понеділок, 28 грудня 2009 р.

Як я побувала на фестивалі вина в Ужгороді


Голубі палатки, дерев’яні бочки і пластикові стаканчики - ось вам атрибути закарпатського фестивалю молодого вина. Вздовж вулиці з палаток, розміщених у два ряди, пропонують, наливають продають… Тисняви нема. Та й охочих скуштувати вина небагато. Бо ж й Ужгород – місто фестивалю – невелике – всього 120 тисяч людей (і то з навколишніми селами). І біля кожного особняка, навіть в Ужгороді, є виноградники. Тож фактично у кожній хаті є своє домашнє вино. Навіщо пертися на фестиваль?
Здебільшого захід розрахований на туристів. І на мене, як на туриста, він враження не справив. Сухі червоні вина, які я куштувала, або були такі собі, або просто нестерпні. А ціни не низькі. В середньому 30 -50 грн. за 0,75л.
Дешевий був тільки глінтвейн - 5 грн. за пластиковий стаканчик. І в одної господині мені був до смаку.
Але набагато кращі враження від вина були у селі Оросієво, де запинялась на ночівлю. Там гостинні господарі дали скуштувати свого домашнього вина. І за кольором та смаком воно видалось мені набагато кращим за фестивальне. «Та ми багато вина не маємо. Нам у селі померзли виноградники», - казали в Оросієво.
Але дали (навіть не продали) в дорогу 1л свого вина. Тож Закарпаття - виноградний край – я полишала у доброму гуморі.

вівторок, 15 грудня 2009 р.

Сир, хліб і молоко..., або Різдвяний ярмарок по-львівськи


Ну от чого треба для створення святкової атмофсери у місті? Окрім ялинки і святкової ілюмінації? Рідзвяного ярмарку - вирішили у Львові. І напередодні Андрія, 12 грудня, у місті урочито відкрили цей ярмарок. Як було проанонсовано - відкиття першого в Укрїні рідзвяного ярмарку.

Справді, ярмарку під назвою "різдвяний" у Львові не було. Але був ярмарок ремесел. Хоча святковим оформленням він не виділявся, але на ньому можна було придбати і сувеніри, і іграшки, і мед, і глиняний посуд... Одне слово, за своїм наповненням він був все-таки різдвяним.
Тепер є і вивіска "львівський різдвяний ярмарок", і гарне оформлення ярмарку, і вигідніше розташування - у самому центрі міста, але власне святкового наповнення на ярмарку я не побачила.
Хоча пройшлася ярмарком у обідній час, коли здавалось торгівля мала би йти повним ходом, багато дерев'яних будиночків були зачинені. А ті, що працювали, мене не те що не вразили - розчарували. Замість сувенірів, іграшок, я побачила чаї, йогурти, ковбаси, тверді сири, хлібобулочні вироби, а ще вибори зі срібла, до того ж уже не блискучі, а потемнілі...

Тож мені довелось покинути ярмарок з порожніми руками, гнітючими враженнями і словами з пісні Кузьми "Нас кинули, розвели як лохів за спинами"... Це ж треба - замісь справді різдвяного ярмарку львів'янам запропонували розрекламований бізнес-проект, який виявився черговою мильною бульбашкою.

А я повелась! Планувала купити на ярмарку оригінальні ялинкові іграшки та нову макітру, а врезультаті навіть гарячого вина не випила. Що-що, а гаряче вино могли б уже продавати. Але де ж там - наразі спромоглись тільки на будиночки...

субота, 12 грудня 2009 р.

В очікуванні Святого Миколая


     Дякую, дуже дякую..., - сказала жінка. Її очі стали вологі. А вираз обличчя вмить змінився. Кутики губ піднялися і утворили маленьку усмішку.
     Це не уривок з твору. Це картинка, яка постала переді мною років сім тому. Тоді я навідувалась у будинок престарілих. Не маючи там родичів чи знайомих. Просто так (від громадської організації). І в день Святого Миколая на території цього будинку вручила жінці кілька мандаринок, від яких вона так розчулилась.
Тоді я зрозуміла - на Миколая чекає кожен. Але хоча б діти відчули радість від подарунків.
     Але куди віднести подарунки, щоб їх отримали саме потребуючі діти?
     Варіантів багато. Але деякі з них довіри у мене не викликали.
   1. Збір подарунків (для дітей в інтернаті у селі Верхнє Синьовидне) нібито від якоїсь організації у Львові на проспекті Шевченка, 28, 3 поверх. Яле наскільки я знаю, там штаб Тимошенко.
   2. Акція “Миколай про тебе не забуде”. Відбується уже не перший рік, але зосереджується лише на обласному центрі. Тобто від неї отримають подарунки лише львівські діти. Збір у Палаці мистецв, що на вул. Коперника.
   3. Мальтійська служба допомоги, яка рекламується по радіо, допомагає не лише львівським сиротинцям, але й інтернатам області. Але на моє повідомлення на їхню електронну адресу за тиждень мені ніхто не відповів. Немає й інформації про акцію до Миколая й на їхньому сайті. Можна лише зателефонувати. 275-12-00.
   4. Пластуни готують цього року подарунки для дітей з інтернату у Сколе. В інтернеті знайшла електронну адресу. І на диво, відповіли мені швидко. Подарунки можна приносити на вул. Шептицьких, 16, 3 поверх. Після 18.00. Усі робочі дні, крім п'ятниці. Мобільний відповідальної за акцію Марти Червінки, 063 56-22-731. До речі, пластуни пакують подарунки у великі коробки в окремій великій кімнаті. Вірю, що ці подарунки потраплять саме до тих дітей, що потребують їх найбільше.






четвер, 10 грудня 2009 р.

Львівтеплоенерго: було, є і не буде?!

Щодо підприємства, яке оцінюють у кілька мільярдів гривень, вимальовується дивний сценарій під назвою «Реорганізація».
Чутки щодо великих змін ширились підприємством уже кілька місяців, але лише того тижня стало відомо - на підприємстві щось неладне. На «Львівтеплоенерго» виник страйковий комітет, працівники погрожують позбавити львів”ян гарячої води і тепла...
У ситуацію втрутились депутати Львівської міської ради. Вони й повідомили: усі біди на підприємстві почались з появою нового директора - Ігоря Іваніва - стоматолога за фахом, який жодного стосунку до теплоенерго досі не мав. Працівники про директора ще донедавна казали: «Він як Бог. Всі знають, що він є, але його ніхто не бачив».
Ігоря Іваніва призначили директором ще у липні. І лише того тижня він дав першу прес-конференцію. Зате яку ! - у розпал опалювального сезону новий директор розповів про реорганізацію теплопостачального підприємства. Працівники кажуть: «До добра вона не доведе. То не реорганізація, а руйнація».

  Не було ладу у теплопостачальному господарстві Львові й раніше. З сайту Львівтеплоенерго у розділі «Про компанію», де йдеться про середину 60-х написано:"Котельня по вулиці Січових Стрільців, 12 одночасно використовувалась і як ферма для виробництва дієтичного м яса, на якій кочегар Кумєков вирощував одночасно близько 30 кролів і не менше курей. Поруч, в котельні по вулиці Січових Стрільців, 2 обслуговуючий персонал відгодовував свиней. Приміщення котельні по вулиці Винниченка, 6, розташованої поруч з "Галицьким ринком", орендували хлопці з Кавказу під склад для цитрусових. Котельня по пр.Свободи, 6/8 довгий час служила широко відомим в певних колах клубом побачень зі спиртними напоями на розлив. В багатьох котельнях функціонували різноманітні кустарні майстерні".
  От і тепер, можливо, з "Львівтеплоенерго" дехто хоче отримати немалий зиск.
Коли зміни відбуваються за 5 місяців до виборів мера, здається, неважко здогадатись, кому це вигідно.
P.S. І наостанок цікавий факт. Коли журналісти запитали в  Іваніва, скільки у нього заступників, той відповісти не зміг.
На сайті Львівстеплоенерго дізналась -   їх аж .... вісім. Здуріти можна?!

понеділок, 7 грудня 2009 р.

Сватання по-новому. Заньківчани демонструють нову постановку «Сватання на Гончарівці»




 Цими вихідними у театрі імені Марії Заньковецької показали сучасне прочитання класичної п’єси. Вперше поставлена на театральних сценах ще понад 170 років тому, вистава за однойменною п’єсою Квітки-Основ’яненка, не втратила своєї актуальності.

  А нова постановка, багата на гумор, спів і танці, лише додала нового звучання класичній виставі.
«Сватання на Гончарівці» хоч і має простий сюжет, але цікава, колоритна і весела. Хто не знає або забув, йдеться про кохання чесної відчини і працьовитого, бідного коваля і ось на заваді їхнього кохання стає багатий, але дурний Стецько. І тут починається найцікавіше. Вийде заміж Уляна за коханого чи за нелюба? Переважить любов чи гроші? Відповідь у виставі. До речі, її ще можна побачити 15, 20 і 25 грудня. У театрі імені Марії Заньковецької.


пʼятниця, 4 грудня 2009 р.

Острів українськості тихо йде на дно...


З білбордів дізнаємось, як Ющенко підтримує українське, як Юльця – біла і пухнаста - хоче, щоб її асоціювали з українським – розміщують орнамент на її білбордах…
А тим часом українське продовжують витісняти. Здавалось, куди вже більше?! Вже давно нема домінування української музики в радіоефірі, телебачення за своєю суттю неукраїнське… Але знайшли за що взятися - єдине, що ще українське – національне радіо.
Уже давно надходили тривожні сигнали з різних регіонів – то в одному селі, то в іншому ніхто не ремонтує дроти після зливи, відтак, дротове мовлення поволі зникає…
Але тепер, навіть, у час передвиборчої кампанії, вдались до радикального кроку. У селах Львівщини попереджають про те, що будуть різати дроти, зокрема, у Мостиському районі.
Здавалось би, це пусте. Можна купити дешевий китайський радіоприймач, і далі слухати національне радіо. Але сприймає сигнал він набагато гірше. Шкварчить. І часто зловити національне радіо просто неможливо. Натомість, наприклад, на Мостищині дуже добре чути радіо Польщі.
Люди, переважно старшого віку, у відчаї. Вони собі не уявляють жодного дня без національного радіо. «Це єдине українське, що у нас залишилось», - кажуть вони. Але відстоювати його нікому.

четвер, 3 грудня 2009 р.

Виступ з високої трибуни, Або правда про мера Львова

 Несподівано сміливий, критичний і надзвичайно цікавий виступ (особливо для симпатиків мера Львова) прозвучав цього тижня з трибуни Верховної Ради. У ньому журналіст Микола Савельєв сказав все, що він думає про свободу слова, і головне, як мер намагається її придусити, наразі, на щастя, це не зовсім вдається. Але ціна, якою виборюють свободу слова у Львові немала  - 5 місяців без зарплати, голодування, суди... Усе через нашого хорошого мера. Якими чиновниками він себе пообставляв, які порушення закону чинив і чому прокуратура на це закриває очі, дуже гарно виклав Микола Савельєв. Це варто послухати.




P.S.Після цього виступу мер Львова зініціював звернення у прокуратуру, щоб та перевірила викладні факти. Короче, почав вдавати, який він ліберальний. Навіть заявив, що Савельєву треба надати охорону.
А до деяких журналістів сам просився прокоментувати виступ Савельєва, бо ж вибори мера не за горами. 





вівторок, 1 грудня 2009 р.

Репортаж з головного залізничного вокзалу, або Як у Львові зустрічали Тимошенко

Сходи біля вокзалу скрізь мокрі. Прибиральниці вимивають їх ґрунтовно. Всередині вокзалу багато міліціонерів. Щоб дійти до зали офіційних делегацій, доводиться у різних місцях – перед сходами, після сходів, біля перону - всього 5 разів пояснювати: хто ти і куди. Це невипадково. Має приїхати Тимошенко. Спеціально для неї відчиняють двері зали офіційних делегацій, і щоб боронь Боже, вони раптом не зачинилися перед її носом, під двері забивають кілки. На годиннику 10.00. Працівниці Залізниці поправляють зачіску і скаржаться: «Через ті відчинені двері такий протяг – голову зриває». «А шо зробиш?!» - розводять руками інші.
Вони ледь встигають застерегти – «не ставайте на килим», як з’являються діти з творчого колективу. Вони намагаються не вставати на вистелену червону доріжку, вичищену перед приїздом керівника уряду. Діти витирають ноги, потім йдуть боком на доріжці, проходять далі у зал, де їх чекає репетиція: голосне одночасне промовляння лише одного слова «Вітаємо!!!»
А тим часом працівниці Залізниці роблять останні приготування. Одні носяться з рідиною для миття вікон - мовляв, там внизу ше треба помити вікно. Інші носяться з олією – де є старе дерево, треба нею натерти.
Поодинці ходять журналісти. Серед них – один з Данії. Він все намагається з’ясувати: чому така увага до рейкового автобуса, що аж прем’єр-міністр приїжджає? Графік же незручний – починає їздити так званий автобус зарано - о 5.50, тоді як на роботу найбільше їдуть о 7.00- 8.00. Та й курсуватиме лише один такий рейковий автобус. Отож чекати його на станції доведеться довго -понад 2 год. Керівник Львівської залізниці дає зрозуміти, що і їм цей рейковий автобус – як зайцеві стоп-сигнал: дотаційний, тобто на ньому аж ніяк не заробиш, так ще й вантажні по тій колії їздять (на них якраз залізниця заробляє), і треба буде продумати: як то має курсувати рейковий автобус, щоб вантажним не заважати. Виходить, що до приїзду Тимошенко про це ще й не думали.
Допитливий журналіст з Данії, поки начальство в очікуванні Тимошенко, не відступає: «Чому потяги так теліпаються, сіпаються постійно? Мені досі кошмари сняться після поїздки з Києва до Львова. Так все хиталося з боку в бік?»
- Ви зрозумійте, ті вагони кріпляться як вантажні. Тобто перший вагон уже їде, останній тільки рушає, тобто не їде увесь потяг, як монолітний. Звідси й рухи, - пояснив керівник залізниці.
- Але ж коливання не лише вперед-назад, а й в сторони? – продовжував журналіст.
Поки начальство залізниці сплітало щось датському журналісту дітям дали команду вистроюватися. Прибула Тимошенко. Бідолашні діти, втомлені й холодні, разів з 50 проголошували одне слово «Вітаємо!!!». І як сказала їхня керівниця, «діти, ви все життя будете пам’ятати: ви зустрічали Тимошенко».
Ющенко, мабуть, теж запам’ятає візит Юльці до Львова надовго. Бо у ніч перед приїздом Тимошенко, у місті білборди з політичною рекламою Ющенка переклеїли Юльцьою.