понеділок, 2 березня 2009 р.

Сутужно, бо не дружно

У Львові уже другий тиждень визріває пікет під львівським відділенням Нацбанку. Обурених політикою банків – хоч греблю гати. У когось застряв депозит, у когось проблемний кредит... А дехто взагалі влетів по повній – прогорів і на одному, і на другому. Тому критика у бік банків аж пре. Але висловити її публічно, вийшовши на вулицю, охочих небагато. Ніби й не проти, але досі великий пікет у Львові не провели. Вже було і з датою визначилися, і списки громадських організацій - учасників – сформували. Але віз і нині там. А все через те, шо ми такі є – занадто терплячі і погано організовуємось.
Згадую акцію “Україна без Кучми”. Якби не подруга - активістка, я би не пристала до участі у акції і не поїхала до Києва. Ніби й Кучма дістав, але прогулювати впадло. Може, ше з універу виженуть. Трохи й страшно. Але відважилась. І нічого не втратила.
Пригадую, кияни акцію підтримувати не поспішали, а студіки з київських вишів навіть цукерки нам кидали, як голоті з провінції. Дехто дивився на нас, як на придурків, а було, що й закидали: нашо вам то здалося, і так то нічо не дасть. А ми далі вперто горланили “Кучму за грати, і грати, грати, грати...”
Звісно, Кучма за грати не сів, за гратами опинилися інші люди. Молоді хлопці унсовці відсиділи “за правду”. А декому участь у акції пішла на користь. Луценко став міністром.
Я після акції була розчарована. З нашим народом правди не доб'єшся, - думалося тоді мені. Бо було прикро, шо акцію не підтримали кияни. Хоча, визнаю, вона була не найкраща. Акція не пропонувала альтернативи. Хто, якшо не Кучма? Це питання було без відповіді. Але як би там не було, я ніколи не пожаліла, шо взяла участь в акції “Україна без Кучми”. Ідею треба відстоювати. Але нам бракує єднання. Його не вистачало у 2000-му, його бракує тепер. Навіть на локальному рівні.
Тому й досі у Львові не відбувся пікет біля відділення Нацбанку. Банківські проблеми ніби однакові, але спонукають вони людей до різного. Тому, коли обговорювали проведення пікету, одні казали: “а шо дасть пікетування відділення Нацбанку, там нічого не вирішують; треба йти до Кмітя і Садового”, другі на це відповідали: “Кміть і Садовий до банків нічого не мають, треба зібратись за круглим столом разом з банківськими юристами, юристами громадських організацій”, інші казали: “біля відділення Нацбанку у Львові мало місця. Там багато людей не поміститься”. А ще інші загадували наперед і думали уже про другий пікет, не привівши першого. Поки ось так український народ гуртується, у різних містах України відбуваються акції одноосібні. То себе приковують, то обіцяють вдатися до самогубства. Але не об'єднуються. Народна ж мудрість каже, що сила в єдності.
Що громада забажає, того й пан не поламає.
Громада як тільки плюне – війта затопить.
Гуртом можна й море загатити
Не буде добра, як між своїми вражда
Берись дружно – не буде сутужно

2 коментарі:

Andriy сказав...

Громаді потрібен лідер. А лідера нема.

ANDRIY сказав...

ГЕТЬ януковича