вівторок, 28 квітня 2009 р.

Підготовку "Євро-2012" у Львові не контролюють?


По-перше, самої підготовки не дуже видно. Особливо, якщо порівнювати з іншими міста, тим же Харковом, де є реальні успіхи. У нас замість успіхів – постійні нарікання - нема грошей, і бідкання мера – місту залишають 30% податкі в, а 70% скеровують до Києва, тоді як мало б бути навпаки. Харків теж скеровує 70% податків до столиці, але разом з тим й щось роблять , і те «щось» - реальне, а не віртуальне.
По-друге, ніхто особливо не втручається у підготовку, не перевіряє. Мовляв, зелене світло. Вперед. Міжрегіональна група з протидії корупції, яка діє при управлінні СБУ у Львівській області, у підготовку футбольного чемпіонату взагалі не втручається. Тобто там може процвітати корупція, бути нецільове використання грошей, словом, дерибан, а СБУ й якогось протоколу про корупційні дії не складе. Служба безпеки не пхається до Євро - 2012. Мовляв, не хоче, щоб її звинуватили у зриві важливого для держави проекту. Воно то так. Але повна безконтрольність, відстороненість служби, яка мала би контролювати, теж недобре. Хіба ні?

понеділок, 20 квітня 2009 р.

Привід поділитись радістю


Місяць вечорів за вишиванням і результат – рушничок готовий. Щоправда, вийшов, як уже модно казати, антикризовий. Оскільки нитки подорожчали, то не їх купувала, зробила ревізію запасів, і я “єго слєпіла із того, что било”. Як результат – кольори не зовсім такі, які були у схемі, та й вишила не все – були ще квіточки... Але то знають не всі, тому я вважаю, що рушничок готовий. Після Великодня буде ще “готовіший”.
А загалом, якщо порівнювати з іншими, які доводилось бачити, можу сказати, що такого різноманіття кольорів і яскравості, які є на старіших рушничках, тепер немає. Зате все частіше вишивають рушнички в одній гамі – коричневій чи голубій. Можливо, це й стильно. Але не колоритно. Мій рушничок теж особливим багатством кольорів та яскравістю не відзначається. Бо вишитий не зі старих взірців, а за новою схемою, а вона уже не така весела, як були... усе змінюється... але радість від зробленого власноруч залишається...

четвер, 9 квітня 2009 р.

Ідеальне місце за гарної погоди

Для когось це, може, Шевченківський гай (див.попередній допис). Але мені за гарної погоди завжди хочеться вибратись за місто. І якщо не на шашлики, то з якоюсь культурною програмою.
Проїздивши з екскурсією Яворівщину, зауважу: вартує відвідати село Страдч. Правда, як туди їхати, не знаю (була автобусом на замовлення). Єдине, що можу сказати – від Львова то не так далеко – всього 17 км. І там справді відпочиваєш тілом і душею. Хвойний ліс, став, тиша і затишок. На пагорбі (висота приблизно 300 м) є церква. Нижче, серед лісу, є печера. Там століттями був монастир. Тепер у печері маленька церква. Але можна оглянути й печеру. Вона відкривається з 10-11 години (у різні дні по-різному). Ми були раніше, тому печерою не погуляли. А ще можна пройти Хресною дорогою. Загалом Страдч – відпустове місце. Не настільки популярне як Зарваниця чи Унів, але нічим їм не поступається. Зрештою, у Страдчі можна просто відпочити у лісі. Потбрідні лише гарна сонячна погода і такий же настрій.

середа, 8 квітня 2009 р.

Грандіозні плани і скандальна заява

Амбітні плани - це завжди добре. Гірше коли їх нема. Правда? Але коли ці плани не вписуються у все решта, то це насторожує.
До чого я це все веду, запитаєте? Та до Шевченківського гаю. Це об’єкт гордості львівян і захоплення туристів. Тепер ним зацікавилась і влада, але не так як би цього хотілося. От я би хотіла, щоб хати там були накриті якісною колотою, а не різаною гонтою, щоб стріха виглядала, як стріха, а не лякала своїм прогнилим виглядом і дирами, щоб хатинки – ці головні експонати - не гнили з долу, а виглядали привабливо, але ці об’єкти не цікавлять владу, бо гроші скеровують на інше – співоче поле. Уже почали реконструкцію. Залили сяк-так фундамент. Не розплатились з робітниками. І все стоїть. Крапка. Хоча, може кома, бо мер Львова обіцяє продовжити роботи. Це ж головне, що болить мера! Дивує заповзятість міського голови. Чому саме співоче поле і чому саме тепер, коли спасати треба хатинки?!
Ще один факт – д-у-ж-е цікавий – реконструкцію почали без дозволів та погоджень.
Ще цікавішою є реакція Садового на зипитання: чому без дозволів? Мер на підвищених нотах відразу заявив: «Зараз в Україні 95% усіх будов починається без дозволів!» Мовляв, то марудна справа, маризматична країна... Словом, відповідь як заклик – будуйте без дозволів, так у 95% випадків роблять! Крас-о-т-а!

понеділок, 6 квітня 2009 р.

Музей-садиба Осипа Маковея. Де і яка?


садиба Маковея
Скромна садиба причаїлась у райцентрі – Яворові. Це акуратна, вибілена на біло, хатинка. Виділяється з-поміж сусідніх своїм поважним віком. І не дивно. Саме у ній народився Осип Маковей. А побачив світ письменник у 1867... Як на той час, хата немаленька. Дві просторі кімнати і сіни. Тепер вони заповнені музейними експонатами.
У кімнаті по правий бік – старі фотографії, копії листів, старі оригінальні видання, портрети Осипа Маковея... З лівого боку – більш сучасні експонати. Вони представляють не так життєвий та творчий шлях письменника, як характуризвують побут яворівчан. Тут і дерев’яні іграшки, і відомі своїм оригінальним розписом писанки, і яворівські вишиванки (раніше були й старі, але вкрали, тож тепер нові)... У сінях - нецки (ночви) та інші побутові речі.
Але найбільше враження справляє спокійна, цікава, багата розповідь працівниці музею-садиби, яка захопливо веде у світ письменника.
Єдине гнітюче враженння викликає стан хати. З середини видно тріщини у стіні і облуплення штукатурки.
А ще дивує, чому вулиця, на якій є музей-садиба Описа Маковея, носить ім’я Кобринської, а не письменника, який на цій вулиці виріс.
м. Яворів вул. Кобринської, 9 Тел.: +38 (03259) 21755
9.00-19.00

четвер, 2 квітня 2009 р.

Удар по рукоділлю

Колись придивлялась до вишивок на «Вернісажі» і думала: ну чому так дорого? Після того, як почала вишивати сама, таке питання уже не виникає. А після недавнього подорожчання схем, а особливо ниток, взагалі не хочеться вишивати. Дешевше купити готову вишивку. Але хочеться зробити щось власними руками. Позитивна енергетика і все таке. Та й недарма кажуть: зроблене власними руками - найкраще. А тепер - ще й дороге задоволення.
Днями зайшла у магазин за нитками DMC. Раніше моток таких ниток коштував 2,50 грн. Потім, наприкінці минулого року, трохи ціна зросла – до 3грн. А тепер взагалі - 7 грн. На вишивку треба від 10 до 30 кольорів і відтінків. Відтак, треба викласти 140 грн., а то й 210 грн. лише за нитки. А плюс схема. Тканина. Скло. Рамка. І вже виходить стільки, по скільки продають. А робота?!
Словом, невдячна і належно не оцінена робота рукодільниці. А подорожчання ниток – це великий удар по рукоділлю.