля мала би йти повним ходом, багато дерев'яних будиночків були зачинені. А ті, що працювали, мене не те що не вразили - розчарували. Замість сувенірів, іграшок, я побачила чаї, йогурти, ковбаси, тверді сири, хлібобулочні вироби, а ще вибори зі срібла, до того ж уже не блискучі, а потемнілі...

Тож мені довелось покинути ярмарок з порожніми руками, гнітючими враженнями і словами з пісні Кузьми "Нас кинули, розвели як лохів за спинами"... Це ж треба - замісь справді різдвяного ярмарку львів'янам запропонували розрекламований бізнес-проект, який виявився черговою мильною бульбашкою.

А я повелась! Планувала купити на ярмарку оригінальні ялинкові іграшки та нову макітру, а врезультаті навіть гарячого вина не випила. Що-що, а гаряче вино могли б уже продавати. Але де ж там - наразі спромоглись тільки на будиночки...

субота, 12 грудня 2009 р.

В очікуванні Святого Миколая


     Дякую, дуже дякую..., - сказала жінка. Її очі стали вологі. А вираз обличчя вмить змінився. Кутики губ піднялися і утворили маленьку усмішку.
     Це не уривок з твору. Це картинка, яка постала переді мною років сім тому. Тоді я навідувалась у будинок престарілих. Не маючи там родичів чи знайомих. Просто так (від громадської організації). І в день Святого Миколая на території цього будинку вручила жінці кілька мандаринок, від яких вона так розчулилась.
Тоді я зрозуміла - на Миколая чекає кожен. Але хоча б діти відчули радість від подарунків.
     Але куди віднести подарунки, щоб їх отримали саме потребуючі діти?
     Варіантів багато. Але деякі з них довіри у мене не викликали.
   1. Збір подарунків (для дітей в інтернаті у селі Верхнє Синьовидне) нібито від якоїсь організації у Львові на проспекті Шевченка, 28, 3 поверх. Яле наскільки я знаю, там штаб Тимошенко.
   2. Акція “Миколай про тебе не забуде”. Відбується уже не перший рік, але зосереджується лише на обласному центрі. Тобто від неї отримають подарунки лише львівські діти. Збір у Палаці мистецв, що на вул. Коперника.
   3. Мальтійська служба допомоги, яка рекламується по радіо, допомагає не лише львівським сиротинцям, але й інтернатам області. Але на моє повідомлення на їхню електронну адресу за тиждень мені ніхто не відповів. Немає й інформації про акцію до Миколая й на їхньому сайті. Можна лише зателефонувати. 275-12-00.
   4. Пластуни готують цього року подарунки для дітей з інтернату у Сколе. В інтернеті знайшла електронну адресу. І на диво, відповіли мені швидко. Подарунки можна приносити на вул. Шептицьких, 16, 3 поверх. Після 18.00. Усі робочі дні, крім п'ятниці. Мобільний відповідальної за акцію Марти Червінки, 063 56-22-731. До речі, пластуни пакують подарунки у великі коробки в окремій великій кімнаті. Вірю, що ці подарунки потраплять саме до тих дітей, що потребують їх найбільше.






четвер, 10 грудня 2009 р.

Львівтеплоенерго: було, є і не буде?!

Щодо підприємства, яке оцінюють у кілька мільярдів гривень, вимальовується дивний сценарій під назвою «Реорганізація».
Чутки щодо великих змін ширились підприємством уже кілька місяців, але лише того тижня стало відомо - на підприємстві щось неладне. На «Львівтеплоенерго» виник страйковий комітет, працівники погрожують позбавити львів”ян гарячої води і тепла...
У ситуацію втрутились депутати Львівської міської ради. Вони й повідомили: усі біди на підприємстві почались з появою нового директора - Ігоря Іваніва - стоматолога за фахом, який жодного стосунку до теплоенерго досі не мав. Працівники про директора ще донедавна казали: «Він як Бог. Всі знають, що він є, але його ніхто не бачив».
Ігоря Іваніва призначили директором ще у липні. І лише того тижня він дав першу прес-конференцію. Зате яку ! - у розпал опалювального сезону новий директор розповів про реорганізацію теплопостачального підприємства. Працівники кажуть: «До добра вона не доведе. То не реорганізація, а руйнація».

  Не було ладу у теплопостачальному господарстві Львові й раніше. З сайту Львівтеплоенерго у розділі «Про компанію», де йдеться про середину 60-х написано:"Котельня по вулиці Січових Стрільців, 12 одночасно використовувалась і як ферма для виробництва дієтичного м яса, на якій кочегар Кумєков вирощував одночасно близько 30 кролів і не менше курей. Поруч, в котельні по вулиці Січових Стрільців, 2 обслуговуючий персонал відгодовував свиней. Приміщення котельні по вулиці Винниченка, 6, розташованої поруч з "Галицьким ринком", орендували хлопці з Кавказу під склад для цитрусових. Котельня по пр.Свободи, 6/8 довгий час служила широко відомим в певних колах клубом побачень зі спиртними напоями на розлив. В багатьох котельнях функціонували різноманітні кустарні майстерні".
  От і тепер, можливо, з "Львівтеплоенерго" дехто хоче отримати немалий зиск.
Коли зміни відбуваються за 5 місяців до виборів мера, здається, неважко здогадатись, кому це вигідно.
P.S. І наостанок цікавий факт. Коли журналісти запитали в  Іваніва, скільки у нього заступників, той відповісти не зміг.
На сайті Львівстеплоенерго дізналась -   їх аж .... вісім. Здуріти можна?!

понеділок, 7 грудня 2009 р.

Сватання по-новому. Заньківчани демонструють нову постановку «Сватання на Гончарівці»




 Цими вихідними у театрі імені Марії Заньковецької показали сучасне прочитання класичної п’єси. Вперше поставлена на театральних сценах ще понад 170 років тому, вистава за однойменною п’єсою Квітки-Основ’яненка, не втратила своєї актуальності.

  А нова постановка, багата на гумор, спів і танці, лише додала нового звучання класичній виставі.
«Сватання на Гончарівці» хоч і має простий сюжет, але цікава, колоритна і весела. Хто не знає або забув, йдеться про кохання чесної відчини і працьовитого, бідного коваля і ось на заваді їхнього кохання стає багатий, але дурний Стецько. І тут починається найцікавіше. Вийде заміж Уляна за коханого чи за нелюба? Переважить любов чи гроші? Відповідь у виставі. До речі, її ще можна побачити 15, 20 і 25 грудня. У театрі імені Марії Заньковецької.


пʼятниця, 4 грудня 2009 р.

Острів українськості тихо йде на дно...


З білбордів дізнаємось, як Ющенко підтримує українське, як Юльця – біла і пухнаста - хоче, щоб її асоціювали з українським – розміщують орнамент на її білбордах…
А тим часом українське продовжують витісняти. Здавалось, куди вже більше?! Вже давно нема домінування української музики в радіоефірі, телебачення за своєю суттю неукраїнське… Але знайшли за що взятися - єдине, що ще українське – національне радіо.
Уже давно надходили тривожні сигнали з різних регіонів – то в одному селі, то в іншому ніхто не ремонтує дроти після зливи, відтак, дротове мовлення поволі зникає…
Але тепер, навіть, у час передвиборчої кампанії, вдались до радикального кроку. У селах Львівщини попереджають про те, що будуть різати дроти, зокрема, у Мостиському районі.
Здавалось би, це пусте. Можна купити дешевий китайський радіоприймач, і далі слухати національне радіо. Але сприймає сигнал він набагато гірше. Шкварчить. І часто зловити національне радіо просто неможливо. Натомість, наприклад, на Мостищині дуже добре чути радіо Польщі.
Люди, переважно старшого віку, у відчаї. Вони собі не уявляють жодного дня без національного радіо. «Це єдине українське, що у нас залишилось», - кажуть вони. Але відстоювати його нікому.

четвер, 3 грудня 2009 р.

Виступ з високої трибуни, Або правда про мера Львова

 Несподівано сміливий, критичний і надзвичайно цікавий виступ (особливо для симпатиків мера Львова) прозвучав цього тижня з трибуни Верховної Ради. У ньому журналіст Микола Савельєв сказав все, що він думає про свободу слова, і головне, як мер намагається її придусити, наразі, на щастя, це не зовсім вдається. Але ціна, якою виборюють свободу слова у Львові немала  - 5 місяців без зарплати, голодування, суди... Усе через нашого хорошого мера. Якими чиновниками він себе пообставляв, які порушення закону чинив і чому прокуратура на це закриває очі, дуже гарно виклав Микола Савельєв. Це варто послухати.




P.S.Після цього виступу мер Львова зініціював звернення у прокуратуру, щоб та перевірила викладні факти. Короче, почав вдавати, який він ліберальний. Навіть заявив, що Савельєву треба надати охорону.
А до деяких журналістів сам просився прокоментувати виступ Савельєва, бо ж вибори мера не за горами. 





вівторок, 1 грудня 2009 р.

Репортаж з головного залізничного вокзалу, або Як у Львові зустрічали Тимошенко

Сходи біля вокзалу скрізь мокрі. Прибиральниці вимивають їх ґрунтовно. Всередині вокзалу багато міліціонерів. Щоб дійти до зали офіційних делегацій, доводиться у різних місцях – перед сходами, після сходів, біля перону - всього 5 разів пояснювати: хто ти і куди. Це невипадково. Має приїхати Тимошенко. Спеціально для неї відчиняють двері зали офіційних делегацій, і щоб боронь Боже, вони раптом не зачинилися перед її носом, під двері забивають кілки. На годиннику 10.00. Працівниці Залізниці поправляють зачіску і скаржаться: «Через ті відчинені двері такий протяг – голову зриває». «А шо зробиш?!» - розводять руками інші.
Вони ледь встигають застерегти – «не ставайте на килим», як з’являються діти з творчого колективу. Вони намагаються не вставати на вистелену червону доріжку, вичищену перед приїздом керівника уряду. Діти витирають ноги, потім йдуть боком на доріжці, проходять далі у зал, де їх чекає репетиція: голосне одночасне промовляння лише одного слова «Вітаємо!!!»
А тим часом працівниці Залізниці роблять останні приготування. Одні носяться з рідиною для миття вікон - мовляв, там внизу ше треба помити вікно. Інші носяться з олією – де є старе дерево, треба нею натерти.
Поодинці ходять журналісти. Серед них – один з Данії. Він все намагається з’ясувати: чому така увага до рейкового автобуса, що аж прем’єр-міністр приїжджає? Графік же незручний – починає їздити так званий автобус зарано - о 5.50, тоді як на роботу найбільше їдуть о 7.00- 8.00. Та й курсуватиме лише один такий рейковий автобус. Отож чекати його на станції доведеться довго -понад 2 год. Керівник Львівської залізниці дає зрозуміти, що і їм цей рейковий автобус – як зайцеві стоп-сигнал: дотаційний, тобто на ньому аж ніяк не заробиш, так ще й вантажні по тій колії їздять (на них якраз залізниця заробляє), і треба буде продумати: як то має курсувати рейковий автобус, щоб вантажним не заважати. Виходить, що до приїзду Тимошенко про це ще й не думали.
Допитливий журналіст з Данії, поки начальство в очікуванні Тимошенко, не відступає: «Чому потяги так теліпаються, сіпаються постійно? Мені досі кошмари сняться після поїздки з Києва до Львова. Так все хиталося з боку в бік?»
- Ви зрозумійте, ті вагони кріпляться як вантажні. Тобто перший вагон уже їде, останній тільки рушає, тобто не їде увесь потяг, як монолітний. Звідси й рухи, - пояснив керівник залізниці.
- Але ж коливання не лише вперед-назад, а й в сторони? – продовжував журналіст.
Поки начальство залізниці сплітало щось датському журналісту дітям дали команду вистроюватися. Прибула Тимошенко. Бідолашні діти, втомлені й холодні, разів з 50 проголошували одне слово «Вітаємо!!!». І як сказала їхня керівниця, «діти, ви все життя будете пам’ятати: ви зустрічали Тимошенко».
Ющенко, мабуть, теж запам’ятає візит Юльці до Львова надовго. Бо у ніч перед приїздом Тимошенко, у місті білборди з політичною рекламою Ющенка переклеїли Юльцьою.







субота, 28 листопада 2009 р.

Резонансна заява про рейтинг Ющенка

Говорити про рейтинг Ющенка не хочуть навіть в його штабі, більше того - навіть у Львові. А шо тут скажеш, коли всі й так знають  - пасе задніх. Єдине, що залишається штабістам  - надіятись на зростання. Власне, кажуть, що вже є зростання. Посилаються на свої дослідження, але знову ж таки не розголошують, яке те зростання. "Рейтинг - річ непевна", - сказав представник шатабу Віктора Ющенка Олесь Старовойт і видав таке, що це не залишилось повз увагою, - порівняв рейтинг Ющенка... з рейтингом Ісуса. Мовляв, Ісус у Страсну п'ятницю мав нульовий рейтинг, а в Вербну неділю його рейтинг зашкалював. Оце заява?!

четвер, 26 листопада 2009 р.

Перший прецедент. У Львові пластикові вікна оцінили у 30 тис. грн.


Влада Львова уже кілька років лякала львів’ян штрафами за встановлення пластикових вікон в історичній частині міста. Але далі лякання справа не доходила, тож пластикові вікна тепер можна побачити чи не в кожному будинку у центрі міста. І ось коли вже пластик є куди не глянь, влада почала з мешканцями судитися. Щоправда, якось вибірково. Є тільки 10-15 справ у судах. Зокрема, проти мешканців вулиць Краківської, Сербської, Ф. Ліста та пл.Ринок.
І перша справа уже виграна. Згідно із рішенням суду львів’янина, який проживає у будинку на площі Ринок, 3, оштрафовано на 30 тисяч гривень.
Але чомусь не оштрафовано прокуратуру, яка ще два роки тому замінила вікна на пластикові, не оштрафовано історичний музей і низку інших установ, які мали б показувати приклад, а не робити, як усі.
На фото Zaxid.net будинок історичного музею.





середа, 25 листопада 2009 р.

Президентська кампанія бідна?

Хоча експерти прогнозували - кампанія буде витратною, вона виявилась малобюджетною. Принаймні тепер так кажуть експерти. А послухаєш їх і страшно стає: скільки бабла йде?! За скромними підрахунками, лише для своїх членів виборчих комісій і спостерігачів один кандидат, якщо він бавиться у вибори серйозно, витратить щонайменше 100 млн. грн. А ще плюс реклама?! На цьому серйозні гравці не економлять. Хоча й платити не поспішають. За гігантські банери Тимошенко , розміщені на у центрі Львова - на проспекті Шевченка, місту не заплатили. Мовляв, будинок, на якому розміщений банер - у власності облдержадміінстрації. Оце гарне пояснення для ухилення від сплати?!
А тепер ще й кандидати у президенти урізають бюджет оплати своїм працівникам. А навіщо платити більше, коли криза і готових працювати під вибори є вдосталь?! Отож ті, хто намагався добре заробити на цих виборах, заробить трохи менше.


 


середа, 18 листопада 2009 р.

Карантин як покарання

А як інакше розцінити те, що малеча 3 тижні не ходить у дитячий садочок, не бавиться там зі своїми друзями, не тішиться від розповідей виховательки?! Першачки, які тільки-но почали звикати до школи, вилетіли з навчального процесу. А батьки взагалі в ауті. Три тижні куди дівати дитину?!
Брати відпустку, але скоро кінець року, тому більшість уже її використали!
Купити лікарняне, але що ж це за діагноз  - "пневмонія" -  треба писати, щоб дали три тижні?! (То от звідки така статистика -ха-ха) І в скільки це обійдеться?! Та й взагалі чи вдасться таке провернути?
Скинути дітей на дідуся і бабусю? А вони або працюють, або живуть далеко, або самі потребують догляду, або просто не хочуть три тижні менінгіту на свою голову...
Одне слово, карантин як мегінгіт на голову самих батьків, при чому страждають від нього й діти. Вони нудяться, ходять "по руках", втомлються, не сплять вдень, капризують. ..
І скажіть після того, що то була добра ідея зробити тритижневий карантин?! Що він дав? Ефект посилення паніки, проблеми для сімей, дискомфорт для дітей.
Принаймні, так я це бачу з боку. Бо на роботі є дві молоді мами. І їм у цей карантин довелось нелегко. Чи не кожного дня перед ним поставала проблема:  з ким буде дитина? І вона була і в свекрухи, коли та могла з нею бути, і з татом на роботі, і з мамою на роботі. Тобто дитина не була ізольована, як це передбачає карантин, а була серед людей - у різних колективах, а скільки поїздила в громадському транспорті! А як інакше? Викручувались, як могли.
А могли б й не викручуватись, якби леді Ю... не робила піар на грипу і не запровадила такий довгий карантин. Думаю, він їй рейтингу не додав. Особливо, серед молодих мам.
 

пʼятниця, 13 листопада 2009 р.

Buba: конкурс для кого і для чого?

Сама участі в конкурсі не брала, тому далі буде не текст ображеної, яку не нагородили, а спроба з боку оцінити конкурс. У мене щодо цього виникає багато запитань: по-перше, чому реєстрацію продовжили? Змінювати умови конкурсу під час самого конкурсу не серйозно. Хіба ні?
По-друге, чому першість віддали російськовним блогам? Хіба конкурс проходив в Російській федерації? Ніби ні, а дивишся на переможців, і беруть сумніви. І кращий приватний блог – російськомовний, і кращий мікроблог – російськомовний…
По-третє, якими були критерії відбору, якщо накращий http://vysoven.livejournal.com/ містить матюки, фотки голих кобіт. Одне слово, нема що почерпнути, та й взагалі хто його читає?
По-четверте, дивує й те, що переможцями стали ті, хто є тренерами (наприклад, Максон Пуговський, який переміг у номінації кращий мікроблог, веде тренінги власне про блогосферу, вчить інших, як робити свій блог популярним). То й же автор блогу «2 зелених мексиканці» теж виступає на конференціях. Знаєте, цей конкурс «Buba» - як визначення, хто найкраще вивчив урок, а переміг вчитель.


середа, 11 листопада 2009 р.

Розраховано на лохів?

А як інакше розцінити повідомлення, яке облетіло низку інтернет-видань (від Львівського порталу  до "Об'єктивно"): "З початку року від епідемії грипу та ГРВІ на Львівщині померло 10 медиків.  Про це у коментарі повідомив начальник управління охорони здоров’я Львівської обласної державної адміністрації Віктор Кімакович".
То Кімакович, який ще кілька днів тому грів пузо закордоном, досі не може відійти від сонячних ванн, і сплітає небелиці, чи то журналісти перекрутили, але якось дивно виходить - " з початку року від епідемії". У нас що -  епідемія з початку року?! Ото дали маху.
Ще донедавна показували статистику від 29 жовтня - дати оголошення каратину. Потім смертність на Львівщині стала з'являтись від 19 жовтня.
А тепер, щоб усі розчулились, мовляв, які  бідолашні лікарі,  взагалі порахували  з початку року....
Доплюсуйте ще з минулого року, і ВРУ знову скликатиме позачергову сесію з одним питанням - дайте гроші на епідемію грипу.

Варто прочитати! «Мексиканські хроніки» або Пригоди українця за 12 тис. км


За невибагливою назвою криється цікавий, я би навіть сказала, захоплюючий роман. І хоча для автора – 24-річного хлопця з Рівного – це дебютний роман, він не поступається іншим зразкам сучасної прози. Навіть більше, вирізняється щирістю, безпосередністю і що головне, темою розповіді. Ну от скільки ви знаєте сучасних пригодницьких романів?
Я навіть одного не назву – ну тепер назву, і навіть поділюся враженнями про нього, бо роман справді цікавий. І це не банальний опис, як українець відвідав Мексику. Це історія про здійснення Мрії. Від того моменту як вона зародилась і аж до відчуття спустошення, коли Мрія була позаду.
Отож Мрія – відвідати Мексику. Не тільки, щоб ніжитись на пляжі Акапулько чи Канкуна біля п’ятизіркового готелю, а щоб відчути дух країни з давньою, надзвичайно багатою і не до кінця розгаданою історією, тобто помандрувати джунглями, відвідати загублене місто Паленке, піднятись на руїни майянських храмів, підкорити піраміди Сонця, Місяця… Зрештою взяти участь у фестивалях - мескалевому і танцювальному, побувати на боях Lucha Libre. Усе це нашому хлопцеві вдалося. За місяць він відвідав 6 мексиканських штатів. А ще знайшов чимало друзів. І це при тому, що приїхавши у Мексику, Максим Кідрук знав лише два слова іспанською – міг сказати «por favor» і ще знав, як буде по-їхньому «козел». Через незнання мови, автору доводилось нелегко. Але було весело. Кідрук у Мексиці знайшов на свою дупу чимало пригод і про них дуже дотепно розповів.
Відтак у книзі дає безкоштовну пораду самотнім: «якщо у вас світле волосся, сині очі і проблема з пошуком коханої, не скупіться на квиток до Мексики. Даю голову на відсіч, ви не пожалкуєте».
А моя вам порада: маєте бажання позширити кругозір і посміятися, не поскупіться 30-ма гривнями і купіть книгу «Мексиканські хроніки».




пʼятниця, 6 листопада 2009 р.

Палац Бандінеллі та Китайський палац: після реставраторів треба майстрів?

Палац Бандінеллі у самому серці Львова, проте не в серці міських чиновників. Управлінці ще під головуванням Васі Куйбіди (той, що своїми "віршиками" втелив дорогу до міністерського крісла) доклали макимум зусиль, щоб палац Бандінеллі став довгобудом. Черепаховими темпами цей палац би реставрували ще, може, й досі, якби дотепер був Куйбіда. Це  ж так зручно! Щороку можна вказати на те, як у місті дбають про пам'ятки архітектури, і в кожному бюджеті закладати кошти - ніби на реставраційні роботи, а насправді хто там кінці з кінцями зведе...  Але прийшов інший мер  - Любомир Буняк, який скоро  закінчив реставрацію пам'ятки архітектури. У 2004 році палац урочисто відкрили. І він став гордістю міських чиновників - палац Бандінеллі почали називати прикладом фахової реставрації
Я бачу, що ви вже вмієте реставрувати пам’ятки такого рівня”, - сказав експерт ЮНЕСКО Ганс Каспарі.



Палац Бандінеллі, збудований у 16-му столітті, у грудні 1998 року внесений до списку пам'яток Світової спадщини ЮНЕСКО. У цій будівлі мешкав колись Роберт Бандінеллі – внук відомого флорентійського скульптора Бачо Бандінеллі, який вдосконалив першу у Львові пошту, що була розміщена в тій самій будівлі. 


Але висока оцінка реставраційних робіт самому палацу  не допомогла - він потерпає від грибка,  замокання, відшарування...  -  усе це є наслідком того, що зекономили на гідроізлояції.
"Все, що зроблено, на що потрачено величезні гроші — 10 млн. грн.  - може бути знищено. Тепер вже на першому поверсі агресивний грибок з’їдає ці стіни, це передається на експонати, порушує температурний режим. Влада ніби не чує і не розуміє,"- сказав директор історичного музею Богдан Чайковський.

Проблема грибка надокучає й Китайському палацу, що у Золочеві.




Щойно відреставрований, палац уже потерпає від грибка. Відтак, музей східних культур, розміщений  у палаці, теж має проблему  з температуним режимом і збереженням експонатів. 




Тож виникає запитання: у нас реставратори такі нефахові, чи замовники робіт такі економісти - економлять на тому, що  неварто?


вівторок, 3 листопада 2009 р.

Хвора на ліжку або Страх має великі очі


У неділю у мене піднялась температура. Спочатку до 37.5, ввечері до 38.2. Цьому передував незначний кашель, на зміну якому прийшли насмарк, головний біль і власне температура. 
Бувало й гірше, тому панікувати не стала, але відчувала  з боку рідних помітне хвилювання і контроль ситуації. Мовляв, треба викликати лікаря.
 День пережила без нього, а вже в понеділок таки викликали сімейного лікаря, щоправда з енної спроби. Додзвонитись у реєєстратуру виявилось не так й легко. На це пішла не одна година. Та лікар прийшла.
І тут найцікавіше: рук вона не мила, маски не мала. Та й як би це їй помогло за теперішніх умов роботи?! "У день по 20-30 викликів. Працюємо без вихідних. Вже з ніг падаємо", - сказала лікарка. І знаєте, я собі подумала, з таким навантаженням імунна система сімейних лікарів не найліпша і маска її не врятує. Тож не дивно, що лікарка обходиться без неї.
І ще:  якби не паніка, то й без лікарів люди обходились би частіше. І мені би за інших умов лікаря не викликали.
А що  ж сказала лікарка? Власне нічого нового: вилежатись тиждень у провітрюваному приміщенні, багато пити (калина, малина, шипшина...), полоскати горло шавлією. І ще: "Можна амізон, якщо вам вдасться його знайти" - додала лікарка. Правда, останню пораду я проігнорую.  

середа, 28 жовтня 2009 р.

«Гуцульська хата» або Нове кафе у Львові

У дворі на площі Ринок (навпроти входу у міську раду) всього тиждень тому відкрилось нове кафе. Його назва «Гуцульська хата» відповідає інтер’єру закладу - низька стеля з балками; біла побілка; п’єц з старим кахлем і всіляким причандаллям; лавки, покриті старими коциками; грубі дерев’яні столи та крісла. Загалом 6 столів. 2 зали -невеликі, але затишні.
Кухня небагата і в меню навіть ще не встигли внести алкоголь. Але замовити випивку можна. На закуску запропонують квашену капусту або картоплю з лушпинням, запечену у фритюрі. Власне я брала картоплю і, мушу вам сказати, була смачна, на відміну від капусти, яка хоч і виглядала гарно - була така біленька, проте розм’якла і прокисла. Натомість чанахи смачні.
Решта страв ще не перевірені. Але це підстава прийти туди знову. Бо заклад мене зацікавив. Він вирізняється гарним інтер’єром, винятково українською музикою (принаймні, так є зараз), порівняно непоганою кухнею і помірними цінами.
Єдине, що погано – так це туалети. Один не відкривається. Інший не закривається. Та й вода не спускається. Але надіюсь, ситуація зміниться. Інакше «Гуцульська хата» втратить свою привабливість.


вівторок, 27 жовтня 2009 р.

У Львові контролюватимуть тролейбуси через супутникову систему

Ото буде перша кляса. Їдете ви у старому тролейбусі, де таке файне в салоні покриття, що можна провалитись (а такий випадок у Львові був - кондуктор провалилась у салоні, коли тролебус їхав - людина постраждала сильно, м'яса на ногах трохи повідрізало) - ну це дуже песимістично, але реально. У салоні трохи, і це м'яко кажучи, страшненько уже все виглядає, бо більшість тролейбсів  уже давно своє від'їздила, переживши кільканадцять ремонтів. Ну, але ви їдете в тролейбусі. Й то велике щастя, що  їдете, бо то буває по-різному - як не дроти на лінії порвані, то сам тролебус, у якому сидите, поламається, або просто штанги позлітають. Але тепер їдете. Трохи поволі, бо водій, зарплата у якого менше півтори тисячі грн., не хоче все життя роботи на ремонт Лендкрузера, що припаркувався посеред дороги, тож минає його акуратно. Потім тролейбус їде уже на хвості у маршрутки, яка роками дублює маршрут тролейбуса, завжди обганяє і забирає його пасажирів.    Але ви все ж їдете, і дуже ся тішете, бо за рухом того нещасного тролейбуса  - не шо небудь -  пильнують через супутникову систему! Най го качка копне! Нема в шо ся обути, зате  є шо випити! Так і тут: водіям нема на чому їздити (замість рухомого складу суцільний металобрухт), зате є гроші на супутникову систему управління рухом тролейбусів! Як пояснює заступник директора "Львівелектротрансу" Олег Білокурий, "ця система управління транспортом дала б можливість якісніше контролювати роботу водіїв на маршрутах".
Ото знайшли кого контролювати?! Більше нікого?
А коли візьмуться за приватний транспорт? Якщо тролебус без дротів далеко не заїде, то маршрутки їдуть, як хочуть.
Останній приклад. Сіла у 46-й до Епіцентру. Водій зупинився біля кільця і заявив: до епіцентру не їду. Бо я була в салоні сама, і йому не хотілось пиляти зайві кількасот метрів. Всучив мені 1 грн. Мовляв, тусуй звідси.
От на таких нема супутникової системи контролю. Та й взагалі нема контролю.

Бо ж дбають не про людей. Тому навіть, коли й буде супутникова система управління за рухом тролейбусів ( що й коштує чимало) насправді вам ліпше від того не буде, і тішитесь від того ви не будете - тролейбуси  ж новішими не стануть. І якість перевезень ліпшою не буде. Але мер Садовий робиме передвиборчий піар на тему "модернізація руху транспорту".


понеділок, 26 жовтня 2009 р.

Lviv fashion week: більше кулуару, ніж показів


Тиждень моди  - захід не для бідних, але й не для багатих. Це моя особиста думка. І виникла вона у мене після одноденного перебування на Lviv fashion week. Спробую аргументувати. Бідним (якщо вони туди потраплять - квиток понад 200 грн.)  буде нудно і нецікаво, бо це не їхній стиль життя, тому відчуватимуть себе білою вороною і плюватимуться, що витратили гроші на те, без чого могли б жити сто років.  Багатим теж, як на мене, радості мало, бо заплативши за квиток, хоча це для них копійки, вони отримують тисняву у холі, холодний зал, у якому дме по спині, і найголовніше  - марнування часу, бо покази суттєво затримуються. До прикладу, той, який у суботу мав розпочатись о 19 год., почався о 19.50, а наступний, який за графіком мав розпочатись о 20 год., не почався й о 21.30. Але мене запевнили, що це квіточки порівняно з попереднім днем, коли не те що покази затримувались, двічі світло вибивало  і моделі ходили по подіумі навпомацки. Оце по-львівський!
А ще  по-нашому відбувався відбір моделей, бо серед гарних і вродливих були й ті, які з модельною зовнішністю не мають нічого спільного! Особливо це стосується чоловіків. Вони  виставляли на показ свій жир (ну хто шо має), зовсім немодельний зріст і статуру. Дебютував як модель  і ведучий "12 каналу", уже й забула його ім'я, але він свого виступу до кінця життя не забуде. Безнадійно хворий на зіркову хворобу, він ще довго відходив від показу, був в захопленні від свого шнурування по подіумі. Хоча сам він своїм зростом нагадує шнурка. Зріст ніби 1 метр 60. Худий і невиразний. Зате понтів, ніби його прирівняли до Ален Делона.  Але до нього йому недорости.
Та й сам Lviv fashion week - не такий уже крутий захід. Прорахунків в організації багато. Тому навіть після дворічного досвіду він виглядає якось доволі посередньо. Але це не заважає Lviv fashion week  збирати купу фіф, які винаряджені і наштукатурені, часом видаються яскравішими за моделей.





понеділок, 19 жовтня 2009 р.

Чудо-шампунь або Засіб не тільки від лупи


Виявляється, шампуні можуть бути ліками(щоправда, не знати наскільки шкідливими). Скажете, бздура, але практика застосування засобу засвідчує його універсальність. Особливо вирізняється порівняно новий продукт "Clear vita ABE". Розрекламований як засіб проти лупи, він лікує й інше. Перевірено, що він виводить плямки на тілі. Плямки, які лікували з допомогою спеціальної суміш, виготовленої в рецептурному відділі аптеки, також виводить "Сlear". Коли вперше про це довідалась, не повірила. Що шампунь має до плямок?! Але таки щось має, бо плямки реально щезають.
Подумала, це одиничний випадок. Але в інтернеті знайшла цікаву розповідь чоловіка, який 8 років лікував своє проблемне обличчя (теж плямки) гормональним препаратом і, як це не дивно, шампунь "Сlear vita ABE" замінив гормональний препарат. Сам чоловік, який має проблеми з шкірою  обличчя, - біолог. Проте пояснити, чому допоміг шампунь,  - він не може. Єдине, припускає він, у складі шампуню є гормон.
І не знати: це має втішити чи насторожити.
Особисто мені шампунь "Сlear vita ABE" не дуже підходив. А після того, як я довідалась про його різносторонню дію, взагалі від нього відмовилась. 

четвер, 15 жовтня 2009 р.

І вір після цього чоловікам?!

Такий вислів доводиться чути від кобіт нерідко. Я особисто не мала підстав не вірити чоловікам (на щастя), але один випадок мене зворухобив. Отож історія.
Їду я в маршрутці. Позаду мене сидить чоловік з надзвичайно красивим голосом – обличчя не бачу, але по голосу уже малюю в уяві високого, кремезного чоловіка, бо голос - це щось вражаюче. Ніколи чомусь не зауважувала магічної сили голосу, а то звернула увагу – голос виразний, оксамитовий, низький – надто вирізнявся. Та й мова цікава. Чоловік говорив по телефону не про прозаїчне –ти де? я запізнююсь… А про вартісне: ти мені потрібна… знаєш, чого я хочу – тепла… прошу? … авжеж… ти не реагувала на мої дзвінки і я було подумав… добре… я до тебе заїду, зроби пюре і котлетку …до зустрічі.
І як тільки закінчив розмову, видав «б…дь кобила».


середа, 14 жовтня 2009 р.

Перший сніг у Львові


Ото сьогодні довідалась - місто виявилось готове до негоди, прибирають вулиці добре: працюють понад 2000 двірників, 20 одиниць техніки, проблемні ділянки посипають піскосумішшю, - у цьому сьогодні поспішили запевнити львівські чиновники.
Особисто я бачила одну одиницю техніки – на площі Ринок. Двірників бачила багато, але тоді, коли їхня робота була без потреби, близько десятої, коли на дворі +, не знаю, чи варто шуфлювати; піскосумішшю не бачила, щоб посипали.
Та зрештою прибирання мокрого снігу за плюсової температури – ще не показник готовності до негоди, але й це паралізувало роботу комунального транспорту. Тому вислів директора департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради Юрія Гольця, що негода не застала місто зненацька, - звучить дивно.

вівторок, 13 жовтня 2009 р.

Музей «Бойківщина» у Самборі


 Музей ззовні занедбаний, я би навіть сказала, відлякуючий. Проте всередині доволі цікавий. Там можна побачити багацько всіляких речей, які використовували в господарці: і старий бамбетель, і дерев’яний плуг, якому понад 200 років, і нецки (миски для вимішування тіста), і дерев’яні пляшки на воду.
 Але найбільше мені сподобались кошики на горіхи (з маленькою діркою) – я таких ще не бачила. Також з-поміж експонатів вирізняється візочок (на фото) – простий і видається незручний, особливо, якщо порівнювати з сучасними. Тепер би такого візочка для своїх дітей ніхто би не хотів.
Зате вишиваний одяг, який експонується, до вподоби багатьом.
Взагалі у музеї мені сподобалось багато речей, та й екскурсію проводять там гарно, а не абияк. Тож як будете в Самборі, завітайте.

неділя, 11 жовтня 2009 р.

Зустріч "5 років після універу"


Нас на курсі було 90  з гаком.  Тепер немає й 90 - в Україні. Зате нашого люду побільшало у США, Великій Британії, Голландії. Наші дівчата там не самі. Мають чоловіків. І не всі - українців. Одна живе з голландцем. Вона дуже хотіла зустрітися з однокурсниками. Але поясни голландцю, що ти хочеш просрати купу бабла (лише переліт скільки потягне) на те, щоб зустрітися на кілька годин з однокурсниками. Не зрозуміє. Отож й вигадали історію - мовляв в коліжанки тато важко хворий, потрібна підтримка і все таке. Замовила квитки. Аж тут зустріч на тиждень перенесли... Отож тато виздоровів. Квитки пропали. З Голландії однокурсниця не прилетіла.
Зате приїхали дівчата з  Кривого Рогу, Франківська, Києва. Всі файно виглядають,  багато дівчат погарнішали. "От ви кажете, всім так добре живеться.  Та де там? одна схудла, друга...та ви не маєте, шо їсти,"-  жартувала однокурсниця. 
Насправді, зустріч показала, що живеться моїм однокурсникам незле. Багато хто зробив кар'єру. Ще більше людей влаштували сімейне життя, і не раз побували в декреті.
"Тут дві категорії: незаміжні і матусі. Я не вписуюся", - сказала заміжня, але наразі не мама.  Власне я теж. Але таких меншість. Бо багато моїх однокурсників уже мають гарненьких діток.
Отож мій курс класний. Працює і на примноження сімейного бюджету і на збільшення генофонду. Молодці!






четвер, 8 жовтня 2009 р.

Рейтинг кандидатів падає або Як народ голосуватиме на президентських виборах?


Дурне запитання, але воно все-одно постане, як не від соціолога, то у день виборів: за кого голосувати? Розумію, пики набридли (правда, прикольне фото УНІАН?), голоси спротивилися, реклама задовбала, шоу втомили, але … вибори наближаються.
Тому всілякі експерти чи ті, хто під них косить, уже починають втирати – той лідирує, у того рейтинг падає… а в чоловічого населення від тої політики уже, напевно, щось інше падає... Словом, дістали всі, і то конкретно. Тому й недивно, що з’явились перші цифри, які можуть «втішити» і ту, котра працює, і того, кому вона заважає, і тому, хто когось слухає… - 35% виборців або не прийдуть на вибори, або проголосують проти всіх. Таку цифру назвав львівський експерт (він же директор Центру з інформаційних проблем територій НАН України) Петро Жук.
 Що не кажіть, а прийти варто. Як пожартувала моя колега – прийду на дільницю і з’їм бюлетень. Але ліпше не ризикувати своїм здоров’ям і не їсти папір (правда, ми уже загартовані – у ковбасі його немало), а проголосувати проти всіх.
Такий варіант навіть почав просувати директор інституту трансформації суспільства Олег Соскін.  За його словами, це найкращий вихід із теперішньої ситуації. "Якщо у другому турі набереться 25% голосів "проти всіх", хто б не був переможцем, він буде нелегітимним", – сказав Олег Соскін. Якщо вірити соцдослідженню , на яке послався Петро Жук, рейтинги усіх кандидатів у президенти хаотичні і змінюються різко. Тим часом збільшується кількість тих, хто не хоче жодного з розрекламованих бачити президентом.
Тож рейтинги падають, апатія зростає…


понеділок, 5 жовтня 2009 р.

У всіх шампунях є компонент, який використовують для миття машин

Складом шампунів я зацікавилась після реклами лосьйону Alloton, у якій йшлося про те, що шампуні не дбають належно про волосся, бо у їх складі є лауреат сульфат натрію, який використовують для миття машин. Я обійшла чимало магазинів, прочитала склад багатьох шампунів (де могла, бо не всі пишуть українською). Висновок: дешевий піноутворювач лауреат сульфат натрію - він же лауріл сульфат натрію - є у всіх шампунях, навіть у недешевому Allotoni.
До того ж його використовують у зубних пастах, що шкідливіше, бо дешевий піноутворювач порушує імунні властивості слизових оболонок, висушує слизову рота, підвищуючи чутливість ясен до харчових кислот і алергенів.



вівторок, 29 вересня 2009 р.

На замітку модницям. Після нарощування нігтів можна втратити свої нігті

Сама нігті ніколи не нарощувала, бо вважаю це зайвим. Мені завжди подобались маленькі акуратні нігті, але такі уваги не привертають, тоді як нарощені ніколи не залишаються непоміченими. Тож модниці вдаються до такого, й часто. Але після історії, яка мене приголомшила, навряд чи користувалися би цією послугою майстрів часто. Отож суть історії коротка  - у кобіти (скажу лише, що львів'янки) злізли свої нігті на обох руках повністю  ну знаєте, як після сильного удару може злазити ніготь. Тільки тут причина не удар, а тривале нарощування нігтів. Тільки-но зламався ніготь, доростила. І так ше, і ше... і результат на лице, точніше на нігті. Вони не те, що би стали тоншими. Вони злізли. Тому моя порада - якщо й нарощуєте нігті, не робіть це постійно, а дайте трохи нігтям відпочити. А ще краще доглядайте свої - ефекту як від нарощених. не буде. Але буде природня краса і чистий спокій. 

понеділок, 28 вересня 2009 р.

«Кацапочка»: як росіянку сприйняли в українському селі


Роман простий за змістом і багатий за формою. У ньому пишна українська мова, сповнена художніми засобами, і якась глибина, тобто роман не поверховий (як це в сучасній літературі), а тяжіє до класики. 
Сюжет ніби стрункий, якщо переказувати його у подіях, якщо ж намагатись передати у почуттях (саме їх намагається передати автор Тетяна Пишнюк), то багатий.
Отож йдеться про молоду дівчину, яка після того, як вийшла заміж за українця, залишила рідну Кубань й оселилася в західноукраїнському селі. Попервах кацапочці було невесело. Виникали проблеми з українською, якої не розуміла, отож бувало пошлють на город наламати гички для свині, а вона шукає, шукає, потім сяде на городі й розплачеться, бо все ніби знає, а що то таке гичка – ні… Але невістку прийняли добре. Навіть бабця, яка ненавиділа москалів, молоду росіянку зустріла з відкритим серцем. Та невдовзі кацапочка завдала великого болю родичам…Й сама відчула, що далі жити у селі буде нестерпно, бо ціна кохання виявилась надто великою, а протистояти почуттю було несила.
 Твір однозначно заслуговує на увагу не лише читачів, а й критиків. Його варто прочитати.


четвер, 24 вересня 2009 р.

Львівський пологовий будинок на Джамбула з розповіді пацієнтки


Все, що я довідалась, зводиться до короткого висновку «терпимо». Це насамперед стосується харчування. М’яса немає, але й воду на твердо на дають. На сніданок – молочна каша, на обід - зупа й каша з салатиком. Але (й це мне здивувало) – сніданок після 8-ї, обід уже близько 12.30. Тому великий розрив між обідом і вечерею.
Ліжка тверді, тому спати нормально. Нема такого, що прогинаються майже до підлоги. (принаймні, так було у тої, яка ділилась досвідом).
Палати миють кожного дня. Тому пилюки тут немає, але застереження викликає інше – туалети. Їх всього (увага!!!) два на ціле велике крило відділення патології. З душем ще «ліпше» - один на понад 50 людей. Як ви розумієте, вода не цілодобово. Встигнути усім помитися треба за півтори години. Бо потім сніданок, процедури…Тому помитися - проблема. Пацієнтки змушені на вихідні відпрошуватись у лікарів додому, щоб там нормально помитись. Але додому їздять не всі. Не кожен й відважується митися у лікарняному душі. Тому у палаті можна побачити цікаву картину. Пацієнтка над умивальником намагається помити верхню частину тіла, інтимну – протирає шматкою, ноги – запихає в умивальник. Ті, хто це бачив, вражений. Видовище жалюгідне. Особливо сумно стає, коли після такого «душу» іншим пацієнткам у тому ж умивальнику доводиться мити фрукти.
Сумно й тоді, коли хочеться в туалет. Бо з туалетом не легше, ніж з душем. Постійні черги… та й сам туалет виглядає погано. Майбутні мами покривають його по краях туалетним папером… Дехто інколи в туалет ходить і в кафе. Там принаймні, не стільки охочих на один кльозет. І можна розслабитись.
А взагалі розслабитись у лікарні важко. І хоча пацієнтки переконують себе у тому, що вони, як на курорті (їдять – сплять) лікарняні умови нагадують їм про інше. А спроба вийти з лікарні на прогулянку до обіду може закінчитись грізною розмовою з лікарем, яка вмить поверне пацієнтку до розуміння того, що тут не курорт.






Пологовий будинок з боку відвідувача Або екскурсія на територію 3-ї комунальної клінічної лікарні Львова


Отож двір пологового будинку на вул. Раппопорта (колишня - Джамбула). Там майбутні породіллі мають проводити багато часу, оскільки пацієнткам відділення патології радять щодня після 15 –ї гуляти (до 15-ї не можна). Але гуляти – це наражати себе й дитину на небезпеку. Бо у парку, що в дворі роддому, вигулюють собак. Великі небезпечні пси (ті, породи яких в Європі навіть заборонено тримати) на території лікарні гуляють без намордників. А ще там всіляка шантрапа розпиває пиво, курить… Картину доповнюють бомжі. Вони риються у смітниках, які на території роддому заповнюють працівники Краківського ринку. До речі, про ринок. Він має вихід саме на територію роддому, і не відгороджений від лікарні, точніше брама є, але постійно відчинена. Тож заходять з ринку на територію лікарні й нужду справити. Ніс не дасть збрехати. Різкий запах свідчить – на території є туалет - стихійний. Ось біля нього й доводиться гуляти майбутнім мамам. Власне гуляти, бо посидіти на лавочці ніде. Їх просто немає, якщо не рахувати дві лавки з центрального входу, які часто-густо зайняті.








понеділок, 21 вересня 2009 р.

«На бамбетлі» затишно, але несмачно

Кафешка «На бамбетлі» гарно оформлена. Тут панують затишок і комфорт. Подушечки, на які можна спертися, створюють домашню атмосферу, а тьмяне освітлення додає романтики. Але достатньо скуштувати замовлене, як гарні враження від закладу розвіюються. Солодка випічка, як і кава - несмачні. А ціни доволі високі. Тож з колєжанкою залишили 100 грн. – за таку суму можна посидіти у «Цукерні» - було б й смачніше й ситніше.
Висновок – хай «На бамбетлі» бере приклад з конкурентів.
А допоки ціни і якість - невідповідні, «На бамбетлі» можна сидіти лише з пивом. Там є моє улюблене «Микулинецьке».


Парад левів. Який він?!





Як і слід було очікувати, леви стали улюбленцями, особливо дітей. Малеча й притулялася до скульптур, й обнімала тих левів і навіть висаджувалася на них, як на коней. Охоронець ледь встигав знімати тих дітей з левів і не вщухав своїм обурливим: та то ж виставка, де ви повилазили? Не заздрю охоронцю. Його ногам не було спочинку, принаймні тоді, коли я оглядала виставку. Тоді багато людей оточували левів, але не скажу, що найбільше було біля якогось конкретно. У кожного свої вподобання. Мені ж сподобався лев Кузьми - він виділяється з –поміж інших і навіть чимось нагадує самого автора, також, як на мене, гарні леви з картою міста (її намалювати не так й легко) і з вирізками з газет (такий сірий, як місто в дощову погоду), але на противагу сірому був і яскравий – теж сподобався.

середа, 16 вересня 2009 р.

Ева Гата дивує "Сюрпризами долі"

Завдяки цьогорічному форуму видавців я відкрила для себе чергову сучасну письменницю - Еву Гату. Виявляється, вона написала уже не одну книгу, а я про неї нічого не знаю. Точніше, не знала. Уже знаю. І маю свіжі враження про її останній роман, виданий під форум, тож радо з вами поділюся. 
Та спершу, для таких, як я, розпочну з того, хто ж криється за псевдо Ева Гата і що це означає. Зізнаюсь, вперше, коли взяла до рук книгу "Сюрпризи долі, або змагання між Аполлоном і Паном", у мене було хибне враження, що за простими і водночас незрозумілими словами Ева Гата криється закордонний автор. Яким же було моє здивування, коли дізналась, що це псевдо львівської письменниці - Ольги Коссак, яка викладає в універі Франка. Викладачка за кілька останніх років написала три романи. Позитивний відгук незнайомої відвідувачки форуму на романи Еви Гати наштовхнув й мене ознайомитись творчістю "жінки-кішки"(з грецької Ева озн. жінка, Гата - кішка).
Отож ознайомлення почалось з роману "Сюрпризи долі, або змагання між Аполлоном і Паном", який відразу надзвичайно захопив. Сімейні стосунки, підозра у зраді, зрада, розчарування, біль... - тема не нова, але подана легко, цікаво, невимушено. Мова героїв зрозуміла й близька, розвиток подій не натягнутий, а динамічний, але наприкінці відчувається важкість. У мене склалось враження, що автор довго сама не могла придумати закінчення роману, звідси - певна незрозумілість, невизначеність героїні і, я би сказала, змазаний кінець твору. Втомлює й повчальність. Я прихильниця того, що книжка має не лише приносити насолоду, й наштовхувати на певні висновки. Але їх має робити читач, виходячи з усього написаного, а не конкретно підведеного автором. 
Отож, як на мене, занадто вип'ячений дидактизм і невиразний кінець - мінуси роману. Але плюсів значно більше - гарно розкрита тема/проблема, надзвичайно легкий стиль, багата емоційна складова роману, цікавий розвиток подій, близькість героя до читача, великий багаж життєвого досвіду автора (принаймні, так мені видалося) - усе це робить роман вартий вашої уваги. Отож раджу прочитати. Я зовсім не пошкодувала, що купила "Сюрпризи долі". 20грн. Два вечори... І гарні враження.  


вівторок, 15 вересня 2009 р.

Сервіс по-львівськи, або Чому розчарував МВФ

Скажу відверто, сервіс у львівських кафешках не найкращий - це м’яко кажучи. І останній приклад - радше ілюстрація на підтвердження, ніж виняток. Отож заходжу я в МВФ (міжнародний вареничний фонд) - далеко не найдешевший заклад у центрі міста. Чекаю, щоб прийняли замовлення хв. 15. І за цей час починаю складати враження про цей заклад. Дивлюсь, як молода пара, яка сиділа за сусіднім столиком, розраховується. Через кілька хвилин приходить офіціантка і заявляє: «Я не маю здачі». На обличчі хлопця можна було прочитати велике здивування. Було помітно, що він такого повороту подій не очікував.
- Дайте дрібні гроші, бо я не маю, як дати здачу, - продовжувала своє офіціантка.
- То йдіть, поміняйте.
- А де я маю йти?! - ніяк не переставала офіціантка. Словом, хлопець дав зрозуміти, що це її проблеми… І якось обійшлося.
А тим часом за інший столик принесли салат «вітамінна бомба». З міни клієнтки зрозуміло, бомба їй не подобається. Тож згодом, уже скуштувавши, вона перепитала:
- Це «вітамінна бомба»?
- Та...
- А чому тут складники не відповідають тим, шо в меню. Немає селери і яблука. Тільки капуста, цибуля і морква… Хіба то вітамінна бомба?
-А ми так робимо… Ви ж у нас не перший раз
- Перший…
І останній, - подумала, мабуть, відвідувачка. Бо їй ще до того не дуже сподобалось в МВФ. Кобіта хотіла замовити 4 вареники. На що їй відповіли.
 - Можна замовляти не менше десяти. У нас така порція.
- Але ж в меню вказана ціна поштучно, а не порційно.
- То, коли Ви хочете більше десяти.
 Мені вже стало лячно, чим мене здивують. На щастя, салат «багата хата» мені сподобався більше, ніж тій «вітамінна бомба». А більше нічого, крім хліба, я й нічого не замовляла. Та й хліб виглядав не першої свіжості. Мабуть, цілий день стояв нарізаний і не накритий.
От такий сервіс по-львівськи.



Якими столами можна здивувати гостей на весіллі?

Раніше казали, такими, що гнуться додолу. Тепер, коли нарід вибагливий, й канапку зі шпротами на забаві ніхто їсти не хоче, такий варіант не влаштовує. От і доводиться гостям на весіллі вгоджувати іншим. Любителям швидкого ефекту ставлять пивні столи, бо горілка без пива - затягнутий процес. Панянок припрошують до солодкого столу, бо вони можуть судити весілля за смаком сирника чи іншого пляцка. А гурманам, які люблять щось особливе, увага !!! пропонують гарячий шоколад. Скажу вам, те, як постійно тече гарячий шоколад - виглядає круто і нагадує неймовірної краси фонтан. На одному весіллі бачила два таких фонтанчики. Один був наповнений білим шоколадом, інший - чорним. Не пробувала ні одного, ні другого - до того справа не дійшла - й не тільки в мене. Гості радше захоплювалися виглядом спливаючого шоколаду, ніж його смаком. Зате селянський стіл (так-так, крім солодкого і пивного буває й такий) бере гостей саме смаком, а не виглядом. Бо що шоколад - як то кажуть, ні в сраці, ні в голові, себто й випити не пип'єш, ні наїстися не наїсися. Зате на селянському столі й самогон (первак), й вареники домашні, й маленькі - на один зуб - канапочки з салом, й ковбаски... Ляпота! Скажу відверто, селянський стіл бачила лише на одному весіллі, і він мене вразив. А ще мене вразили на тому ж таки весіллі півлітрові пляшечки з солодкою водою "Дюшес" і "Лимонад". Відразу згадала, як малою бувала на празнику в селі. Там у кожній хаті були "Дюшес", "Лимонад", "Тархун"... І їх було так багато, що здавалось, вистачить на місяць, але празниковий запас розходився за кілька днів. Але смак тої солодкої води запам'ятався досі. І скажу вам, воду, яку пила тепер, так нагадав мені той задавнений смак. Можливо, він й справді не дуже змінився, бо той теперішній "Дюшес" зберігається лише 15 діб. І де ви думаєте, виробляють такий напиток? Недалеко від Львова, у Жовкві. Отож захочете згадати смак дитинства, вирушайте у Жовкву, або ж станьте гостем такого весілля, де вам її запропонують. 
Як бачите, вгодити весільним гостям інколи буває так просто -достатньо нагадати їм минуле, чи подати просто якісний продукт, і тоді всілякі шоколадні фонтани будуть не більше, ніж модними витрибеньками на догоду гурманам, яких не так й багато.





неділя, 13 вересня 2009 р.

Що я винесла з форуму видавців




Шість книг. Усі жіночого авторства, схожого формату і приблизно в однакову ціну - по 20 грн. Саме стільки я винесла з форуму. Якби не було традиційної тісняви, а видавництва мали б більшу експозиційну площу, на форумі можна було б більше для себе відкрити. А так купувала те, про що уже знала - "Тамдевін" Галини Вдовиченко , "Сарабанда банди Сари" Лариси Денисенко. Хоча натрапила й на досі мені невідому авторку Еву Гату. Обіцяю поділись враженнями про її останній роман "Сюрпризи долі". Придбала й "Кацапочку" - назва сподобалась. Й роман Людмили Таран (досі її нічого не читала) вирішила купити.
Про все куплене поступово ділитимусь враженнями.
А наразі - про сам форум. Враження позитивні: книг українською, якщо не збільшилось, то й не поменшало (це 100%), вузькотематичних й далі знайти нелегко, але художньої прози багато.
Сподобалось, що karpaty.info тепер не лише в інтернеті, а й видає друковану продукцію. Розсмішило "Як зав'язати з бухлом і курінням" і приємно, що люди знаходять на форумі те, що їх захоплює настільки сильно, що вони читають, сидячи на землі, навіть не відходячи далеко від місця купівлі.

четвер, 10 вересня 2009 р.

У Львові Юстейн Гордер

Чоловік відкритий і щирий. Принаймні, таким видався на перший погляд. Нема пихи і зарозумілості. А могла б бути. Андрухович порівняно із закордонними авторами друкується мізерним тиражем, а понтів?! У Гордера книга «Світ Софії» має загальний тираж 20 млн. примірників, а чоловік простий як польські двері.

Дивно, Гордер - почесний гість форуму, а організатори навіть не подбали про його прес-конференцію. Він був змушений відповідати на численні й часто-густо однакові запитання від різних видань. Журналісти засмикали його добряче. Одні засипали запитаннями загальними, інші – суто під форум, а ТСН зажадала провести зйомку як той ходить між книжковими палатками. Уявляю, як йому було під пекучим сонцем витримувати навалу журналістів. Власне журналісти й крутилися біля Гордера найчастіше. Охочих отримати автограф від письменника зі світовим іменем було не так уже й багато…

Я норвезькому письменнику ні питань не ставила, ні автографа не просила, зате його самого послухала. І скажу вам, що англійська Юстейна Гордера мені була зрозуміла, але якась вона особливо м'яка. 

середа, 2 вересня 2009 р.

Прапор, карта і метелик, викладені квітами




У центрі Львова є як мінімум три квіткові композиції, варті уваги: прапор з тризубом та карта України, які у місті встановили до Дня незалежності, та метелик, зроблений заздалегідь. Із витоптаних біля них газонів видно, що це улюблені місця для фотографування львів’ян та гостей міста.  


понеділок, 31 серпня 2009 р.

Ющенко оглянула музей без директора


Минулої п’ятниці, 28 серпня, у Львові побувала перша леді України. Вона відвідала колишню «тюрму на Лонцького», де тепер діє музей жертв тоталітарного режиму. Звісно, коли приїжджає дружина президента в якусь установу, то її має зустрічати директор установи. У нас хто тільки не зустрічав Катерину Ющенко?! У музей «на Лонцького»
прибули і міський голова, і голова обласної ради, і заступники, а директора музею не було. Спочатку це мені видалось дивним. Хоча чому тут дивуватись… Директором музею є колишній представник прес-служби Львівської міської ради, доволі молодий хлопчина, який успішно увійшов в довіру до мера міста Садового. І ось виплив на посаді директора музею. Хоча я маю сумнів, що його (Тараса Чолія) взяли на роботу за особливі знання чи через зусилля, які той доклав для створення музею. Власне, збором архівних матеріалів, свідчень очевидців займались працівники центру досліджень визвольного руху - люди фахові, з історичною освітою. Тож напрошується питання, чому хтось з них не очолив музей, а якийсь хлопчина, який навіть не приходить на роботу, коли приїжджає перша леді України?


середа, 26 серпня 2009 р.

Безплатний зоопарк






І таке буває. Буйволів, левів, ведмедя, страусів, павичів … і не тільки можна побачити у гостинному домі «Білаки», який неподалік Самбора (65 км від Львова). Власне, гостинний дім – це готель і ресторан. Крім того, власники мають м’ясокомбінат, магазини, тому на зоопарку родина Білаків особливо не заробляє. Погуляти територією зоопарку можна досхочу і … безплатно. Я була у Білаках проїздом (лише 10 хвилин), і всіх тварин навіть не встигла оглянути. Тому, якщо маєте час, вирушайте на вихідні туди. Особливо цікаво там буде дітям. Їх витягти із зоокутку майже так само тяжко, як на морі з води. Зате вражень в дітей!!!