понеділок, 3 грудня 2012 р.

Велике Д-Я-К-У-Ю Івану Малковичу

Після того, як я відкрила для себе видавництво „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“, не перестаю ним захоплюватись. Там народжуються дивовижні книжки! Офомлені талановитими художниками, вони зачаровують дітей і зворушують батьків!
Півроку моя півторарічна донечка росла з казкою про маму. Казала "мама" і вела мене до книг. Я брала "Мед для мами" і доня уже вмощувалась слухати. У два роки з голосним "доня вміє, доня вміє", вона уже помагала перегортати сторінки й активно коментувала. А два місяці поспіль вона читала ту книжку сама. Ну по-своєму. Гортала сторінки від початку і до кінця, зупиняючись на кожній сторінці й помовляючи "па-тя-па-тя-п-а-а-а!" Коли кінець, казала "всьо". А потім -радісно "ше!"
"Мед для мами", - улюблена книга моєї донечки. Але у свої 2 роки і 3 місяці вона прослухала і перелистала книжки про літачка-рятівничка, про їжачка і соловейка, про тата. Остання - то "Різдвяна історія", але малеча каже: "про тата" і дуже сумує, коли тата нема, завжди коментує "самі", і часто підспівує, коли співаю про павучка...
Це дивовижно, як зачаровують доню книжки видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА“. Я дуже рада, що в Україні є таке видавництво, що в Україні є такий талановитий Іван Малкович. Дуже велике Д-Я-К-У-Ю Вам за те, що наповнюєте наше життя казкою!

пʼятниця, 30 листопада 2012 р.

Садового турбує попа

У Львові купа проблем, а Садового турбує попа. І то не своя. А Дзідзя. Ну про орієнтацію мера Льова давно ходять легенди, але не про те мова. Садового обурило, бачте, Дзідьова попа у Львівській опері. І то настільки, що це стало темою відеочату Zaxid.net. Більше нема про що говорити?! Роками не розрулюють, а тільки заговорюють проблему сміттєзвалища, у спальних районах дитячі групи у садочках переповнені - по 40 дітей в одній групі, а Садовий говорить про дупу Дзідзя. Кому шо болить!  Меру не сподобалось, що Дзідзьо в опері показав трохи попи... Ну похвалився чувак засмаглістю. Він  ж не повністю показав дупу.  "Для мене це є дуже прикро, що таке відбулося у Львові. Я думаю, що оргвисновки повинні бути надзвичайно серйозні», - зазначив Андрій Садовий.  Чому наш такий файний культурний мер, який дбає про репутацію опери, не робив оргвисновків раніше?! Невже не було підстав?! Львівська опера вже давно зійшла на пси. Це навіть я помітила. І то не сьогодні. На кращій сцені міста вже давно прижилась практика виконання пісень під фанеру. Особисто мене це обурює більше, ніж те, що чувак, який пародіює і фактично висміює шоу-біз, показав трохи попи. 

пʼятниця, 26 жовтня 2012 р.

Нарешті закінчиться...

Виборча кампанія закінчується. Скоро стане легше. В державі навряд чи. А от на голову мені точно стане легше. Менше буде тої навали абсурду, бруду, негативу, маячні... точніше лайна. Бо це вже капець. Новини "ЗІКу" зійшли на пси. Тривають 7 хв. Далі - генпродюсер Добродомов у всій красі, він же кандидат у нардепи. Це для телеканалу зараз головна новина - Добродомов - він кожного дня. І не лише поза новинами. У новинах теж.  Свято вина - знімають Добродомова. Презентація книжки - знімають ... правильно ... Добродомова.  Жах!
Не менш жахливо дивитись, як інший кандидат   - Батенко проводить віче у компанії 5-ти священиків. Усі агітують за Батенка. Гидко! Після цього на богослужіннях бідкатись, що молодь не ходить до церкви, не варто.
Є певна специфіка регіону. Це ж Галичина. Тут, думають, головне показати, який ти віруючий, організувати прощі до Зарваниці та Гошева (Дубневич), вдягнути вишиванку (до цього вдаються майже всі), битися в груди й казати: "Я гордий, що я галичанин" (Дубневич), показати, що патріот - поставити пам'ятник Бандері у райцентрі (Лопушанський у Турці)... і все буде в ажурі...

понеділок, 22 жовтня 2012 р.

Страх-люди

Ви зустрічали людей, які навіювали страх? Я зустрічала. Якось відпочивала на морі. На території бази до мене підійшла жінка і заговорила. Коли згадую ту розмову, мурашки по шкірі... Ніби нічого стршного, але коли вона, дивлячись у вічі, каже: я можу, дитинко, сказати, що тебе турбує... І далі - у тебе глисти. Я хотіла від неї втекти. Але цікавість не відпускала. Жінка говорила неосяжні для мене речі: "не можу спати вночі, відчуваю боротьбу між добром і злом.." І вона це так змальовувала, ніби та боротьба була наочна і вона за нею спостерігала. Ніби маячня. Але я припускаю, що дійсно є люди, які бачать більше, ніж інші. ( До речі, у мене справді тоді були глисти. Як це не прикро визнавати) Мене лякає тільки, звідки в них це знання? Які сили стоять за цим?
Те саме питання я задала собі, коли побачила Андрія Слюсарчука. Була його презентація. Він у розкішній залі готелю "Дністер" витворяв дуже складні операції з Пі. Я досі не знаю, шулерство це чи геніальна пам'ять. Але вираз лиця Слюсарчука, те, як він поводився, нагалали мені про ту жінку. Знову якийсь страх, певне несприйняття. Слюсарчук весь тремтів, точніше, його теліпало, мав дуже вирячені очі (в нього вони й так вирячені), незбагненний лякаючий погляд. Я тоді правда, не хотіла втекти, як раніше від жінки. Поважна публіка. Гарний зал... Але бути близько до Слючарчука теж не хотіла. У нього є щось лякаюче. Для мене він страх-людина. 

середа, 29 серпня 2012 р.

Знущання над селянами

За кілька днів до Дня незалежності мер Львова Садовий вирішив зачистити місто. Та ж туристів побільшає. Треба навести порядок. І наводили. Кілька днів поспіль біля привокзального ринку ходили десятками мєнти, гнали селян, як псів. "Заберайтеся звідси!!!", "шоб за дві хвилини вас тут не було"... Ті мєнтовські звернення до народу не міняються місяцями. Як тільки прибрали місце, де селяни роками продавали свою продукцію, почалася гонитва за ними. Хто може  з самого рання приїхати і приткнутися десь, то ше має шанс шось продати, а вже 9.30-10.00 починається розчищення території. Вічно одне й те саме. Їх гонять. Вони хочуть продати, а не мають де. Туляться під будинками. Виганяють. Виходять на дорогу, лякають:"Ви знаєте, як то називається? Перекриття дороги, шо тягне за собою кримінальну відповідальність". Ось так у нас. Бідний  народ хоче сир, молоко продати, а йому - кримінальна відповідальність. 
Мер Садовий обіцяв до липня підготувати якусь ділянку біля ЖД вокзалу, щоб селяни могли продавати. Вересень на носі. Обіцяного немає. І проблеми, як виявляється, теж. Тепер Садовий заявляє, шо є де селянам продавати, і ринку ніякого для них не треба. Усе просто. Нема проблеми. А шоб це довести напередодні Дня незалежності, мєнти гнали народ без кінця,  одного дня дійшло до того, шо мєнти оточили селян. У такий спосіб вони не могли нічого продати. Мєнти не давали львів'янам доступу до селян.
 "Та ви здохнете без таких як ми",  - у розпачі казали селяни. І це правда. Але у міської влади своя правда. І місця для селян у ній немає. Ось так не давали продавати кілька днів. День незалежності, точніше дні знущання над селянами,закінчилися. Мєнти селян уже не обступають, селяни далі туляться під будинками. Біля дороги. А шо робити?!

понеділок, 6 серпня 2012 р.

Нарешті хороше морозиво

Знаєте, минулого літа я всі вуха чоловіку прожужала: ну чому ніхто не зробить доброго морозива? "Натуральне" від Львівського холодокомбінату не таке уже й натуральне... Про те, що в стаканчику, взагалі мовчу. Хоча колись було класне. Колись. А народ купує тепер. І дітки маленькі їдять казна-що. 
Зроби сама морозиво. І точно будеш знати, що їси. 
Воно то так. Але ж про все можна сказати: зроби сама. Спечи сама хліб, бо на хлібзаводі не знати шо вже до того хліба дають. Зроби сама йогурт, бо той переважно завалений цукром, штучними ароматизаторами і термізований. Зроби сир, бо на базарі може бути брудний і несвіжий, а в магазині то й на сир не завжди схожий. Ну сирника з магазинного точно не зробиш... Ну отак все робити... і загнутися... Та хай зроблять дорожче, але якісне, - думала собі. І на щастя, мене почули. Знайшовся телепат - виробник морозива "Рудь". Крім поганого морозива, робить справді хороше дитяче. Так і називається  - "Дитяче"
У моєї дитини зуби спуються, тому усе, що містить багато цукру, стараємося не давати, тому й морозива вона не їсть, але принаймні ми, дорослі, можемо їсти добре морозиво  - "Дитяче". Без всяких там Е,Е,Е.. А моїм улюбленим стало "Чорниця-ожина", воно принаймні без штучних ароматизаторів. Ура!!!  
Може, зарано тішитися, і воно спаскудиться, як і інші новинки, але принаймні зараз це для мене морозиво №1. 

четвер, 2 серпня 2012 р.

У Львові - штин. До чого "Ензим"?

Мене вже задовбало одне й те саме: у львівському смороді винен дріжзавод "Ензим". Всі немов змовилися: вчепилися одного підприємства і перегризають йому горло. На місці "Ензиму" я би вже судилася з владою за необгрунтовані звинувачення, які псують репутацію підприємства. Ну бо справді: чому всіх собак на одного цапа-відбувайла? Бо він, отой цап, спромігся зробити свою продукцію конкурентноспроможною за кордоном? Бо він справно сплачує податки? Бо він дає людям гідні зарплати? Може це зачепило нашу владу?! Ага, ти такий класний, так файно стоїш, поділися з нами... І вже кілька місяців не злізають з того "Ензиму".

неділя, 22 липня 2012 р.

Відпочинок на Пісочному

Кажуть, на двоє баба ворожила: або вмре, або буде жила. Так само з Шацьком. Завжди тільки два варіанти: або є погода, або її нема. І фіг вгадаєш. Коли за три тижні планували відпустку, інтернет малював абалдєнну погоду саме з 16 липня - середина літа як-не-як, а наближення відпустки ніби притягувало хмари і дощі. Дійшло до того, що ми з маленькою дитиною тиждень у Шацьку і ... жодного дня спекотної погоди. Подумаєш, не пощастило. З кожним буває... Але в нас то ніби норма. Три роки тому уже просиділи відпустку у курнику (ну то я так про умови на Світязі)  - було холодно і падали дощі ... Хоч на озера не їдь.
Інший би сказав: пороблено. Але ми не здаємось. Не любить нас Шацьк. То полюбить.  Ми ж його любимо. 
Гарні краєвиди, свіже повітря, чиста вода... І спокій. Бо тепер ми відпочивали на Пісочному. В Мельниках. Це село однозначно спокійніше за Світязь. Але й інфраструтура не та. На Світязі теж з тим туго.  Але є якась дискотека. Тут... хіба танцювати під хвилі Пісочного. Але з дитинкою не до танців. Інші розслабони. Рибка, пиво, раки, пиво, рибка... а шо робити?! М'яса не бачили, шоб продавали. Хоча у трьох магазинах побували. Більше магазинів не бачили. А пиво, до речі, не погане роблять волиняки. Ми купували їхнє місцеве - живе. І то не таке, шо долгоіграющеє. Зберігається 7 діб. "Павлівське". Побачите - купіть - спробуйте... Мені сподобалось!
До пива дуже пасують раки. Дивіться який, так і проситься до пива.

Відразу додам, шо раки - задоволення не з дешевих. 1кг - 120грн. Не знаю, чи то і є така ціна, чи то з туріків так щебуть у сезон (я думаю, варіант  - другий), але де ще поїси свіжих раків?! Раз живемо! Тому ми на цьому не економили. Краще зекономити на проживанню. Тут "вилка" величезна: від 50грн. за добу десь до 700грн. ... за добу.  Ми платили 150грн. за тримісну кімнату на другому поверсі. На тому ж поверсі - кухня, туалет, душ. До озера - хвилин 5-10. Залежно як рухатись. Нам з малою треба було 10.  Біля озера великий щит. Не рекламний. Партія регіонів, на щастя, не добралась до заповідної зони. Хоч тут вона про себе не нагадує. На щиті застереження!

Біля щита - сміття. Добре, шо там, а не в озері. Саме озеро чисте. Вода - тепла. Хоч на дворі не дуже. Довго вода тепло тримає... 
Довкола озера ліс, у якому багато чорничнику. Чорниць правда не густо. Місцеві повизбирували. Треба йти вглиб. Але страшнувато. На дорозі в селі бачили не одну переїхану змію. Якшо у селі є, то в лісі біля села тим більше. Але чорниць то хочеться. Мені подобається сам процес збирання. Великими результатами похвалитись не можу, але дитині стаканчик назбирати вдавалось.  Вона їхала у колясці і ласувала ягідками. Прикольно!
Взагалі я не жаліла ні одної миті, шо поїхала не за найкращої погоди. Зміна обстановки, нові люди, нові враження. Це цікаво! Та й саме село Мельники - цікаве. Таке осбі село контрастів. Великі котеджі і старезні хатинки. Ось така наприклад. 
 
Недалеко від тої хати гніздо з лелеками. А потім ше одне.
Гарно, тихо, затишно, спокійно. Багато кілометрів нагуляли, шкода лише, що у воду майже не попали. Купалась один раз. І то тоді був сильний вітер. Але саме озеро дуже гарне!

пʼятниця, 13 липня 2012 р.

Як підготуватись до родів?

Це питання дуже важливе, але відповіді на нього не дадуть ані в жіночій консультації державної поліклініки, ані в приватному "Інтерсоно" (перевірено). Та не все так сумно. Місію просвітництва у цьому напрямку взяла на себе церква. І мушу вам сказати, робить дуже добру справу. Не знаю, чи при багатьох львівських церквах є школа майбутніх мам. Але те, що ДУЖЕ ХОРОША школа народжувати діє при храмі св. Ольги і Єлизавети, я перевірила особисто. І не думайте, якщо школа при церкві, то навчатимуть священики. Коли я готувалась народжувати, а було це ще два роки тому, навчання проводили консультант з грудного вигодовування Ольга Терендій та акушер-гінеколог Зореслава Городенчук.  Вони розповідали і як правильно дихати під час пологів, і як дитину правильно прикладати до грудей; що робити, коли є застій молока, як сприяти лактації, і навіть як одягати памперс. Останнє ніби дурня, але насправді не зайве знати таке ще до родів.

вівторок, 10 липня 2012 р.

"Бора"

Незвична назва, оригінальне оформлення тексту... Отак взяла книжку в книгарні "Є" і бачу, що принаймні візуально, на перший погляд, вона вирізняється серед інших. Недорого коштує. Попередні книги Вдовиченко були більш-менш (перша, висловлюючись мовою одної з героїнь - бомбезна). Чому б не купити? 
Забігаючи наперед, скажу: не прогадала. Прочитала дуже швидко. Аж не віриться, що вже все.  В голові повно якихось змішаних емоцій. Книжка ще перетравлюється, але вердикт уже готовий:

середа, 20 червня 2012 р.

У молоці ... селітра

Молоко я часто купую на базарі. Переконую себе:  воно смачніше, жирніше і  - що не менш важливо - дешевше, ніж магазинне. Зрештою, часто так і є. Але не завжди. Наші господині уже давно навчилися молоко розбавляти і не лише... Після того, як мені молоко не скисло за 4 дні, і це при тому, що я його закислила сирваткою, я себе запитала: шо туди дали? Кому ще задавати таке питання?! Чоловіка, в якого таке купила, більше не бачила. Молоко викинула. А себе заспокоювала: напевно, соди дадали. Через кілька днів поскаржились мені батьки: 5 днів молоко, куплене на базарі, скисало, не скисло, зате зробився сир. І тут я робила висновок: нескисаюче молоко - не рідкість. Почала допитуватись жінок на базарі: шо ви до нього даєте, шоб воно не скисало?!

середа, 14 березня 2012 р.

Безплатно з ринку до хати


Прикольно, коли не треба тащити в руках продукти. Правда? А мені доводиться двічі на тиждень чимчикувати на базар за хавчиком. Супермаркетам не дуже довіряю. Та й не все там купиш. Наприклад, сепараторної сметани чи сметанкового сиру. Тому ноги в руки і вперед. Але тепер принаймні, менше вже ношу з ринку. Бо частину продуктів замовляю на vip-шуварі. Зручно і недорого. Це не реклама. Справді задоволена сервісом. От сиджу вдома. Інтернет під боком. Влізла. Замовила. Наступного дня привезли. Якшо замовляти на 100 грн. - привозять безкоштовно. А на таку суму назбирати – не проблема. Овочі, фрукти, риба – і вже більше сотні. При цьому не обважують. Переважувала. І привозять не найгірше. Єдиний мінус. Коли замовляла рибу, привезли вже трохи розморожену. А фрукти привозили не попсуті. Капусту замовляла - задоволена. В принципі, прикольно. І кажу, недорого. Капуста по 60 коп. Ківі – по 12 грн. Апельсини – 10грн. Погодьтеся, абсолютно адекватні ціни. І не треба платити наперед. Короче, якшо у Львові не користувалися послугами vip-шувару, спробуйте. Може, навіть “дякую за пораду” мені напишете...

пʼятниця, 3 лютого 2012 р.

Грузія від Хелени


Кожну країну відкриваю для себе по шматочках – з різних джерел під різними соусами. Нещодавно до грузинської мозаїки у моїй голові дадались враження від книги “Грузинський роман”. Авторка Хелена Томассон подала Грузію під еротичним соусом. Але я би не назвала книжку суто еротичною. Це швидше замануха чи що? Ну людей же найлегше заманити владою, грошима і сексом. От і Хелена вирішила не нехтувати еротично-сексуальними сценами, і описала свої пригоди в Грузії, які не обійшлись без сексу. Грузини ж запальні. Це мені доводилось чути й раніше. Авторка лише підтвердила – грузинські чоловіки дуже западають на жінок, особливо коли вони вирізняються серед інших, одягнуті не в чорне. А то з книги випливає – улюблений колір у Грузії – чорний. Він домінує в одязі як чоловіків, так і жінок. Суцільна жалоба. Зрештою минуле Грузії невеселе. Хелена торкнулася і його. Але сучасне цікаве і багатообіцяюче: будують дороги, ремонтують музеї, відкривають фонтани, - описує Хелена. Та не думаю, що це головне, що хотіла повідомити авторка. Любовні переживання, родинні стосунки - ось це, як на мене, головне в романі. Як головна героїня борсається у своїх сімейних проблемах і як шукає порятунок в Грузії, де зустрічають її родичі, які, як з'ясовується й не є родичами. Цікаво закручено, трохи складно. Місцями читати сумно і гнітюче. Бо Грузія, хоч і динамічно розвивається, залишає шлейф воєнного минулого. Місцями закинуті будинки, багато перекроєних лихоліттям доль. Але Грузія гостинна, - це, мабуть один з головних меседжів книги. І що найцікавіше. гостинною, зокрема, для українців, Грузія стала давно. Ще у далекі 30-і, коли від голоду врятувала не одну українську сім'ю. Цього ніколи не чула. Тому цікаво було почитати інтерв'ю з українською вчителькою, яка втекла в Грузію у 1933-му. Багато ще цікавого...
В цілому задоволена книгою. Хоч надіялась на більші описи про Грузію, та дякую й на тому.

середа, 1 лютого 2012 р.

Дакріоцистит. Потрібно в лікарню?!


Звучить страшно – дакріоцистит. Ще страшніше, коли такий діагноз ставлять маленькій дитинці, яка живе на світі кілька днів. (Власне, дакріоцистит поширений серед новонароджених. Тому й вирізняють окремо дакріоцистит новонароджених). Хоча насправді нічого страшного немає. Ну запальний процес довкола ока. Підпухає око, зверху червоніє. Так йде загострення. Чому? Бо сльозовий канал (здається, так називається) у дитини забитий. Як виявляється, проблема поширена. Бо не всім дітям після народження вдається його пробити. А пробивається він з плачем. Чи то моя дитина несильно плакала, як народилася, чи то генетично так склалося, бо в роду був дакріоцистит, не знаю. Але сльозовий канал від народження у неї був забитий. Причому стосувалося це одного ока. Тому те око трохи закисало, в кутику ока виступали краплинки. Треба було протягом дня якомога частіше очі промивати відваром ромашки. Дитині явно така процедура не подобался. Але я робила. Кожного дня. Місяць. Другий. Третій.