четвер, 9 грудня 2010 р.

Маленьке свято

Моєму акваріуму виповнюється півроку. Ніби небагато, але для мене це маленьке свято. Бо так приємно, що в кімнаті є рибки. Яскраві та жваві!  Трохи кумедні і неповторні! З характером! Уже встигла  звикнути до них. І полюбити. Тепер їх у мене 5: півник і півничка, дві золотих і гурамі. Коли купували останню - гурамі, - нам казали: "Вона не вживеться з золотими і півниками. Буде кусати! Шкода риб!" Але я з чоловіком перезирнулася і ми запитали себе: "Як таке мале чудо (раніше було мале, у нас підросло) може замахнутися на більших рибок?" Ризикнули. Купили. І, слава Богу, гурамі (на фото внизу, трохи така плямиста; шкода, що погано видно) у нас вже  два місяці, а всі досі живі й здорові. Тільки-от рослинки обскубані. Але ліпше хай рибки скубуть рослинки, ніж мають скубти одна одну.

понеділок, 29 листопада 2010 р.

День без ТБ. Передрук

Громадянська ініціатива «Маніпуляціям – ні!» закликає громадян України не дивитися телебачення 1 грудня 2010 року. Організатори ініціативи пропонують 1 грудня розпочати по всій країні акцію «День без ТБ». У маніфесті ініціативи «Маніпуляціям – ні!», зокрема, йдеться: «Пропонуємо 1 грудня, в день, коли українці висловили підтримку ідеям незалежності, бойкотувати перегляд ТБ, від якого якраз і формується залежність. Закликаємо припинити «згодовувати» нам з екранів той непотріб, який телевізійні боси ніколи не дозволили би дивитися своїм дітям – брехливі «джинсові» новини, низькопробні серіали, скопійовані шоу.

понеділок, 22 листопада 2010 р.

Кому мітинг, а кому заробіток

У той час, коли одні підприємці протестують проти нового податкового кодексу, інші підприємливі хочуть заробити. От і виходить, що у Львові на Сихові один ринок зачинений, другий не працює, а між ними стоять жіночки, які за молоко просять уже 8 грн. за літр. 
І де  ж солідарність? Чому повиходили одні перекупки, коли інші на акції протесту? Якщо уже нема солідарності, то де ж, принаймні, совість? Ні одного, ні другого. За такого розкладу важко домогтися позитивних змін. Бо кожен за себе і живе сьогоднішнім днем, намагаючись здерти при першій же можливості.  
Фото Уніан.

середа, 17 листопада 2010 р.

Рекордний урожай - рекордні ціни

Україна зібрала рекордний урожай соняшника. Інформація, правду кажучи,  мене втішила.  Мене навіть почала розпирати гордість. Мовляв, ми ще можемо о-го-го!!!
Але сьогодні мене чекало інше здивування. Ще більше О-ГО-ГО!!! Халва, яку, як відомо, роблять з соняшника, подорожчала. І то суттєво! Я суджу тільки по пофасованій "Золотой век". Якщо раніше вона коштувала від 5.00 до 5.90 грн.,( як де), то сьогодні, обходивши не один магазин, дешевшої за 6.50 грн. не знайшла. От і як після цього я  можу радіти рекордному врожаю!? Я ж наївна, думала, що все, що роблять з соняшника якщо не подешевшає, то принаймні залишиться на тому ж рівні, а як бачу, дзуськи! Хай їм грець з їхнім вражаєм! 

пʼятниця, 12 листопада 2010 р.

Без грошей..., або Беруть не всі


Куди підеш без «папірців з дядьками»? До лікарів?! От вони тобі нароблять... Краще вже не йти, коли нема з чим. Так думає більшість. І я також. Тому у похід до лікарів завжди беру гроші у кишеню, щоб були  напоготові. Та останнім часом лікарі не беруть у мене грошей. Це не вигадка. Це факт. Один раз, коли тицяла 50 грн. за огляд і дуже ґрунтовну консультацію, (яка направду мені допомогла), лікар вперто мені віддавав зі словами: «Забери! Забери негайно!» На мої «та то не хабар, то подяка» відповідав: «Тобі гроші знадобляться, нема чого ними розкидатися». І ніби не виглядала бомжарою. Просто була вагітна.

пʼятниця, 5 листопада 2010 р.

"Хто такий Ігор?"


Цей роман - чергова новинка, написана до форуму видавців, - чесно кажучи,  не вражає. Текст хороший, але розхристаний, сповнений змісту, але не до кінця логічний, цікавий, але невиразний. Складається враження, що автор хоче розповісти багато, втиснути все в одне, а воно не виходить. От і запитую себе: це виробничий роман чи любовний, попсовий чи філософський? Я так і не змогла відповісти на це, перегорнувши останню сторінку.
Але водночас радію, що прочитала цей роман. Він мене збагатив новою інформацію, спонукав співпереживати, а над деякими питаннями замислитись.
Узагальнюючи, роблю висновок - роман вартий уваги, цікавий, але не настільки, наскільки я цього очікувала від Галини Вдовиченко. Адже перший її роман засвідчив, що вона може писати набагато краще. Тоді текст читався, як пісня  - плавно, захоплююче і швидко. На жаль, про останню книгу цього не скажеш.  

четвер, 4 листопада 2010 р.

Єдиний україномовний, і той паскудний

Тепер  мене цікавлять статті про дітей. (Чому, зрозуміло з попередніх постів). Але скільки я не зазирала у газетні кіоски, україномовних журналів про дітей не бачила. А купувати російськомовні принципово не хотіла. І ось я натрапила на "Мамин клуб" - перший у Львові каталог для турботливих батьків". Він суттєво дорожчий за інші подібні російськомовні видання: 7.50 грн. проти  3.50 чи 5.00 грн. Та ціна мене не відлякала. Купила і ... пошкодувала про це. Чому? Та через низку граматичних помилок і просто бздури.

неділя, 26 вересня 2010 р.

Пологовий на Мечнікова. Частина друга.Умови.

Мені часто казали: “Яка різниця, в яких умовах родити?! Все одно тобі буде не до того. Та й зрештою це лише три дні...” А я все одно хотіла бути після родів в нормальних умовах і щоб поруч був чоловік. На жаль, це можливо не у всіх пологових Львова. Наприклад, на Джамбула, наскільки я знаю, партнерські роди практикують, а от умов для спільного перебування матері й чоловіка після пологів не передбачено. Тож, хоч лікарі, як кажуть, там хороші, вибір пологового був не на їхню користь.

пʼятниця, 10 вересня 2010 р.

Як я родила на Мечнікова. Враження про медперсонал

Мої пологи, як сон – всього 2,5 год – і я побачила свою доню. Якби не дії медперсоналу, процес народження тривав би довше. Але у пологовому зволікати не звикли. Зробили все швидко.
Що насторожувало? Втаємниченість. Коли мені пробивали міхур, робили укол, чоловіку (у нас були партнерські пологи) казали вийти з палати. “Чому? - запитував чоловік. На це йому відповіли щось на кшталт: “Лікарська процедура”. Що колять, для чого – не казали й мені.
Що розлютило? Уже коли вилазила голова дитини, лікарка втулила мені таблетку. “Шо то таке?” - запитала. На що прозувало: “Яка тобі різниця. Ти смокчи.”
Що здивувало? Пологи – як конвеєр на виробництві- проходять максимально швидко і за налагодженою системою. Мабуть, не завжди і не у всіх. Але коли лікар втомлений і поспішає додому, чого тільки не зробить, аби швидше звільнитися. Моя лікарка – Кухаєвич Ірина Богданівна- приймала роди о 3-й ночі, потім відпрацювала денну зміну і о 20.30 я звалилась на її голову. Звичайно, важко. Всі люди. І лікарі теж втомлюються. Тож стимулювання – звична справа. Але щоб так швидко народити?! Це мене здивувало.
Що втішило? Після родів – уважне ставлення. Мені не потрібно було за лікарями ходити. І дитячі медсестри, і лікарі навідувались часто. Перші залишали номер свого мобільного. Коли треба було зробити УЗД – подивитись, чи матка чиста - апарат привезли у палату. Приходила до мене й лікар-лактолог. Коли вночі верещала дитина, у палату прийшли серед ночі й оцікавились, чому вона так плаче. У мене боліли груди через тріщини на сосках. Мені оглянули груди і миттю принесли мазь “пурелан”, попередивши скільки це буде коштувати.
Що для мене було неймовірним? Ніхто з персоналу кругами не ходив і в кишеню не заглядав. І лікарка, яка приймала пологи, якоїсь конкретної суми не називала. “Я ніколи не кажу скільки. Скільки вважаєте за потрібне”. І тільки при прийомі у пологовий прямо сказали дати 20 грн. на засоби для миття.

неділя, 5 вересня 2010 р.

“Інтерсоно”: “за” і “проти”


Медичний центр “Інтерсоно” – задоволення не з дешевих. Та чи вартує воно того? З відгуків – вартує. Принаймні майже всі інтернет-відгуки від вагітних, які були на обліку в "Інтерсоно", позитивні. Це й спонукало мене податися в той центр. Щоправда, я не поспішала. Аби зекономити гроші, ставала на облік на 17 тижні вагітності (обійшлось приблизно на 2 тис. грн. дешевше). Та чи залишилась я задоволеною? 50/50. Чи ставала би на облік знову туди? Ні.
І ось чому. По-перше, і це головне, в “Інтерсоно” не відпрацювали заплачених грошей. Хоча в договорі зазначено про послуги стоматолога, їх ні разу й не пропонували. Зате отоларинголога, який необов'язковий, довелось пройти. І що я від нього почула? Приблизно таке. “Ви маєте родити в серпні. Потім ще приблизно рік будете годувати грудьми. Тож лікувати горло можна починати у серпні наступного року”. Дуже цінна рекомендація. Невже для того, щоб таке почути, вартує на обліку платити тисячі? Думаю, ні. Та все ж я завжди приїжджала на необхідні консультації.
Часто мене схиляли до УЗД, хоча я не прихильником цієї діагностики. На останніх тижнях нарешті дали мені спокій з тим УЗД.
Не сподобалось їхнє навчання для вагітних. Коли я була на 5-му місяці вагітності, мене запросили на заняття, де розказували про те, як дитину привчити сідати на горшок. Зате на заняття для сімей, де мали розповісти про партнерські пологи, за весь час, що я була на обліку, мене так і не запросили. Довелось проситись самій. Так лікарка, яка мала це вести, захворіла. Якби я не передзвонила перед тим, як їхати на заняття, той би не знала, що вона захворіла. Тож про партнерські пологи за все ведення вагітності мені розказати не спромоглись.
І ще одне. Коли йшла в декрет, лікарняний лист в Інтерсоно мені робили два тижні!!! … і зробили з помилкою. Відкрили не тим днем...
Після цього мені б не хотілося вдруге ставати на облік в “Інтерсоно”. Хоча цей медичний центр й має деякі переваги над державною поліклінікою – немає черг, привітний персонал, сучасна апаратура.

понеділок, 16 серпня 2010 р.

Зачистка триває. У Львові прибирають підвали і горища

Двірників просто таки завалили роботою. Вони то миють сходові, то гребуть листя, то вичищають підвали. Останнє, мабуть, найгірше. Наш нарід умудряється, даруйте, так засратися, що аж страшно! Ну гляньте на фотку!!! Це мотлох лише з одного будинку! Жах!!!
Думаєте, мешканці уже прибраного будинку це належно оцінили?! А дзузьки!
 Наступного дня після прибирання підвалів зранку, близько восьмої години, чую рейвах неймовірний. Під під'їздом сваряться двірничка і мешканка. 
- Ви мені стіл викинули?! 
- Який стіл?
- Мій стіл!
- Та ми тільки непотріб повикидали з проходів! Шо, ми лазили у ваш підвал?!
- Не знаю, де ви лазили, але забрали мій стіл!!!
Мешканка ще довго не вгавала. У дворі до того ж косили траву. Тому ця мешканка, щоб перекричати шум від газонокосарки, уже верещала!!! Та двірничка не зважала. Тоді зварйована мешканка почала горланити:
- Перестаньте косити траву! Щоб під моїми вікнами більше не було газонокосарки!!!
   Чесно, зранку такий вереск мене дістав конкретно. Думаю, не тільки мене. Найбільше ж дісталося тій нещасній, ні в чому не винній прибиральниці. А кажуть, як двірникам добре. Їм премію виписують. А мені шкода тих двірничок. Премії мізерні, а менінгіту з дурнуватими мещканцями  - сказитися можна!

вівторок, 27 липня 2010 р.

"Країна" позитиву

Недавно я відкрила для себе журнал "Країна" - відносно недорогий (7 грн.) і порівняно з іншими позитивний. Принаймні, добре збалансований. Із чотирьох випусків, які я прочитала, жодного не було повного негативу. Тобто закінчується стаття позитивом, навіть та, у якій здавалось, позитив шукати годі. Приклад -  останній номер, у якому головною темою було те, що кожна четверта дитина в Україні починає говорити із запізненням. Який тут може бути позитив? Запитаєте.  А те, що якщо малюк без відхилень, але довго мовчить, то росте обдарована дитина. Принаймні, такий висновок головної статті номера. І далі список відомих людей, які пізно почали говорити. У ньому Білл Гейтс, Томас Едісон, Альберт Ейнштейн, Фрідріх Ніцше.
Загалом у журналі гарний підбір тем. І незвичний виклад. 
Єдиний мінус - журнал містить суржик. Щоправда, не у всіх статтях, а в окремих рубриках.

вівторок, 6 липня 2010 р.

5 причин завести у хаті рибок

По-перше, акваріум приносить задоволення. Він дарує спокій і  налаштовує на позитив. 
По-друге, акваріум прикрашає помешкання. І не важливо, чи він на 350, на 50 чи навіть на 15 літрів. Звичайно, чим більший, тим краще (та передусім для рибок - не для вас). Тому варто починати з малого. Він теж внесе певний колорит у помешкання.
По-третє,  акваріум  - не тільки окраса оселі, а й хороший зволожувач повітря. Особливо це актуально в опалювальний період, коли в кімнаті відчувається сухість повітря.
По-четверте (хоча можливо, для багатьох це по-перше), рибки не потребують великого догляду - передусім маленькі у невеликому акваріумі, коли нема фільтру, додаткового освітлення і потреби у високій температурі. Тоді достатньо лише двічі на день рибок погодувати. Можна й один раз на день. Хоча, якщо рибки залишуться без їжі 3 дні - для них це не проблема. Невелике голодування піде їм тільки на користь. Без їжі рибки можуть обійтись й тиждень - не здохнуть. Тому проблеми - ми не можемо поїхати на море, бо нема на кого залишити рибок - не виникатиме. Менш активні, та все ж живі й здорові рибки зустрінуть вас з відпочинку. 
І останнє, по-п'яте, рибки дарують відчуття потрібності. Ніби дрібниця, та все ж приємно прокидатися з думкою, що на тебе хтось чекає. Навіть якщо це маленькі дрібненькі рибки, які чекають, коли їм дадуть їсти...

P.S. Зізнаюсь, коли я зі своїм чоловіком купувала акваріум чи навпаки - чоловік зі мною, про всілякі причини, чому варто завести рибок,  ми навіть й не задумувались - просто дуже захотілось. Після захопливої розповіді одного хлопця, якому подарували на день народження акваріум з одною маленькою рибкою ми, обміркувавши, пішли у магазин "Булька" і купили 20-ти літровий акваріум. Зараз, як ви бачите на фотці, у ньому живуть три рибки. Наразі тішимось півниками (самкою і самцем) і золотою. Можливо, згодом буде більше...

четвер, 1 липня 2010 р.

У Львові водій маршрутки висадив всіх пасажирів

Прикрий випадок стався 29 червня приблизно опівдні. Тоді маршрутка №10 виїхала із "Санти-Барбари". Пасажирів було небагато. Водій й не  старався підбирати за кожним поворотом - на підняття рук за переходом, біля повороту не реагував. Помітно було, що поспішає, не в графіку. І ось перша зупинка "біля поліклініки". Заходить тільки одна пасажирка років трохи за тридцять і каже: "У мене посвідчення". При цьому не прямує до сидіння, а починає викрикати до водія: "По якому графіку ви їздете?"
- По нормальному.
- Я 40 хв. чекала. А ти кажеж - по нормальному. Шо такий за графік має бути?! Одна проїхала, не зупинилась. Шо то у вас за графік такий?! Як хочете, так їздите, нема на вас управи!!! Ну, нічого! Я покажу?!! , - роз'єрепенилася пасажирка, не змовкаючи ні на секунду.
- Красавіца, Кульпарківська перекрита. Тому так і їздимо, - намагався пояснити водій. А та все не вщухала.
- Красавіца, я тебе зараз висаджу! От побачиш!
- Тільки попробуй! Він мене висадить! Ти хто такий, щоб мене висаджувати! Крути баранку! І не умнічай!
Такий діалог тривав одну зупинку. Більше водій не витримав. Зупинився біля кінотеатру ім. Довженка, і простяг 1.75 грн.
- Та жінка не платила. У неї ж посвідчення, - сказала інша пасажирка.
- Виходьте всі. Я не їду.
Такого повороту подій я не очікувала. Думала, заспокоїться, поїде. 
- Виходьте всі. У такому стані я не поїду, можу створити ДТП, виходьте.
Вийшла тільки одна пасажирка. Решта почала наїжджати на водія. Та його реакція була миттєва. Він зачинив двері. Поїхав ... на кільце розвертатися назад на "Санту-Барбару".
Весь цей невеликий відрізок дороги жінки, а мужчин-пасажирів не було, верещали, як ненормальні. Я уже почала переживати, чи водій зараз не в'їде у когось чи щось. Та ми приїхали. Водій швидко відраховував по 1.75 і казав "виходьте!". 
- Назвіть своє прізвище. Назвіть своє прізвище, - жіночки уже повитягували записники. Та водій вперто не казав свого прізвища.
- Тут все написано. Є телефони куди скаржитись, дзвоніть.
- Ти тут робити не будеш і так.  Кажи прізвище, - нависли дві жінки над водієм, і верещали, верещали, верещали... Це було понад мої сили. Я уже  подумала "тільки би ті кобіти не довели тут мужика до інфаркту" і з цією думкою покинула маршрутку.  Не встрявати ж мені на восьмому місяці вагітності у розборки?!
Тому чим закінчилась історія не знаю. Але те, що жінки не поспішали покидати маршрутку - це точно. Уже з вінка іншої маршрутки  я бачила, дві жінки продовжували нависати над водієм...

середа, 23 червня 2010 р.

Дуже проста історія

Так називається трагікомедія, з якою до Львова приїхали цього тижня актори Івано-Франківського театру імені Івана Франка. Вони показали історію про кохання з неочікуваним розвитком подій... 
Йдеться про двох щасливих - дочку хазяйновитого селянина і сина найбільшого в селі п'яниці. Вони кохають одне одного. І раптом - дівчина дізнається, що вагітна. Без освіти, без роботи. А її коханий - той взагалі живе, як горох при дорозі: хто йде, той смикне. Йому 23, без роботи, без грошей, а батько уже пропив усе, що міг. Тож у батьків дівчини заходить мова про аборт. Вони наполегливо радять дочці якнайшвидше зробити аборт. Дочка - проти. Її хлопець - теж. Батько хлопця, який не просихає, без кінця торочить: "тож малятко, нове життя"...
І цей батько вирішує вкоротити собі віку. Це переломний момент в "Дуже простій історії", після якого у житті молодих все налагоджується.
Загалом "Дуже проста історія" - це дуже гарна сучасна постановка, яка трохи схожа на мюзикл (багато музики, колективного танцю), постановка, яка вирізняється гарними діалогами і чудовою грою акторів, особливо  - півня та п'яниці.
Івано-франківці  - молодці!

пʼятниця, 18 червня 2010 р.

Нас - 45 мільйонів...

Так-так... Уже не 47, не 46, а 45 млн.осіб... Лише за останній рік українців стало майже на мільйон менше. Такі дані оприлюднив Державний комітет статистики.

За квітень кількість громадян України скоротилася майже на 17 тисяч. На кінець весни українців налічується 45 мільйонів. При цьому кількість міського населення – 31 мільйон, сільського – 14.

За прогнозами ООН, за такої динаміки, до 2030 року нас буде 39 мільйонів.

понеділок, 14 червня 2010 р.

Де я тепер гуляю

Найкращим місцем для літніх прогулянок для мене став Стрийський парк. Тепер там облаштовано багато нових доріжок, щоправда ще не все довели до пуття, але спускатися і підніматися на каблуках зараз набагато ліпше. І лавки здебільшого у хорошому стані. І для дітей атракція є -  дитяча залізниця (працює у середу, суботу і неділю). За 4 грн. (для дорослих) можна прокататися залізничному потягу в одному напрямку. І гарний дитячий майданчик є (від Roshen), щоправда для дорослих лавок явно малувато. 
Але мені найбільше у Стрийському парку сподобалось, що там багато живності. За два дні прогулянок вдалось побачити не лише мишку, крота, а й багато пташок і не одну білку. До речі, про білку. Як правило, від людей вона втікає. Проте мені вдалось спостерігати цікаву картину. Хлопчик 2-3 років побачив на дереві білку. Почав бігати довкола дерева і викрикати "Білка! Білка!", а вона не задерлась десь високо, а лазила приблизо на одній висоті, порівняно низько, з одного боку на інший, ніби бавлячись з малим у хованки. І так тривало не одну хвилину. З боку виглядало дуже кумедно. Дитина вправо - білка вліво, і навпаки. Такого ще не бачила...
А ще я давно не бачила такого різноманіття пташок, як зараз є у Стрийському парку. Вони так голосно співають!!! Зрештою, навіть науковці довели, що у міських парках, де більш шумно, ніж у лісах - через гул авто, пташки співають на вищих тонах. Може, й у Стрийському парку пташки більше надриваються, ніж у якомусь глухому лісі, але слухати їх  - одна насолода. А роздивлятись мені найбільше сподобалось сойок (на фото). Їх чимало у парку!
Єдиний мінус - цього року чимало у парку й комарів. Але у Львові цьогоріч їх взагалі більше, тому це не причина, щоб відмовитись від прогулянки у Стрийському парку. 

вівторок, 25 травня 2010 р.

У Садового хочуть забрати євро?

-Чув, кажуть, в Андрія Садового хочуть забрати євро?
-Та в нього багато євро. Всі не заберуть...

Це такий прикол  з останньої гри КВН у Львові. Мені сподобався. Як то кажуть, тонко подмєчєно.
Або  інший прикол  - про стадіон. Текст приблизний.

На стадіоні наживаються навіть ті, хто до справи не причетний.
- Скільки ти ше будеш так робити? Довго ше будеш цеглу красти?
- Ні. Не буду. Я більше не буду
- Шо, не буду? 
-Мені вже більше не треба...

 А яка скласна сценка була "Селобачення"?! "Євробачення" ховається. Бо що євробачення - все, як у нашому шоу-бізнесі. 10 пісень взучать, як одна. Настільки однотипні. А от "Селобачення"?!  Ну то треба було бачити...

 Та глядачів на 1/8   ліги КВН "Європа" було негусто. Організатори пролетіли.
Думаю, 30 травня кавеенівціям пощастить більше. Вони виступатимуть тепер уже не в театрі імені Заньковецької, а кінопалаці імені Довженка на Сихові.

На фото директор ліги КВН "Європа" Віталій Новосад. Фото Західної інформаційної корпорації.

четвер, 20 травня 2010 р.

Повість на сцені. Доповнено

Заньківчани інсценували повість австрійського автора Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера в хутрі». Особисто я після прочитання повісті навіть уявити собі не могла: як її можна перенести на сцену? Надто вже розлогий текст, одноманітний і небагатий на події. Тож заньківчанам  довелось попотіти, щоб зробити з цього твору виставу. Результат - п’єса на одну дію, тобто на 1 год. 40 хв. Акторів п’ятеро, головних - двоє: чоловік й жінка. Вони й показують непрості, і як не мене до певної міри незрозумілі взаємини чоловіка та жінки, у яких домінує вона, а він є рабом.
Як це бути рабом? Які відчуття? Більше насолоди чи болю? І зрештою, як довго чоловік може бути рабом жінки?
Ці питання постають перед глядачами вистави…
Своєю чергою актори дуже гарно передають переживання. Особливо той, хто грає раба  - Андрій Войтюк. До кінця вистави він аж мокрий був. Очі  з розпачу та болю то наливалися кров'ю, то  випромінювали  радість. На обличчі  з напруги то з'являвся піт, то   усмішка від задовлення... Актор дуже гармонійно увійшов в роль нещасного закоханого.
Не менш талановито жінку-кішку зіграла заслужена артистка Альбіна Сотникова. Як на мене, її краса, талант і харизма стали ключовими у цій виставі. Без них "Венера в хутрі" була би невиразною інсценівкою.

Фото з афіші.


середа, 19 травня 2010 р.

Де зробити флюорографію?

Як де? В поліклініці, - відповісте мені. А дзуськи. У поліклініках Львова, розрахованих на обслуговування десятків (якщо не сотні) тисяч людей, не можуть зробити флюорографію.
«У нас взагалі то роблять флюорографію з 9-ї по 12-у, але зараз не роблять. Апарат не працює», - повідомили мені у поліклініці на проспекті Червоної Калини.
Молоденька мама, яка виховує двомісячного хлопчика, мені сказала: «Ще коли я ходила вагітна, і чоловікові треба було зробити флюорографію (так вимагали у жіночій консультації) той апарат вже не працював». Тобто проблема не нова. Зробила я висновок.
Не працює апарат не лише в Сихові. У поліклініці Франківського району - така ж ситуація. І теж не кілька днів чи тижнів.
То де зробити флюорографію? Полізла в інтернет. На сторінці zaxid.net прочитала заклик обстежитися у відділеннях пульмонології на Коновальця, 22 та Устияновича, 14. Подзвонила у те віділення, що на Устияновича. У трубці почула: «Ми не робимо флюорографію».
К-р-а-с-о-т-а! Оце вам боротьба з туберкульозом! Навіть обстеження нема де пройти в обласному центрі! Я собі уявляю ситуацію у районах! Жах!

Фото взяла з pulmonology.org.ua

середа, 12 травня 2010 р.

"Іван Сірко.Великий характерник". Враження


Перед тим, як описувати враження, розповім про народження книги, її похід у народ. А був він гучним. Бо очолив цей похід Василь Вірастюк. Саме цього українського силача "Видавництво Старого Лева" залучило до промоції. Тож Василь Вірастюк був зображений з книгою на білбордах Львова. Він особисто приїхав на презентацію книги. Крім нього, до популяризації книги долучилося багато інших людей. Вони презентацію книги перетворили у велике дійство. Була демонстрація бойового мистецтва, школи бойового гопака. Також реєстрові козаки пригощали гостей кулішем. 
Чого не зробиш для популяризації книги?! Та ще й якої?! Відзначеної!  "Іван Сірко. Великий характерник" Марії Морозенко  здобув перемогу у конкурсі рукописів книг для дітей середнього шкільного віку!
Як же не взяти цю книгу до рук?!
Взяла. І... залишилась розчарованою. Надто кострубата мова,  невиразний сюжет і важкий виклад. Тому перше запитання: це точно для дітей середнього шкільного віку? Як на мене,  не зовсім. Надто важка мова для дітей. Видається, що авторка так старалася перевершити себе, що речення получились величезними, як Запорізька Січ.
Ну наприклад, як вам таке речення: "Звуки чарівних купальських пісень рвучко виринають із глибокої, немов студене дно криниці, давнини, пробуджують вечорову тишу, пориваються у притихлі двори, палаючим спалахом перекочуються на пороги хат, щоб діткнутися сердець мелодійним сяйвом, навернути зачерствілі душі до тисячолітніх прадавніх джерел, не замучених відчуженням та відхрещенням рідновір'я".
Ху! Аж втомилась писати таке довжелезне речення. А читати? А зацікавлюватись? 
Мене таким не зацікавиш точно.
Ще як введуть цей твір у шкільну програму, то, думаю, кількість  охочих почитати українську літературу поменшає. Не з'явиться від цього твору й інтерес до української історії.
Можливо, я помиляюсь. Дай, Боже!
Але дай Боже, щоб і з'явились прості, цікаві і зворушливі українські  твори для школярів! Бо наразі їх ой як бракує!

четвер, 6 травня 2010 р.

Мандрівка у Стільсько

Зараз Стільсько - це село Миколаївського району Львівської області. Невелике і на перший погляд, особливо не має чим похвалитись. Але ... у 9-му столітті, там де було село, розміщувалось велике місто - столиця Білих Хорватів. 
Орест Корчинський, який вів екскурсію, досліджував Стільсько не один рік. Археолог каже: "Це унікальне місце. Колись тут було місто з 40 тис. населення, площа міста була 250 га, довжина оборонних мурів - 10 км". 
Зі слів дослідника, ці факти маловідомі, і їх вперто не хочуть визнавати відомі історики, члени-кореспондети НАН України. "Тоді ж довелось би переписувати історію; визнати, що до Києва існувало більше місто, і було воно не де-не-будь, а на "бандерівщині", а це вже політика, і нашим керманичам вона невигідна", - каже Корчинський. Тим він і пояснює те, що зараз дослідження на території Стільсько не фінансуються, і не проводяться. А ті, що були у 80-х, підтверджують різні оповіді і записи у літописах - на території Стільсько справді було велике місто. Ми відшукали залишки кузні, - ділиться Орест Корчинський, і показує з дороги на шматок лісу. Лісник, мешканець села, нам так і казав: "Ви знайдете тут в лісі кузню". А ми його питаємся: "А звідки Ви знаєте? Мені дідо казав, а дідові його дідо казав". "Ось так, завдяки людській пам'яті  це вдалось пронести приблизно крізь тисячоліття", - з гордістю каже Корчинський. 
Дослідник може годинами розповідати про Стільсько, і подивовуватись унікальним городищем на території села. Та для його збереження нічого не зроблено. А ідея створення у Стільсько Державного історико-культурного заповідника повисла у повітрі. 
Тож усе, що маємо  - малодосліджене село Стільсько, історію якого ховають праліси - історію величезного міста, під яким, як йдеться у переказах, було ще підземне місто  з багатьма ходами, міста, яке  було сполучено з Дністром, до якого аж 11 км, міста, яке спалили, найймовірніше, мадяри.
 

Чому я впала у дитинство

Останнім часом я впала у дитинство. Після перегляду вистави "Поліанна" подивилась фільм  з однойменною назвою. Потім взалась читати "Лиса Микиту" Івана Франка, після цього читала казки народів світу, а нещодавно прочитала дитячу книгу "Матильда" Роальда Дала.  І остання настільки мені сподабалась, що я не могла про неї не написати. 
Отож "Матильда" - книга відома і популярна в світі ще з 80-х. У 1988-му визнана накращою дитячою книжкою в світі. Але чомусь зі свого дитинства я її не пам'ятаю. Мабуть, тоді її ще не переклали. А тепер завдяки Івану Малковичу і видавництву "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" є дуже гарна книга, обкладнику якої оформила Женя Гапчинська, а текст переклав Віктор Морозов. І оформлення, і переклад - на висоті. Але найбільша цінність  - текст автора, легкий, доступний, і... надзвичайно цікавий. Захоплює з першої сторінки. Про що йдеться, не розкажу - в інтернеті є опис і не один. Але тільки зрезюмую - книга дуже цікава, сповнена кумедних історій, смішних ситуацій, і, якщо ви маєте дітей, і вони ще не читали цієї книги, прочитайте її дітям, або хай прочитають самі. Залишаться задоволеними 100%.
І наостанок питаня на засипку: чому ж я почала читати дитячі книжки? 
Здогадались?! Чи ні? Якщо ні, тоді поділюсь: я виношую маленьке Левеня. Саме воно й спонукає мене читати інше  - добре, позитивне і легке. І вам раджу: заводити діток і читати для них щось світле і радісне. Тоді й світ довкола вас видаватиметься кращим.

понеділок, 12 квітня 2010 р.

Нова постановка старого матеріалу


Заньківчани у час кризи вирішили вдарити позитивом – поставили виставу «Поліанна» за однойменною повістю Еліонор Портер (1912р).
У центрі дійства – сирота з нелегкою долею, але з веселою натурою. Повна позитиву, Поліанна передає свою хорошу енергетику усім оточуючим, заражає їх радістю і сміхом. Невимушено, легко і швидко добрий настрій охоплює навіть тих, хто до цього дясятиліттями ні з ким не говорив або тривалий час не виходив з дому. А сирота, який втік із сиротинця, завдяки Поліанні, знаходить гарне помешкання і названого батька…
Згодом у самої Поліанни настає переламний момент у житті, коли їй самій важко себе розвеселити... Та закінчується історія хеппі-ендом.
В цілому класна вистава, але поставлена за дитячою повістю, тому від неї не варто чекати всіляких замислуватих любовних ліній або дорослих інтриг… Усе зрозуміло. Просто. Але цікаво.

четвер, 1 квітня 2010 р.

Передвеликодні обсервації

Львів’ян закликали до Паски зробити добро – подарувати книжки дітям з інтернатів: хто стільки може! Та виявляється можливості навіть львівських зірок мізерні. Співачка Наталка Карпа подарувала… дві книжки, а письменниця Галина Вдовиченко …аж одну. Ото нечувана щедрість! Такими темпами інтернати ніколи не оновлять свої бібліотеки, зате зірки зайвий раз засвітилися, пропіарилися. Може це й була справжня мета акції – розрекламувати львівських звьозд…
У Шевченківському гаю теж дали маху. Там таку круту підготовку до Паски замутили, що вона може закінчитися звільненням директора гаю. Я - за! Бо шо то за директор, який спочатку допустив голодування поні, яке, крім того, у люті морозі ночувало надворі і стало жертвою бездомних собак; а тепер ще й прославився той директор реставрацією лемківської хати. Якщо вірити депутату міської ради Наталі Усач, реставрація обійшлася недешево - у 100 тисяч гривень, а завершилась тим, що завалився в хаті дах! Несподіваний сюрприз напередодні Паски!



середа, 10 березня 2010 р.

Сервіс покращується?

Мене часто дивують продавці у магазинах. І не подумайте, що приємно. "Це коштує  е-н-н-ну сотень гривень!!!" Читай: "фіг ти то коли купиш".
Після такого я намагаюсь запам'ятати магазин, щоб більше туди не заходити.
І не заходжу.
А сьогодні зайшла у звичайний магазин, у якому до мене так поставлися, що аж людиною себе відчула.  Запропонували, розказали, упакували... "Шкода, що  ви перед 8 березнем не прийшли. У нас акція була - 50%. Реально були гарні речі і недорогі. Скоро має бути знову акція, але коли ще не знаю,  та й нові моделі от-от обіцяють... Можна вам зателефонувати? А який у вас номер мобільного? Як тільки будуть нові цікаві моделі, я вам подзвоню," - сказала продавщиця, і записала собі мій номер і розмір.
Приємно так стало. .. 
Чи то ми європізуємось, чи то криза змушує людей трохи задницю почухати?! Хай там як, але таке мені подобається. Тим більше, що магазин справді  з якісними речима.
P.S.Йшлося при випадок у магазині "Аtlantic".


вівторок, 9 березня 2010 р.

"Ніколи в житті!"

Це така назва книжки. Авторка - полька. Події  - сучасні. Текст   - простий, емоційний, місцями кумедний, і взагалі дуже позитивний.
Я би сказала роман Катажини Грохолі "Ніколи в житті!"  - суто жіночий роман. Бо навряд чи якомусь чоловікові захочеться братися до чтива, яке починається з того, як покинута  з дитиною-підлітком жінка ненавидить свого чоловіка, не втомлюється казати, що всі чоловіки однакові, і задається питанням: чому це сталося саме з нею? "Адже статистика каже, що це стається з кожною десятою жінкою в нашій країні. Чому я мусіла бути цією десятою?",  -  запитує себе покинута жінка, переймаючись розлученням. 
Але роман "Ніколи в житті!"  - це не тільки плач, розпач. Насправді це дуже позитивний твір. Жінка дає собі раду і влаштовує особисте життя. Але найцікавіше як вона то робить, і як це тонко, влучно і цікаво описує авторка.  
Роман мені дуже сподобався, і очевидно, не тільки мені. Ще у 2003р. у Польщі на основі твору зняли фільм "Ніколи в житті!", який, як написано в анотації, був одним з набільших польських кіно-хітів останніх років.
Судячи зі змісту книги, не сумніваюсь. 
До речі, Катажина Грохля написала цілу трилогію. "Ніколи в житті!" - це тільки початок.
Далі буде. Якщо куплю книгу- продовження, обов'язково прочитаю і поділюсь враженнями.

четвер, 25 лютого 2010 р.

Для любителів кави

Якість кави «Якобс Монарх» відтепер у мене під знаком запитання. Хоча донедавна я вважала, що ця кава у поєднанні «ціна-якість» не найгірша, остання купівля викликала у мене сумніви. Купила маленьку пачку кави «Якобс Монарх». Вона виявилась грубого помолу і світліша за ту, що у більшій пачці. Та що найцікавіше – набагато гірша на смак, ніж та, що у великій пачці.
Прочитала хто виробник - Крафт Фудс Болгарія.
Тоді як виробник великої пачки - Крафт Фудс Німеччина.
Різниця у смаку – величезна. Тому якщо купуватиму каву «Якобс», то лише уважно прочитавши про виробника.


вівторок, 23 лютого 2010 р.

Враження від "Коханця"

Повість "Коханець" французька авторка Маргеріт Дюрас написала ще у 1984 році, але лише тепер вона потрапила мені до рук. Передусім, завдяки видавництву "А-ба-ба-га-ла-ма-га", яке, як виявляється, видає не лише дитячі серії книг, а й дорослі. Що об'єднує їх - зручний шрифт і якісний папір. Тому книгу читати було одне задоволення. Тим більше якісну. "Коханець" я віднесла саме до таких.
Чому? Зрозумілий і дещо психологічний сюжет, гарні еротичні сцени, витончений і водночас простий текст. Як на мене, це книга, яка розслабляє, але вона не солодкаво описує плотську насолоду, а містить й переживання, певний трагізм ситуацій і налаштовує на певні роздуми і висновки.
Головна тема - стосунки французької дівчини-підлітка з заможним китайцем. Стосунки непрості. Й їхній опис ведеться крізь призму багатьох років. Оскільки роман автобіографічний, він нагадує сповідь-спогади -  багаті і цікаві. Тому якщо ви ще не читали "Коханця" - можете спробувати. Займе небагато часу і, певна, вам сподобається.
"Коханець" від видавництва "А-ба-ба-га-ла-ма-га" побачив світ лише у 2009-му. Хоча, як я уже писала, сама повість написана давно. І навіть була екранізована, за що отримала кілька престижних кінопремій, а повість принесла авторці Гонкурівську премію. Думаю, вам принесе певне задоволення.

понеділок, 22 лютого 2010 р.

Як у Львові дітям прививали любов до рідної мови

У дитячому садочку № 67 малечу взялась виховувати депутат обласної ради Ірина Фаріон, відома своєю ексцентричністю. Вона трирічним діткам у різкій формі, перебиваючи дітлахів, почала розказувати: "Якщо ви стали Альонкою, готуйте валізи на Московію", "Ліза - це від слова лизати", "Вовчик живе у лісі, а ти Володимирко", "Не обзивайте Ганнусь Анями", "Ти Міша?! катастрофа"...
Після таких повчань діти знітилися, і навіть балакучі стали замкнутими... 
За такі повчання Фаріон має відповісти, - вважає Вадим Колесніченко. Він  звернувся до Генпрокурора  з вимогою притягнути  Фаріон до кримінальної відповідальності за порушення прав дитини і за статтею 161 Кримінального кодексу України «Порушення рівності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії". 

середа, 17 лютого 2010 р.

Хочете теплого соку?

Я би випила, але… один випадок у піцерії змушує мене відмовитись на користь чаю. Бо якщо ви думаєте, що замовивши у харчевні теплий сік вам дадуть його кімнатної температури чи загріють у мікрохвилівці, ви помиляєтесь. 
Днями була у піцерії «Нью-Йорк» на Сихові, де вагітна замовила теплий сік... і що ви думаєте? Їй налили трошки більше, ніж половину стакана соку і долили до нього теплої води.
В результаті майбутня мама заплатила за воду так само, як за сік. Спочатку мене здивувало, чому вона не обурюється. Потім - чому на касі такі наглі, що наживаються на вагітній?! 
Хай там як, але я теплого соку у харчевнях не замовлятиму. І вам не раджу!




неділя, 24 січня 2010 р.

Вино: як вибирати і дегустувати


Книга англомовного автора була перекладена у 2009-му  Росії, після чого надрукована у Китаї. Яка геграфія, щоб дійти до читача?!
Але вино долає набагато більший шлях, щоб дійти до споживача.   Виняток   - вишуканий напій Швейцарії. Хоча він порівняно дорогий, але на шляху до споживача йому не доводиться долати тисячі кілометрів. 98 зі 100 пляшок швейцарського вина купують у Швейцарії. Однак  такий результат винороби маленької країни заробили особливою затротою сил. Тільки у Швейцарії  на догляд за виноградником витрачають найбільше сил.
Тоді як у Чілі  сама природа сприяє виноробству. "Зі всіх країн- виноробів жодна не має таких розкішних умов для виноробства, які є в центральних регіонах Чілі", - пише Ендрю Джефорд.
Але хороших умов для виноробства іноді замало. От, наприклад, Болгарія. У неї тех хороші природні умови,  але у списку провідних країн-виноробів її немає. Як немає Тунісу, Алжиру і Марокко. Хоча "до середини 20ст. у них (цих трьох країнах  - авт.) було зосереджено 2/3 міжнародної торгівлі вином," - пише Джефорд. Але тепер, веде знавець справи, на світовій арені, крім європейських Франції, Італії, Іспанії,  є США, Чілі, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, ПАР.
І автор радить, зокрема, скуштувати чілійські та аргентинські вина, а ще каліфорнійські та австралійські...
Тепер на полицях супермаркетів вони представлені. Але досі культура вина у нас поширена слабо. Тож для мене у книзі було багато відкриттів. Одне з них - "найбільш поширеним видом виноградної лози, який вирощують у світі, є не Шардоне чи Каберне, а Султана". 
Була я здивована й коли прочитала, що кришки, які накручуються, і скляні пробки для молодих вин кращі, ніж натуральна пробка.
І ще одне  - це вже не відкриття для мене, а просто цікавий факт на замітку - "у дешевій пляшці вина, яку продають, наприклад, у Великобританії, вартість власне вина становить приблизно 10% ціни продажу. Решта - націнка роздрібної торгівлі, акциз, упаковка, транспортування. Оскільки принаймні деякі із цих націнок фіксовані, то купуючи пляшку вина за середніми цінами, ви платите порівняно більше за саме вино, і менше грошей  за додаткові витрати".

четвер, 14 січня 2010 р.

«Наше Різдво»: примітивний сценарій і гламурна картинка



Cам проект «Наше Різдво» цікавий. І аналогів йому наразі нема. Тільки «Наше Різдво» збирає відомих і голосистих, талановитих і «живих» (а не «фанерних») у такій кількості.
Але…навіть до такого проекту є зауваги. Цього року «Наше Різдво» вирізнялося гламурністю, награністю, нещирістю і заполітизованістю.
Виглядало, що сценарій дійства писався «з коліс», тому діалоги були натягнуті, а персонаж Чорта, який зіграв Остап Ступка, належно не відпрацьований. Трохи тупо, трохи недоречно, трохи не згладжено, але гламурно, гламурно, гламурно…
А ще перед тим розпіарено, тому зал повний. Серед віп-персон навпроти сцени на першому балконі сам мер Львова Андрій Садовий зі своєю родиною, поруч якої примостився керівник прес-служби міської ради Андрій Москаленко. Солодка парочка…
У ложі першого балкону керівники «12 каналу». ..
Більше великих цабе не помітила, бо в самої були геть невигідні місця. Навіть подумати не могла, що у Львівській опері з 10-ї ложі другого ряду другого балкону нічогісінько не видно. Тому пів концерту, тобто годину, я простояла. Заради «Піккардійської терції» і Чубая було варто. Вони, як на мене, особливо виділялися і були найбільш щирими і яскравими. Чубай активно залучав до колядок глядачів, через що зривав найбільше оплесків.
Якби ще й сценарій всього дійства був таким інтерактивним, живим і щирим, враження були б набагато приємнішими. Але… мед був з дьогтем.


середа, 13 січня 2010 р.

«Кохання і смерть», або Перший львівський історичний роман про кохання


У мене інтерес до цієї книги з’явився ще до того, як її надрукували. А презентацію роману я полишала уже з думкою, що просто мушу прочитати «Кохання і смерть». І таки прочитала. Враження двоякі: з одного боку роман справді заслуговує на увагу. У ньому багато фактажу. Можна довідатись і яким був побут у 16 ст., як виглядав тогочасний Львів, якою тоді була торгівля в місті і про те, як застерігались від епідемії…
Мені, наприклад, запам’ятався фрагмент, у якому автор Ілько Лемко розповідав, що у Львові, розміщеному у ямі, оточеному мурами, за постійної вологості від Полтви та ще й повного помиїв, які виливали з кам’яниць, були всі умови для поширення епідемій. І, що цікаво, при ратуші не було лікаря, бо він обходився дуже дорого. Якось таки на службу запросили лікаря з Польщі. Та працював він недовго. Як почалась зима, ніякою заразою у місті не пахло, бо все добре видувало, від лікаря, якому треба було платити чималеньку суму, відмовились...
Або інший цікавий момент: нотаріуси у час епідемії, коли хтось хворий хотів переписати майно, не заходили у помешкання, а стояли перед кам’яницею і записували те, що їм гукали.
Але найбільше запам’яталося про забобони: у час епідемій їх було чимало і одна найкумедніша: люди заривалися по шию у гівно, бо були переконані, що це вбереже їх від зарази…
Це щодо кумедних моментів, а взагалі роман про кохання. До того ж про трагічне, і основане на реальних фактах, які навіть записані в історичній хроніці Бартолемея Зіморовича. Але доволі скупо. Немає широкого опису й в романі. Про головну сюжетну лінію автор Ілько Лемко згадує періодично, фрагментарно, скупо і до певної міри нецікаво. Як на мене, авторові – львовознавцю забракло фантазії, щоб розкрутити цю історію, але в цілому роман вийшов непоганий.

Причина поганої команди Ющенка – карма?

От всілякі варіанти прокручувала в голові: Ющенко взагалі не має команди, були випадкові люди і вони його кинули; команда є, але Ющенко настільки безликий і безхребетний, що кожен з команди може вилізти на шию і звісити ноги… Ну такі мої варіанти. Але сьогодні нардеп зі Львова Ярослав Кендзьор висловив куди цікавішу версію – у тому, що в Ющенка погана команда, винна виявляється «якась карма».


понеділок, 11 січня 2010 р.

Ялинкові прикраси в Ужгороді




Головна ялинка Закарпаття порівняно невелика і не розцяцькована. На ній нема яскравих, дорогих іграшок. 
Але, чесно кажучи, вона мені сподобалась не менше за львівську. І перш за все через креатив. За іграшки, зроблені вручну. 
Вони є і з картону, і з тканини, і навіть з мішковини. Великі, цікаві, колоритні і неповторні.
І висять вони не лише високо, так щоб дістати було неможливо, а й настільки низько, що можна взяти в руки. 
Найоригінальніше, як на мене, виглядала іграшка, зроблена, з мішка (на фото).


понеділок, 4 січня 2010 р.

Радість туристам: у Львові можна придбати hand made chocolate


Зроблені вручну шоколадні вироби бачила лише в Угорщині. Там є цілий музей виробів із шоколаду та марципанів. Речі дуже складні, великі - деякі майже у людський зріст, -  і надзвичайно гарні. Тому на мене, як на туриста, справили неабияке враження. І, виявляється, Львів теж готовий втішити туриста. Ну... музею шоколадних чи марципанових виробів тут ще немає, але є майстерня шоколаду, де вручну творять шоколадні дива: не лише янголяток та ведмедиків (які на фото), а й овечок, вагончики, туфельки. Усе в трьох варіантах: чорному, молочному та білому шоколаді.
Крім того, є шоколадні цукерки: до вибору- до кольору. Усе можна придбати у центрі міста. Шоколадна крамниця розміщена на вулиці Сербській, 3.
До кожного виробу додається бірка, де власне й вказана адреса крамниці. Є зазначений й сайт - www.chocolate.lviv.ua. Але він не працює. І то давно.
І що набагато прикріше, на бірці не вказано ні ваги виробу, ні частки какао у шоколаді, ні дати виготовлення. Але, кажуть продавці, вироби з чорного шоколаду зберігаються довго, здається рік, з білого - півроку. "Ось цей ведмедик коли зроблений?", - запитую. "Вчора, напевно, може, позавчора, але не раніше. У нас продукція так швидко розходиться, що вона не встигає залежуватись", - відповіли. Це я помітила. Хоча черги до виробів немає, але відвідувачів не бракує, особливо тепер, коли різдвяна пора і в місті багато туристів. Та й не тільки. Відвідати майстерню шоколаду цікаво й львів'янам.

Не знаю, які ці шоколадні вироби на смак (ще нічого ведмедику не відламала), але виглядають вони гарно. Хіба ні?