субота, 21 березня 2009 р.

Новий заклад - нові враження


Побувала цього тижня у “Гарбузі”. Хоча проїжджаю біля нього ледь не кожного дня, але спонукало мене туди зайти не це – прочитала в інтернеті (чого з нього не довідається?!) хороші відгуки – вирішила перевірити. І хочу вам сказати – кафе на розі вул. Франка і Кн. Романа й на мене справило хороше враження. Передусім, інтер'єр. Він настільки незвичний і так яскраво виділяється з-поміж інших львівських закладів харчування, що нікого не залишить байдужим. Але й чи сподобається усім, навряд чи. Бо можна закидати надмірність, пихатість, понтовість... Щось таке поробили з рівних стін і стелі (на другому поверсі), щоб вони стали рельєфними, опуклими, і в якийсь момент згадуєш, які у місті майстри... і тут закрадається думка – а чи не рухне вся ця химерна оболонка? Якщо ні, то все файно. Але не зовсім. Згадала, як з підносом довелось крутими сходами підніматись вгору. На щастя, нічого не розлила, але чесно, не дуже комфорто. Але це ж заклад із самообслуговуванням. Майже, як у Пузатій хаті, тільки в мініатюрі. Нагадує ПЗ й за ціновою політикою – також порівняно недорого. Але смачніше. Наразі. Переважно,коли щось нове – то файне. А потім не зовсім.
А тепер найцікавіше – у скільки обійдеться обід? Мені він обійшовся у 26 грн. Але це тому, що мені хотілось усього скуштувати. І я, паскуда, замовила і борщ (більша порція, ніж у ПЗ) за 6 грн., і картоплю з тюфтєлями (майже 18 грн.) й узвар (2.50). Словом, наїлася, як свиня. Було смачно. Правда, борщ пісненький.А то, за 6 грн. ше й м'яса захотіла?!

Якщо серйозно, кафешка непогана. І персонал привітний, і сам заклад чистесенький (ше не встигли обпаскудити), і що найважливіше, кухня хороша (не було часу зіпсутись).

Видно, гошей вбухали туди багато, і дивно, що не влупили великі ціни. Як то у нас люблять – вклали – треба зразу відбити. Наразі молодці. А далі побачимо.

четвер, 19 березня 2009 р.

Спорт авансом або Як розвести на гроші?

У нас часто буває: за послугу треба платити наперед. Але «наперед» буває різне: на тиждень, два чи місяць.
У Львові один з фітнес-центрів (на Дорошенка) вирішив брати більший аванс. Захотіли позайматись – платіть відразу за два місяці - 344 грн. Якщо поділити на два (місяці), а ще врахувати гнучкий графік - нема прив’язки до днів та годин – захотів позайматись - будь ласка «30 хвилин для жінок» у твоєму розпорядженні, то ніби й непогано. Якби не одне «але». Центр за три дні з моменту сплати за заняття (за 2 міс.) переїхав. Мовляв, у центрі міста оренда – завелика, тому й перебрались у студмістечко Політехніки. Але повідомили про переїзд після того, як взяли гроші, і найцікавіше – повертати гроші не поспішають. Обіцяють віддати через місяць. Весело!
На щастя, вляпалась у таку історію не я (признаюсь, занадто лінива, щоб займатись у всіляких центрах), але собі зробила висновок: без рекомендацій друзів, знайомих, нікуди не варто пертись. Хоча, не помиляється лише той, хто нічого не робить.

понеділок, 16 березня 2009 р.

Лобода усіх взяла.Тільки чим?


Народна творчість каже: лободи накришила, соломи натовкла і пляцки спекла, от і їжа така. Несмачно, правда? Так і тут. Дивишся на ту співачку Лободу і думаєш: несмачно вона виглядає, хоч і бюст має! А варги такі, що з ними бути лиш насамоті – відвертають, а те, що з писка ллється, то про те й взагалі не йдеться – повна вульгарщина! Недарма ж кажуть, лобода – символ нужди та вбогості. Точно, моральна вбогість на лице. Але багатьом головне - не це. От і виходить з-поміж талантів - вибрали Лободу. 14 журівських голосів віддали за оцю... Так шо нас веде Лобода. Бо більше талантів у нас нема. Точніше, на УТ-1 пелена. Затьмарила очі “з ранку до ночі”. Не чую, не бачу, тільки – хочу...
Пелена, мабуть, уже зійшла, лишилась тільки Лобода. Та, шо Свєта - королева м...та поїде до Москви! На радість москалятам (бо конкуренції не буде) і на сором людям (горе-горе буде)
Як така біда, шо є тільки Лобода, то ліпше вже болт забити, на Євробачення нікого не возити. Сказати - лихо, лихо в нас, криза вже скосила нас. І як та Латвія - на кризу зіслатись і вдома зостатись.
У нас же криза - не біда. На конкурс їде Лобода! І нафіга?

вівторок, 10 березня 2009 р.

Як вилікувати грип?

Може, те питання хвилює й небагатьох. Бо у санстанції кажуть, в області грипу нема. Дещо перевищений епідпоріг серед дітей. І все. А серед дорослих не грип гуляє, а ГРЗ. Пригадую, мені завжди у картці писали ГРЗ – гостре респіраторне захворювання і крапка. Чи то лікарі не можуть відрізнити одне від другого, чи то спеціально пишуть ГРЗ, щоб статистика грипозних була ліпша... Біс його знає. Але те, що люди хворіють - факт. Правда, у поліклініках до терапевтів, сімейних лікарів тепер небагато у черзі. А інколи й взагалі нікого. Зате в аптеках не один раз доводилось бачити чималі черги. Там не лише купують ліки, а й консультуються. Розказують аптекарям все: і яка температура, і який кашель, і біль в суглобах. Словом, зайшла в аптеку, а таке враження, що у кабінеті лікаря. І бувало, що аптекарі говорили аргументовано, переконливо, зі знанням справи. І не старались всучити шось дороге.
Спробувала і я проконсультуватись. Але мені не пощастило. Вислухала стільки, шо уже не рада була, що запитала. Аптекарка протарахкотіла всі назви ліків, які у неї були. Зупинялась на розрекламованих. Шо мене й трафило. Уже по ТБ дістали рекламою, ще й тут. Отож вибрала те, що менш шкідливе.
В результаті, і ніс закапувала (соком алоє+медом, санорином), і промивала розчином з морською сіллю, і лікувала кашель пастилками Доктор Мом, і вітамінки С пила. А ше чаї. Сік малини...
Звернулась за допомогою до дядька Ґуґла. Він викинув багацько всього. Я уже було готувалась побачити масу проплачених рекламних статейок, а наткнулась на уже відоме: “лікуєш грип таблетками, хворієш два тижні, не лікуєш нічим – теж через два тижні хвороба минає”. Бо ж ліки не лікують, вони знімають симптоми. Організму від того не легше. Ліки лише заганяють хворобу глибше.
І на фіга залишати немаленькі гроші в аптеках, коли вони йдуть тільки на користь аптек, а організму - на шкоду? Запитала себе я. І лікуюсь тепер лише теплом, спокоєм, чаєтерапією.
А як лікуєтеся ви?

пʼятниця, 6 березня 2009 р.

Де найсмачніші у Львові вареники?


Задалась цим питанням нещодавно. І воно мені настільки муляло, що врешті вирішила перевірити. Вдалась до дегустації. Знаєте, це слово тут якраз пасує. Бо у деяких закладах порція настільки мала, що не те, що слово “пообідала”, “перекусила” не завжди пасує. Отож дегустація.
"Пузата хата”. Відома своїми помірними цінами, вона стала, здається, улюбленим місцем студентів (а може, вони там сидять, бо до універу близько). Хай там як, але останній раз, коли я там побувала, людей було малувато. Салати уже тільки у великих мисках, а не розкладені порційно. Ціни уже не такі, як були влітку. І якість уже не та, що була раніше. А вареники, заради яких завітала у ПЗ - холодні і несмачні. Тіста дуже грубо. Начинки відповідно мало. А поливка – жир невідомого походження. Можна взяти до вареників і сметану. Але у ній загущувача, мабуть, більше, ніж того, що у народі сметаною зветься. Словом, як то кажуть, “нєзачьот”. До речі, забула зазначити, вареників у порції небагато. Але більше таких я би й не з'їла. Не лізуть.
Народний ресторан “МВФ” (міжнародний вареничний фонд). Якщо не переплутала, то так розширфовується назва народного ресторану. Розміщений він на вуличці, що веде до площі Ринок, навпроти польської катедри. Оскільки вареники тут коронна страва, то й вибрати є з чого. Не лише з картоплі. Є й солодкі. Наприклад, з чорницею. Перше, що сподобалось у МВФ, меню. Воно справді вирізняється. І читати його весело. На кожній сторінці анекдоти, пов'язані з їдою. Але я ж прийшла не анекдоти читати, а вареники дегустувати. Їх в МВФ продають поштучно, так шо уже не дорікнеш “порція замала”, якраз файно дегустувати. А коштує один вареник – 75 коп. З чорницею – дорожче. Чи то 80 чи 90 коп. Хочете сметану – платити треба окрема. Закортіло шкварок – теж окрема розмова. І подадуть їх також окремо. Мені, наприклад, принесли смалець з дрібно посіченими шкарками – застиглий. Вареники були, на щастя, теплі, смачніші, ніж у Пузатій хаті, але не настільки, щоб я полюбила народний ресторан. Теж було грубо тіста. Але начинка трохи ліпша, особливо, у тих, що з чорницею. Так шо “зачьот”. Та ще є над чим працювати.
“Золотий вепр” на площі Ринок. Тут вареники уже подають порційно. У кожній - 10 шт. Вони невеличкі. Делікатні. Але знову ж таки забагато тіста. Я розумію, якшо заморожують їх, без того ніяк, то треба давати більше тіста. Але вареники від того уже втрачають. Щоправда, в ЗВ присмачують їх і смаженою цибулькою, і шкварками, і сметаною (теж магазинною, але не такою вже густою, як в ПЗ) – це все у куплєкті. І ціна загальна. Здається, гривень 13. Якщо порахувати 10шт в МВФ з шкварками і сметаною, вийде майже те саме. Але є один нюанс – у ЗВ – смачніше. Та й затишніше, і обслуговування ліпше, але чекала я на вареники довше – хвилин 15. Щоправда, дочекалась не теплих, а навіть гарячих. Загалом сподобалось. Навіть не зачьот, а файно. Та ше не молодці (бо тіста забагато)
"Медівня". То таке кафе на вул. Краківській (для тих, хто не знає, де це, напишу: Краківська веде з площі Ринок - від триповерхового універмагу до Преображенської цервки, словом, як йти на Добробут). У Медівні зробили минулого року ремонт. Отож назва залишилась, а ціни відразу зросли.При вході написано “ціни минулорічні”. А куди ж дорожче. І так людей не густо. Коли я там була, одні парочки закоханих сиділи, хоча там атмосфера не є романтична. Але я прийшла не на людей зазирати, правда ж ? Отож вареники. Тут є варені і смажені. Варені – трохи більше 13 грн. Майже, як у ЗВ, подумала я. Не так уже й дорого, порівняно з салатами, які у Медівні по 20-25 грн. Але вареників принесли аж ...8 шт – рахувала. Як каже мій тато, на один зуб. Він то може з'їсти під горілочку й 30 шт. Тож порція у медівні йому б видалась зовсім мізерною. Не скажу, що й я нею повечеряла. Але було смачно. Правда без тої магазинної сметани (не було ніякої), зате зі шкварками великими, і тих шкварок було багато. Як на мене, аже забагато, як на 8шт. Але головне – у Медівні вареники були найсмачніші. Молодці. Єдине зауваження – мало. Але що поробиш. Кожен бореться за клієнта у свій спосіб. Хто бере фішкою “поштучно”, хто бере ціною, хто дбає про якість, але зменшує кількість.
Все одно найліпші вареники ліпить мій тато. Але якщо знаєте, у яких закладах їх готують так само смачно, пишіть. Я ж побувала лише там, де знала.

вівторок, 3 березня 2009 р.

Урок від поляків



Він полягає у тому, як треба вшановувати пам'ять своїх. Поляки це вміють. Вони вже давно створили інститут національної пам'яті, і працює він не формально, як у нас, а реально. Тому й вшановують пам'ять поляків належно. Ведуть велику просвітницьку кампанію, встановлюють гарні пам'ятники, проводять акції вшанування, залучивши велику громаду. Приклад перший – цвинтар Орлят на Личакові, приклад другий – пам'ятник у Гуті Пеняцькій. І там, і там поляки постаралися.
Натомість українці можуть лише розповісти про Павлокому. Це українське село. Щоправда, тепер воно на території Польщі. У роки Другої світової громада цього села - українці - були жорстоко вбиті поляками - в один день. Не було пощади ні матерям, ні дітям. Хто переконливо говорив “єстем поляк”, від розправи вберігся. Ще вдалось врятувати життя тим, хто втік з села. Тепер про розправу поляків над українцями не можна довідатися навіть з напису на пам'ятнику. Про винуватців – поляків – ані слова. Про інші українські села на території Польщі, де загинули наші, навіть і нема інформаційної кампанії. Там досі не встановлені пам'ятники.
Нема належного вшанування загиблих українців і тут, на території України. У тій же Гуті Пеняцькій, де спалили поляків (до речі німці, а не українці, як це подають поляки), були знищені й українці. Відомо, хто це був. Їхні прізища та імена. Лише цього року вшанували їхню пам'ять. Встановили деревяний хрест. Але це була не державна політика. А ініціатива окремої політичної сили – ВО “Свобода”. І широкого розголосу вона не отримала. Не було про неї згадки й на ТБ.
Словом, від поляків нам ще вчитися й вчитися.

понеділок, 2 березня 2009 р.

Сутужно, бо не дружно

У Львові уже другий тиждень визріває пікет під львівським відділенням Нацбанку. Обурених політикою банків – хоч греблю гати. У когось застряв депозит, у когось проблемний кредит... А дехто взагалі влетів по повній – прогорів і на одному, і на другому. Тому критика у бік банків аж пре. Але висловити її публічно, вийшовши на вулицю, охочих небагато. Ніби й не проти, але досі великий пікет у Львові не провели. Вже було і з датою визначилися, і списки громадських організацій - учасників – сформували. Але віз і нині там. А все через те, шо ми такі є – занадто терплячі і погано організовуємось.
Згадую акцію “Україна без Кучми”. Якби не подруга - активістка, я би не пристала до участі у акції і не поїхала до Києва. Ніби й Кучма дістав, але прогулювати впадло. Може, ше з універу виженуть. Трохи й страшно. Але відважилась. І нічого не втратила.
Пригадую, кияни акцію підтримувати не поспішали, а студіки з київських вишів навіть цукерки нам кидали, як голоті з провінції. Дехто дивився на нас, як на придурків, а було, що й закидали: нашо вам то здалося, і так то нічо не дасть. А ми далі вперто горланили “Кучму за грати, і грати, грати, грати...”
Звісно, Кучма за грати не сів, за гратами опинилися інші люди. Молоді хлопці унсовці відсиділи “за правду”. А декому участь у акції пішла на користь. Луценко став міністром.
Я після акції була розчарована. З нашим народом правди не доб'єшся, - думалося тоді мені. Бо було прикро, шо акцію не підтримали кияни. Хоча, визнаю, вона була не найкраща. Акція не пропонувала альтернативи. Хто, якшо не Кучма? Це питання було без відповіді. Але як би там не було, я ніколи не пожаліла, шо взяла участь в акції “Україна без Кучми”. Ідею треба відстоювати. Але нам бракує єднання. Його не вистачало у 2000-му, його бракує тепер. Навіть на локальному рівні.
Тому й досі у Львові не відбувся пікет біля відділення Нацбанку. Банківські проблеми ніби однакові, але спонукають вони людей до різного. Тому, коли обговорювали проведення пікету, одні казали: “а шо дасть пікетування відділення Нацбанку, там нічого не вирішують; треба йти до Кмітя і Садового”, другі на це відповідали: “Кміть і Садовий до банків нічого не мають, треба зібратись за круглим столом разом з банківськими юристами, юристами громадських організацій”, інші казали: “біля відділення Нацбанку у Львові мало місця. Там багато людей не поміститься”. А ще інші загадували наперед і думали уже про другий пікет, не привівши першого. Поки ось так український народ гуртується, у різних містах України відбуваються акції одноосібні. То себе приковують, то обіцяють вдатися до самогубства. Але не об'єднуються. Народна ж мудрість каже, що сила в єдності.
Що громада забажає, того й пан не поламає.
Громада як тільки плюне – війта затопить.
Гуртом можна й море загатити
Не буде добра, як між своїми вражда
Берись дружно – не буде сутужно