вівторок, 16 серпня 2011 р.

Альтернатива друкованій книзі

Читати друковані книги останнім часом в мене не виходить. Дитина, якій майже рік, потребує багато уваги, тому читати - на це немає часу. Але можна ... слухати. Найкраще, коли гуляю з донею. Вона собі розглядає усе накруги, а я, не забуваючи поглядати на дитину і час від часу до неї щось говорити, у навушниках слухаю книжку.
Книжку, яка у чиємось виконанні звучить по-іншому, сприймається якось незвично. Велика увага звертається на голос, вимову, інтонацію, швидкість. 
Перша книга, яку я намагалась прослухати, була Любка Дереша. Недослухала. Не сприймала я голосу і того монотонного читання. Зате другою я захопилася. Книга "До біса все! Бери й роби" Річарда Брендсона була настільки гарно, виразно начитана і таким чудовим голосом, що я почала розуміти: аудіокнижка - це не так уже й зле. Головне, щоб була гарно начитана. А в нас з тим, чесно кажучи, тугувато. Бо третя книжка уже знов мене розчарувала. Оповідання Богдана Жолдака "Антиклімакс" - це якесь знущання над слухачем - невиразне мляве читання... наштовхує на думку, що читали "під шафе"... Та й книжка порізана на файли по 5 хвилин, коли оповідання то менші, то більші, і тому або все йде підряд, або паузи, там де їх немає бути. Це збиває, недозволяє нормально сприймати. Жах!!!  
Мій чоловік теж нарікає. Книжка, яку він слухає, начитана з неправильними наголосами, тому, наприклад, Дністер  звучить з наголосом на перший склад, а УНР начитано як УНеР, а не УеНеР.
Ото сиджу я собі й думаю: може, то почати начитувати книжки. Якби надійшли такі пропозиції, не відмовилася б. Бо від прослуховування книг у мене наразі більше розчарування, ніж задоволення.

четвер, 11 серпня 2011 р.

"Президент". Гордитися нічим

Пам'ятаєте рекламу: сніданок з "Президентом"?! Звучало прикольно, правда? Та  й саме масло смачне... було. Я ще не забула ту кислинку в маслі. І взагалі той смак. Дарма, що на продуктових полицях ніколи у Львові свіжого "Президента" не бачила. Якось, бувало, питаю: "А масло свіже?" Сама ж то добре заю, шо воно "долгоіграющеє". І тому у відповідь чула: "Свіже. Вчора чи позавчора привезли". Звідки і де воно було  до цього, хто його зна. Але  уже давно як свіже - як не кілька  місяців, то півроку. Недавно зайшла на Сихові у мінімаркет "Промінь". Там "Президент" ше минулорічний, зате ціна сучасна - більше 18грн за 200г. А у "Сільпо" 15грн з копійками -  і з травня. Купила аже 3 пачки. Дешево... порівняно. Але яке то виявилося г... Ні кислинки. Ні взагалі смаку. Ото вже лажу запустили... Зате ціна народна. Одне слово, наблизили "Президента" до народу. Не знаю, як народ, але я уже не снідаю  з таким "Президентом". Тепер я снідаю з народом... Купую домашнє масло, які продають селяни. Коли по 60, коли по 70 грн за кг. І дешевше, і смачніше. Звичайно, якби зробила масло сама, ше було б ліпше. А якби мала корову, то... Ну ви зрозуміли, були б і молоко , і сир, і сметана... Але у панельних будинках корів не тримають. 
А снідати з "Президентом" уже не бажають.