пʼятниця, 11 березня 2011 р.

"Самотність в мережі"

Ця книжка захоплює, зворушує, вражає, дивує, надихає, засмучує... Давно не читала такої любовної книжки... настільки природньо невимушеної, цікавої, правдоподібної, життєвої...
Хоча спершу була думка: я її не прочитаю.  Понад 300 сторінок, сумний початок... Це не для мене  - шанувальниці стислого письма і тепер (після  попередніх прочитаних книг) спраглої позитиву. Але... з кожною наступною сторінкою я переконувалась - книжка цікава і я щоразу хотіла швидше дізнатись розв'язку... А дізнавшись, не могла повірити, перечитувала епілог, і казала собі: не може бути, так не могло закінчитись... 

середа, 9 березня 2011 р.

Недільний "Дельфін"

У неділю вирішила сходити у басейн. До нього мені 5 хв. Зручно. Але не завжди можна поплавати. Інколи, особливо в неділю, багато людей. Одного разу сказали чекати півгодини, бо орендовані дві доріжки, а третя, для усіх, уже заповнена. Почекала-поплавала. А прийшла цієї неділі, і на моє: чи можна зараз поплавати, відповіли: так. Зраділа. Чекати не треба. Але радість тривала тільки, поки басейну не побачила.

четвер, 3 березня 2011 р.

Солодка Даруся

Ця повість мені постійно асоціювалась  з якимось кулінарними рецептами, з випічкою... надто вже назва солодка. Та подруга постійно застерігала: книжка надто глибоко сумна, без сліз читати важко... Тому не читала "Солодку Дарусі" ані в студентські роки, ані, коли вийшла заміж - не читати ж сумне у медовий місяць, -  ані вагітною, бо ж потрібні позитивні емоції ... Потім зостановилась: та так життя мине, а я все казатиму - ше не дозріла, шоб плакати... 
І ось я, мама цицькового малятка (донечці 7-мий місяць), зважилась і взяла в руки "Солодку Дарусю" ... Як виявилось, то не так книга, як згусток болю під соусом неймовірного таланту. Вибухова суміш. Бомба у літературному вимірі! Вона влучає просто в серце! І не відпускає ше довго! Переповідати не стану... Але прочитати раджу!