понеділок, 28 вересня 2009 р.

«Кацапочка»: як росіянку сприйняли в українському селі


Роман простий за змістом і багатий за формою. У ньому пишна українська мова, сповнена художніми засобами, і якась глибина, тобто роман не поверховий (як це в сучасній літературі), а тяжіє до класики. 
Сюжет ніби стрункий, якщо переказувати його у подіях, якщо ж намагатись передати у почуттях (саме їх намагається передати автор Тетяна Пишнюк), то багатий.
Отож йдеться про молоду дівчину, яка після того, як вийшла заміж за українця, залишила рідну Кубань й оселилася в західноукраїнському селі. Попервах кацапочці було невесело. Виникали проблеми з українською, якої не розуміла, отож бувало пошлють на город наламати гички для свині, а вона шукає, шукає, потім сяде на городі й розплачеться, бо все ніби знає, а що то таке гичка – ні… Але невістку прийняли добре. Навіть бабця, яка ненавиділа москалів, молоду росіянку зустріла з відкритим серцем. Та невдовзі кацапочка завдала великого болю родичам…Й сама відчула, що далі жити у селі буде нестерпно, бо ціна кохання виявилась надто великою, а протистояти почуттю було несила.
 Твір однозначно заслуговує на увагу не лише читачів, а й критиків. Його варто прочитати.


Немає коментарів: