пʼятниця, 3 лютого 2012 р.

Грузія від Хелени


Кожну країну відкриваю для себе по шматочках – з різних джерел під різними соусами. Нещодавно до грузинської мозаїки у моїй голові дадались враження від книги “Грузинський роман”. Авторка Хелена Томассон подала Грузію під еротичним соусом. Але я би не назвала книжку суто еротичною. Це швидше замануха чи що? Ну людей же найлегше заманити владою, грошима і сексом. От і Хелена вирішила не нехтувати еротично-сексуальними сценами, і описала свої пригоди в Грузії, які не обійшлись без сексу. Грузини ж запальні. Це мені доводилось чути й раніше. Авторка лише підтвердила – грузинські чоловіки дуже западають на жінок, особливо коли вони вирізняються серед інших, одягнуті не в чорне. А то з книги випливає – улюблений колір у Грузії – чорний. Він домінує в одязі як чоловіків, так і жінок. Суцільна жалоба. Зрештою минуле Грузії невеселе. Хелена торкнулася і його. Але сучасне цікаве і багатообіцяюче: будують дороги, ремонтують музеї, відкривають фонтани, - описує Хелена. Та не думаю, що це головне, що хотіла повідомити авторка. Любовні переживання, родинні стосунки - ось це, як на мене, головне в романі. Як головна героїня борсається у своїх сімейних проблемах і як шукає порятунок в Грузії, де зустрічають її родичі, які, як з'ясовується й не є родичами. Цікаво закручено, трохи складно. Місцями читати сумно і гнітюче. Бо Грузія, хоч і динамічно розвивається, залишає шлейф воєнного минулого. Місцями закинуті будинки, багато перекроєних лихоліттям доль. Але Грузія гостинна, - це, мабуть один з головних меседжів книги. І що найцікавіше. гостинною, зокрема, для українців, Грузія стала давно. Ще у далекі 30-і, коли від голоду врятувала не одну українську сім'ю. Цього ніколи не чула. Тому цікаво було почитати інтерв'ю з українською вчителькою, яка втекла в Грузію у 1933-му. Багато ще цікавого...
В цілому задоволена книгою. Хоч надіялась на більші описи про Грузію, та дякую й на тому.

середа, 1 лютого 2012 р.

Дакріоцистит. Потрібно в лікарню?!


Звучить страшно – дакріоцистит. Ще страшніше, коли такий діагноз ставлять маленькій дитинці, яка живе на світі кілька днів. (Власне, дакріоцистит поширений серед новонароджених. Тому й вирізняють окремо дакріоцистит новонароджених). Хоча насправді нічого страшного немає. Ну запальний процес довкола ока. Підпухає око, зверху червоніє. Так йде загострення. Чому? Бо сльозовий канал (здається, так називається) у дитини забитий. Як виявляється, проблема поширена. Бо не всім дітям після народження вдається його пробити. А пробивається він з плачем. Чи то моя дитина несильно плакала, як народилася, чи то генетично так склалося, бо в роду був дакріоцистит, не знаю. Але сльозовий канал від народження у неї був забитий. Причому стосувалося це одного ока. Тому те око трохи закисало, в кутику ока виступали краплинки. Треба було протягом дня якомога частіше очі промивати відваром ромашки. Дитині явно така процедура не подобался. Але я робила. Кожного дня. Місяць. Другий. Третій.