вівторок, 25 травня 2010 р.

У Садового хочуть забрати євро?

-Чув, кажуть, в Андрія Садового хочуть забрати євро?
-Та в нього багато євро. Всі не заберуть...

Це такий прикол  з останньої гри КВН у Львові. Мені сподобався. Як то кажуть, тонко подмєчєно.
Або  інший прикол  - про стадіон. Текст приблизний.

На стадіоні наживаються навіть ті, хто до справи не причетний.
- Скільки ти ше будеш так робити? Довго ше будеш цеглу красти?
- Ні. Не буду. Я більше не буду
- Шо, не буду? 
-Мені вже більше не треба...

 А яка скласна сценка була "Селобачення"?! "Євробачення" ховається. Бо що євробачення - все, як у нашому шоу-бізнесі. 10 пісень взучать, як одна. Настільки однотипні. А от "Селобачення"?!  Ну то треба було бачити...

 Та глядачів на 1/8   ліги КВН "Європа" було негусто. Організатори пролетіли.
Думаю, 30 травня кавеенівціям пощастить більше. Вони виступатимуть тепер уже не в театрі імені Заньковецької, а кінопалаці імені Довженка на Сихові.

На фото директор ліги КВН "Європа" Віталій Новосад. Фото Західної інформаційної корпорації.

четвер, 20 травня 2010 р.

Повість на сцені. Доповнено

Заньківчани інсценували повість австрійського автора Леопольда фон Захер-Мазоха «Венера в хутрі». Особисто я після прочитання повісті навіть уявити собі не могла: як її можна перенести на сцену? Надто вже розлогий текст, одноманітний і небагатий на події. Тож заньківчанам  довелось попотіти, щоб зробити з цього твору виставу. Результат - п’єса на одну дію, тобто на 1 год. 40 хв. Акторів п’ятеро, головних - двоє: чоловік й жінка. Вони й показують непрості, і як не мене до певної міри незрозумілі взаємини чоловіка та жінки, у яких домінує вона, а він є рабом.
Як це бути рабом? Які відчуття? Більше насолоди чи болю? І зрештою, як довго чоловік може бути рабом жінки?
Ці питання постають перед глядачами вистави…
Своєю чергою актори дуже гарно передають переживання. Особливо той, хто грає раба  - Андрій Войтюк. До кінця вистави він аж мокрий був. Очі  з розпачу та болю то наливалися кров'ю, то  випромінювали  радість. На обличчі  з напруги то з'являвся піт, то   усмішка від задовлення... Актор дуже гармонійно увійшов в роль нещасного закоханого.
Не менш талановито жінку-кішку зіграла заслужена артистка Альбіна Сотникова. Як на мене, її краса, талант і харизма стали ключовими у цій виставі. Без них "Венера в хутрі" була би невиразною інсценівкою.

Фото з афіші.


середа, 19 травня 2010 р.

Де зробити флюорографію?

Як де? В поліклініці, - відповісте мені. А дзуськи. У поліклініках Львова, розрахованих на обслуговування десятків (якщо не сотні) тисяч людей, не можуть зробити флюорографію.
«У нас взагалі то роблять флюорографію з 9-ї по 12-у, але зараз не роблять. Апарат не працює», - повідомили мені у поліклініці на проспекті Червоної Калини.
Молоденька мама, яка виховує двомісячного хлопчика, мені сказала: «Ще коли я ходила вагітна, і чоловікові треба було зробити флюорографію (так вимагали у жіночій консультації) той апарат вже не працював». Тобто проблема не нова. Зробила я висновок.
Не працює апарат не лише в Сихові. У поліклініці Франківського району - така ж ситуація. І теж не кілька днів чи тижнів.
То де зробити флюорографію? Полізла в інтернет. На сторінці zaxid.net прочитала заклик обстежитися у відділеннях пульмонології на Коновальця, 22 та Устияновича, 14. Подзвонила у те віділення, що на Устияновича. У трубці почула: «Ми не робимо флюорографію».
К-р-а-с-о-т-а! Оце вам боротьба з туберкульозом! Навіть обстеження нема де пройти в обласному центрі! Я собі уявляю ситуацію у районах! Жах!

Фото взяла з pulmonology.org.ua

середа, 12 травня 2010 р.

"Іван Сірко.Великий характерник". Враження


Перед тим, як описувати враження, розповім про народження книги, її похід у народ. А був він гучним. Бо очолив цей похід Василь Вірастюк. Саме цього українського силача "Видавництво Старого Лева" залучило до промоції. Тож Василь Вірастюк був зображений з книгою на білбордах Львова. Він особисто приїхав на презентацію книги. Крім нього, до популяризації книги долучилося багато інших людей. Вони презентацію книги перетворили у велике дійство. Була демонстрація бойового мистецтва, школи бойового гопака. Також реєстрові козаки пригощали гостей кулішем. 
Чого не зробиш для популяризації книги?! Та ще й якої?! Відзначеної!  "Іван Сірко. Великий характерник" Марії Морозенко  здобув перемогу у конкурсі рукописів книг для дітей середнього шкільного віку!
Як же не взяти цю книгу до рук?!
Взяла. І... залишилась розчарованою. Надто кострубата мова,  невиразний сюжет і важкий виклад. Тому перше запитання: це точно для дітей середнього шкільного віку? Як на мене,  не зовсім. Надто важка мова для дітей. Видається, що авторка так старалася перевершити себе, що речення получились величезними, як Запорізька Січ.
Ну наприклад, як вам таке речення: "Звуки чарівних купальських пісень рвучко виринають із глибокої, немов студене дно криниці, давнини, пробуджують вечорову тишу, пориваються у притихлі двори, палаючим спалахом перекочуються на пороги хат, щоб діткнутися сердець мелодійним сяйвом, навернути зачерствілі душі до тисячолітніх прадавніх джерел, не замучених відчуженням та відхрещенням рідновір'я".
Ху! Аж втомилась писати таке довжелезне речення. А читати? А зацікавлюватись? 
Мене таким не зацікавиш точно.
Ще як введуть цей твір у шкільну програму, то, думаю, кількість  охочих почитати українську літературу поменшає. Не з'явиться від цього твору й інтерес до української історії.
Можливо, я помиляюсь. Дай, Боже!
Але дай Боже, щоб і з'явились прості, цікаві і зворушливі українські  твори для школярів! Бо наразі їх ой як бракує!

четвер, 6 травня 2010 р.

Мандрівка у Стільсько

Зараз Стільсько - це село Миколаївського району Львівської області. Невелике і на перший погляд, особливо не має чим похвалитись. Але ... у 9-му столітті, там де було село, розміщувалось велике місто - столиця Білих Хорватів. 
Орест Корчинський, який вів екскурсію, досліджував Стільсько не один рік. Археолог каже: "Це унікальне місце. Колись тут було місто з 40 тис. населення, площа міста була 250 га, довжина оборонних мурів - 10 км". 
Зі слів дослідника, ці факти маловідомі, і їх вперто не хочуть визнавати відомі історики, члени-кореспондети НАН України. "Тоді ж довелось би переписувати історію; визнати, що до Києва існувало більше місто, і було воно не де-не-будь, а на "бандерівщині", а це вже політика, і нашим керманичам вона невигідна", - каже Корчинський. Тим він і пояснює те, що зараз дослідження на території Стільсько не фінансуються, і не проводяться. А ті, що були у 80-х, підтверджують різні оповіді і записи у літописах - на території Стільсько справді було велике місто. Ми відшукали залишки кузні, - ділиться Орест Корчинський, і показує з дороги на шматок лісу. Лісник, мешканець села, нам так і казав: "Ви знайдете тут в лісі кузню". А ми його питаємся: "А звідки Ви знаєте? Мені дідо казав, а дідові його дідо казав". "Ось так, завдяки людській пам'яті  це вдалось пронести приблизно крізь тисячоліття", - з гордістю каже Корчинський. 
Дослідник може годинами розповідати про Стільсько, і подивовуватись унікальним городищем на території села. Та для його збереження нічого не зроблено. А ідея створення у Стільсько Державного історико-культурного заповідника повисла у повітрі. 
Тож усе, що маємо  - малодосліджене село Стільсько, історію якого ховають праліси - історію величезного міста, під яким, як йдеться у переказах, було ще підземне місто  з багатьма ходами, міста, яке  було сполучено з Дністром, до якого аж 11 км, міста, яке спалили, найймовірніше, мадяри.
 

Чому я впала у дитинство

Останнім часом я впала у дитинство. Після перегляду вистави "Поліанна" подивилась фільм  з однойменною назвою. Потім взалась читати "Лиса Микиту" Івана Франка, після цього читала казки народів світу, а нещодавно прочитала дитячу книгу "Матильда" Роальда Дала.  І остання настільки мені сподабалась, що я не могла про неї не написати. 
Отож "Матильда" - книга відома і популярна в світі ще з 80-х. У 1988-му визнана накращою дитячою книжкою в світі. Але чомусь зі свого дитинства я її не пам'ятаю. Мабуть, тоді її ще не переклали. А тепер завдяки Івану Малковичу і видавництву "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га" є дуже гарна книга, обкладнику якої оформила Женя Гапчинська, а текст переклав Віктор Морозов. І оформлення, і переклад - на висоті. Але найбільша цінність  - текст автора, легкий, доступний, і... надзвичайно цікавий. Захоплює з першої сторінки. Про що йдеться, не розкажу - в інтернеті є опис і не один. Але тільки зрезюмую - книга дуже цікава, сповнена кумедних історій, смішних ситуацій, і, якщо ви маєте дітей, і вони ще не читали цієї книги, прочитайте її дітям, або хай прочитають самі. Залишаться задоволеними 100%.
І наостанок питаня на засипку: чому ж я почала читати дитячі книжки? 
Здогадались?! Чи ні? Якщо ні, тоді поділюсь: я виношую маленьке Левеня. Саме воно й спонукає мене читати інше  - добре, позитивне і легке. І вам раджу: заводити діток і читати для них щось світле і радісне. Тоді й світ довкола вас видаватиметься кращим.