субота, 18 липня 2009 р.

Враження від могили сподівань або Чим здивувала Ірен Роздобудько


"Зів'ялі квіти викидають" - книга сентиментальна, дещо загадкова і не до кінця зрозуміла - зрештою, як і герої книги. Вони у Будинку творчості для самотніх акторів театру й кіно або, як його охрестивала автор - у могилі сподівань. Кожен зі своїми примхами, багатими спогадами і сентиментами до минулого. Всі у минулому зірки. Але тепер до жодного з них нікому нема діла - про них не пишуть у газетах, не розказують по телевізору. Їх зоряний час минув. Єдина, хто виявляє інтерес до колишніх акторів - їхня няня Стефка. Вона з'ясовує, що у Будинку роками живуть дві актриси, які колись ділили одного чоловіка. Живують, навіть не підозрюючи, що їх, колишніх запеклих ворогів, доля звела під одним дахом. Але найголовніше у розповіді те, що за допомогою няні з'ясовується цікавий факт з минулого актрис, і тепер вони зрозуміли, що могли б стати подругами...
Цікава історія. Але вона у книзі не єдина. Ще йдеться про колишнього актора і його вічну захцянку - кожного дня одне свіже, ще тепле куряче яйце, тільки-но з кубла. І про дивакувату Стефку - няню, яка після розмов з колишніми акторами приходить до переоцінки життєвих цінностей і тепер розуміє - життю треба радіти. А ще роздумує над словами колишньої актриси: "Нехай у тобі завжди буде сила трьох ножів! Перший - щоб відтинати минуле, хоч яким воно було, і йти вперед, другий - нехай буде зовсім маленький, як срібна голка, котра має стирчати в серці, щоб ти завжди могла відчувати біль і співчуття, а третій - щоб боронитися від ворогів".
Загалом, книга оптимістична. Крім того, настроєва і сентиментальна. І хоч мені не до кінця зрозуміла, книга непогана. Вона доносить - жити треба теперішнім. " Зів'ялі квіти - це те, що не можна тримати ані вдома, ані в душі! Їх треба безжально викидати, навіть якщо вони гарні й ще мають вигляд справжніх, свіжих".
Очевидно, звідси й назва книги - "Зів'ялі квіти викидають".

Немає коментарів: