середа, 14 січня 2009 р.

Вшанування Бандери. Чому таке?

Задаюсь таким питанням невипадково. Спочатку обурило те, що досі, навіть до 100-річчя від дня народження національного героя львівська влада не спромоглась відкрити у місті йому гідний пам'ятник. Владці замахнулись відразу на цілий комплекс. Першу його частину – пам'ятник – відкрили, але він не витримує жодної критики. Здалеку Степан Бандера нагадує … Леніна. Отакий спроектували пам'ятник. А стела за ним, невиправдано височезна, уже поржавіла. І хоча владці обіцяли до 1січня 2009 року довести її до належного вигляду, пофарбувати, проте до пуття не довели.
Навіщо було влаштовувати нібито конкурс, вибирати із запропонованих робіт найнедолугіший проект, коли навіть його не спромоглися довести до пуття? Не здивуюсь, якщо величезна махіна за пам'ятником, не дочекавшись свого відкриття, впаде (не дай Боже), а за цим посипляться каміння критики. Мовляв, не треба було ставити такого пам'ятника. І в цьому буде рація. Бо, як на мене, Степан Бандера заслужив не на незграбний довгобуд, а на скромний, але майстерно зроблений пам'ятник. Та такого у Львові досі нема. І можна лише риторично запитати: чому?
Інше “чому?” у мене визріло сьогодні, коли я намагалась подивитись фільм про Степана Бандеру. Документальну стрічку показували по Першому національному, майже в обідню пору. Але навіть у цей, не зовсім рейтинговий, час канал не спромігся показати стрічку до кінця. Посеред фільму вліпили прес-конференцію Тимошенко. Вона йшла у прямому ефірі, тому часу зайняла багато. Але яке було моє здивування, коли навіть після завершення прес-коференції не продовжили показ фільму про Бандеру. Як Пилип із конопель, на екран повискакували майстри фігурного катання, яких у програмі й близько не було. Постає питання: чому таке вшанування пам'яті Степана Бандери?

пʼятниця, 9 січня 2009 р.

Музей марципанів

смаколики
Виявляється, такий є. Де б ви думали? У сусідній Угорщині. Хоча почали роботи марципани у Франції, популярними вони стали у Німеччині та Австрії, а музей марципанів є в Угорщині, а саме у містечку Сентендре, яке ще називають музеєм під відкритим небом. Вузенькі вулички, гарна європейська архітектура і дивовижна атмосфера, яка панує у місті, налаштовує митців на творчість. Тому у Сентендре можна побачити багато цікавого: від картин до вишивки. Але туристи приїжджають у Сентендре передусім за марципанами. Адже ці смаколики можна не лише побачити, а й купити.
Що ж таке марципан? Це перетертий мигдаль з цукровою пудрою. Результат — маса, яка нагадує пластилін. Саме з так званого пластиліну й виробляють марципани. Вони можуть бути і як звичайні цукерки, і як справжні кулінарні шедеври, які і їсти шкода. Бо марципани роблять і у вигляді Діда Мороза, і ліплять з них казкових героїв. Але не тільки. У музеї марципанів можна побачити вазонки, торти, картини, машини і ... принцесу Діану і Майкла Джексона, зроблених з марципанів. Звичайно, роблять такі дива довго, і деякі з них важать кілька десятків кілограмів. Загалом, краса неймовірна. Особливо, коли бачити її на живо.
Коштують марципани недешево, та й на смак вони своєрідні. Але попитом користуються неймовірним. Практично кожен, хто відвідав музей марципанів, не залишає Сентендре без смаколиків.

Життя в Угорщині

На перший погляд, живеться угорцям незле. Ціни приблизно такі, як в Україні, а середня зарплата більша — приблизно 500 євро. Але угорцям це оптимізму не додає. Вони бідкаються. Порівняно невисокі зарплати у вчителів та лікарів, і останніх, як і в нас, винагороджують пацієнти.
Але чим суттєво відрізняється Угорщина від України, так це дороги. Вони рівні, як в столиці, так і в провінційних містечках, і навіть у селах. І що також приємно, в країні є автобан. Він значно економить час. Тому приблизно 300 км, які розділяють Чоп від Будапешта, можна легко здолати за 3 години. Тоді як від Львова до Чопа, а це приблизно 250 км, доводиться їхати добрих 5 годин. Зрештою, у нас гориста місцевість. Так шо не розженешся. Чого не скажеш про Угорщину. Розташована за горами, вона вирізняється рівнинними краєвидами і, більш теплим кліматом, ніж в Україні. Відтак, сильні морози угорцям не докучають.
Не докучають їм і проблеми з водопостачанням. Води в Угорщині є немало, і вона, як запевняють, хорошої якості. Тому її п'ють з крану навіть не кип'яченою. Багато в Угорщині й термальних вод. Багаті на солі, термальні води добре впливають на суглоби, серцево-судинну систему, і як кажуть, навіть на потенцію. Тому попит на це є. А як попит, мусить бути пропозиція. Відтак, купалень по країні більшає. А довкола уже діючих купалень виростають великі готельні комплекси. Мабуть, розраховані передусім на німців та австрійців. Бо саме їх серед туристів найбільше. Тому й представники сільського туризму вивішують таблички лише німецькою “Zimmer frei”.
Як на мене, Угорщина для німців одна з найкращих країн для відпочинку. А все через низькі ціни. Наприклад, вино в Угорщині дешевше, ніж в Україні. Ним буквально завалені полиці у супермаркеті. Вина там приблизно стільки, як у нас горілки. А от горілки там нема. Замість неї палєнка. Та ж горілка, але на фруктах. І вона дорожча, ніж наша горілка.
Дивно, але там не лише горілки нема, в Угорщині й гречки нема. Її там не вирощують і не споживають. Тому й гречаного меду нема. Зате інших — багато. Загалом в Угорщині меду чимало. Але він значно дорожчий, ніж у нас. Дорожче обходиться й проїзд у громадському транспорті. Але загалом ціни не дуже відрізняються він наших. І дивно, що в країні ЄС дещо є дешевше, ніж у нас, країні, де мінімальна зарплата тепер не вартує й 100 доларів.

неділя, 4 січня 2009 р.

Будапешт очима львів'янки або Який Новий рік без нашого ТБ


Два дні на дрібниці (довідку з банку, фото на документи, анкету у турфірмі), ніч у дорозі і... я вже в угорській столиці. На жаль, вона не зустрічала білосніжним килимком, бо сніг вперто до останнього не падав, лише припорошив трохи землю у саму новорічну ніч, але святкова атмосфера від того не розвіялась. Її підігрівали вогники, якими мерехтів увесь центр Будапешта. Центральні вулиці багаті на ілюмінацію. Дерева оперезані гірляндами, парламент, замок, рибацький бастіон, готелі, банки — гарно підсвічені, а один з дев'яти будапештських мостів ввечері, як головна окраса міста - весь у світлі. Ляпота!!! Особливо, якщо дивитись на Будапешт з якоїсь верхньої точки, а таких багато, або з річки. Пропливаєш на кораблику по Дунаю, а по обидва боки краса неймовірна... Будинки такі різні, і такі гарні й величні. Особливо - парламент. Він угорцям обійшовся дорого. Екскурсовод сказала, що за ті гроші, які пішли на будівництво парламенту, можна було побудувати місто на 50 тис чол. з усією інфраструктурою. Багато виклали мадяри й щоб рибацький бастіон побудувати. Але гроші цього вартували. Бастіон розміщений біля Дунаю доволі високо. Й з нього відкривається чудовий краєвид. Щоправда, якщо дивитись навпаки — з Дунаю на бастіон — враження псує готель “Хілтон”. Він побудований дуже близько до бастіону. І виглядає, як причепи кобилі хвіст. Але уже як є так є. Звісно, за теперішніх умов готелю там би не побудували, бо місто у списку ЮНЕСКО. І цілком виправдано. Будапешт має чим похвалитися. І хоча він виглядає не так вишукано-аристократично як колись імперська столиця Відень, що лише за 4 години їзди від Будапешта, столиця Угорщини має свій колорит. Він, зокрема, проявляється у замку. Колись зроблений з картону, згодом замок у Будапешті постав у всій красі. У ньому сплелись різні стилі і напрямки в архітектурі, але від цього замок не втратив, навпаки. Архітектор з різних взівців взяв краще, і постало різноманіття стилів. Зараз у частині замку можна придбати сувеніри, а поблизу замку - випити ґлінтвейн. До речі, гаряче вино користується неабияким попитом. І було б непогано, якби його продавали й на вулицях Львова. Мабуть, не буду оригінальною, коли скажу, що було б добре, якби дороги наші були такими ж рівними, як у Будапешті, або щоб гаряча вода була, як у них — цілодобово. Та врешті, щоб ТБ було цікавим. І, як і в Будапешті, менше переривалось на рекламу. Тоді, можливо, й не хотілося б долати кордон з надією гарно зустріти Новий рік. А в Європі його можна зустріти справді дуже гарно! З келихом справжнього, а не порошкового вина, з різноманітними смачними стравами, а не з набридлим "олів'є", І, звісно, з нашим традиційним ґімном “Ще не вмерла України...” Його в будапештському ресторані було чутно далеко. Наші туристи "переплюнули" росіян, які годиною раніше зустрічали Новий рік у тому ж ресторані... Та й ліпше звучав, ніж угорський. Може, й життя буде текти колись у нас ліпше, ніж в Угорщині! Будьмо!