неділя, 5 жовтня 2014 р.

"Тьома". Пакраща

Новий смак! Знаю цей прикол виробників. Переважно нічого кращого. За "новим смаком" майже завжди криється шось нехороше. Як от  у "Тьоми". Тільки я написала, шо виробники цього йогурту пишуть фігню про вагу (у попередньому дописі), як вони на кілька грамів навіть ЗБІЛЬШИЛИ вагу, але ... і тут найцікавіше - відтепер у "Тьомі" НЕМА ФРУКТОЗИ. Навіщо маленьким дітям фрутоза?!  Хай їдять цукор. І пофіг, шо дітям до року не рекомендовано давати цукор. Як і непонятні концентрати. А тепер їх в йогурті  - цілий список. Замість пюре. А й справді - нашо 8-ми місячній дитині пюре (а саме для дітей такого віку розрахований "Тьома")? Хай п'є концентрат. Новий смак! 
Хотіла я б нагодувати тим новим продуктом дитинку того, хто придумав таку х..ню! Може, йому хоч гикнеться?

неділя, 28 вересня 2014 р.

Виробники мають нас за лохів?

Я вже звикла читати склад продукції дуже пильно. Життя заставило. Після дитячих дерматитів і екземи всіляку "каку" дитині не даси. А коли починаєш читати з чого зроблено те чи інше, стає сумно. Навіть звичайнісінькі бублики мають  у своєму складі маргарин, який і дорослим їсти не бажано, а дітям до трьох років - не можна. Але ж їдять. 
 -Та шо їм станеться? Скільки там того маргарину? А во - моїй нічо, і гризе з 9-ти місяців! - кажуть мами.
 А я не хочу, шоб моя дитина їла казна що і крапка. Навіть не хочу комусь шось доводити, у чомусь переконувати. Вам так добре, то їжте. 
Деколи просто нереально знайти шось нормальне, а коли дитина хоче і бачить, шо всім то купують, а їй ні - геть сумно. Тому я трохи знизила планку  - купую деколи дитячі сирки з ваніліном - тобто зі штучним додатком, а не зі справжьною ванількою. Бо зі спражньою робить, наскільки я знаю один виробник, і знайти його  в обласному центрі - то ше та морока, я вже не кажу про райцентри. І то ше питання - чи  справжня ванілька у сирку, чи тільки на папері? А виробники й на упаковках вдаються до хитрощів. 

Візьмемо йогурт "Тема" для дітей з 8-ти місяців. На упаковці написано : "Маса нетто 207 г..." і малюсінькими нижче "мінус 9 г". То як? Не +, -, тобто можлива похибка, як то зазначається на багатьох продуктах, а чітко  "-9 г". Тобто 198г. А це вже не так гарно виглядає. Ніби "зажали" 2г. А так  -207! Більше, ніж у конкурентів, якщо не дочитатися, а хто то бачить? Таких прискіпливих, як я - небагато. Більшість це проковтне, бо навіть не помітить. А мене бісить, коли виробник таке витворяє!
Мене дістає, коли читаю "глюкозно-фруктозний сироп (глюкоза, фруктоза, вода) або цукровий сироп(цукор, вода)"! То як? Роблять і самі не знають з чого? Чи добре знають і тому спочатку пишуть "глюкозно-фруктозний"... бо далі не читатимуть? І ви вже здогадуєтесь, шо ймовірність вмісту фруктози близька до нуля? Я не знаю, чи багато виробників так пишуть, але той "сироп" був на "Соках України". Я і так їх ніколи не купувала, а тепер і ви задумаєтесь, мабуть. 

понеділок, 15 вересня 2014 р.

Форум видавців у Львові

Свято книги  знову збирало читачів і видавців.  Тепер, щоправда, читачів менше, це на мій погляд, і книги дорожчі, то факт. Гарні подарункові видання перевалили за 200 грн. Дитячі приблизно 50грн. Зважаючи на середню зарплату, не розженешся. І тут, я думаю, видавці мали б запропонувати альтернативу. Принаймні для дитячих книг. Поряд з великими, які на дорогому папері з гарними ілюстраціями, видавати такі ж, але МАЛЕНЬКІ з ТОНКОЮ обкладинкою. Такі колись, у 90-і, були у видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Тепер, зважаючи на масове подорожчання, вони знову були б актуальні. Але їх катма. І це, на мою думку, промах видавництв. Не розумію, чому видавництва нехтують малими форматами? Це і дитині зручно листати, і в дорогу простіше взяти, і дешевше. Якби такі книги були б, на них менше б заробили видавці, але вони б розходилися як пиріжки. Бо на цьому форумі я не побачила великої купівельної спроможності. А дехто новіть ПРОСИВ купити книжку так жалісно, що ставало не по собі. Не може так продаватися українська книжка. Але так, на жаль, є. І це свідчить, шо книжку продати - важко. 

понеділок, 8 вересня 2014 р.

Київ на перший погляд

Столиця, як велика бочка з медом, до якої злітаються бджоли - здалека і зблизька. Але та бочка надщерблена, а мед має специфічний присмак.  Тому прилетівши, бджоли не дуже щасливі, але ситі. Ну це так, мій висновок після відвідин Києва проїздом. Ніколи у столиці не жила, тому враження скупі, суперечливі і невиразні, напевно, як і саме місто, в якому збережено мало автентики, і ще менше робиться для того, щоб створити краще. Всі потоки - інтелектуальні, фінансові   - зливаються у столиці, а вона все одно має вигляд нещасної. Це моє суб'єктивне враження. Але воно мало підстави виникнути. Дивлячись на траву, яка росте на мості, я запитувала себе, а чому не на газоні? Дивлячись на газон, думала, а чому він без трави? Дивилась на квіти у горщиках, які висять на ліхтарях, і розуміла  - ростуть вони не завдяки, а всупереч - комунальники їх не балують. Бруківку перед Софією міняли, напевно, давно - вона має геть занедбаний вигляд, як і пам'ятки архітектури, які я бачила. Розмітка на дорогах то є, то нема. Світлофори то роблять, то не роблять. Газетних кіосків мало, зате кавових  - на кожному кроці. Біля Золотих воріт - палатки з овочами-фруктами. По місту - стихійна торгівля. На тротуарах - автомобілі. І автомобілів багато, і багато неймовірно дорогих автомобілів, які сильно виділяються у місті нещасному, недоглянутому, я би навіть сказала місті бідному і  без душі, але з багатими киянами.

пʼятниця, 15 серпня 2014 р.

Дитячий садочок. Звикання

Перші дні у садочку  були дуже незвичні. І не тільки для дитини. Я не звикла, шоб у мене день починався з істерик, але істерики були. Ціле щастя, що не вдома, і навіть не по дорозі у садочок, а лише у час прощання. Хочу йти, а дитина не пускає. Верещить, шо можна налякатися. "Аааа тиии будеееш?", - ледь розуміла між тим верещанням якісь слова. "Буд-е-еш?", і міцно стискає мою руку. І спробуй сказати, шо ні. Удома мене чекає ше менше чудо, якому немає й року, яке потребує мами не менше, а та стискає руку й налякано дивиться. Шо б ви робили? Я залишилась у садку. І це був не перший день -  день так би мовити знайомства з садочком. Якраз, і тут найцікавіше для тих, хто не має досвіду садочку, ті діти, які у перший день в садочку не плачуть, сильно плачуть і переживають потім. Як не наступного дня, то ... наступного тижня. Я того не розумію, але так є.  І не тіштеся, якшо у перший день дитина не плакала, все ше може бути попереду. "Моя спокійно ходила в садок тиждень, спала там, а потім вперлася, плаче, каже: "Не піду, я вже там була", - ділиться одна мамочка. А загалом адаптація триває ... три місяці, - повідомила завідувачка, - і дуже важливо, шоб про садочок розказували тільки позитивне, цікавились, як проводили там час, як бавились, зацікавлювали, розповідали, що  потім буде ще цікавіше. 

Хто кого любить/не любить

У нас любов з садочком вийшла на 50%. Бо одну виховательку донька сприйняла "на ура", а про другу мені  (і добре, шо тільки мені) казала: "Шоб я її більше не бачила!" От вам і емоції, і безапеляційність, і жорстокість дітей.  І як тут бути?  "А шо та, друга, тобі сказала? Вона тебе сварила? Била?" - допитуюсь. "Ні, просто я її не люблю, вона якась така..." Ше не вміє пояснити яка, не може добре висловитись, але дуже скоро знає, хто подобається, а хто - ні. І так в багатьох дітей. Одних люблять, а до інших плачуть. Причому, реакції в дітей співпадають. "Поміняйте нам виховательку. Діти плачуть, коли вона є", - жаліються батьки завідувачці.  У відповідь: "У мене до неї зауваг нема. Методичні плани виконує, підготовку до школи дає добру, по телефону під час роботи не говорить". А в мене в голові: "Оце поясніть дитині". Їй байдуже... плани, телефони... Вона або любить виховательку, або ні. 

Садочок - то класно

"Поскладай!", - "ну мамочка поможи!"
"Помалюй трохи!", - "не хочу". 
"Їж швидко, я вже доїдаю, а ти?!" -" та я їм... ніяк не доїм" 
Так було до садочка. Тепер сама розказує, шо треба їй ше поскладати (не завжди, але набагато частіше), сама тягне розмальовку й олівці і всідається малювати, їсть краще, і вдома, і в садку. Кажу: "Я бачила вам давали канапочку: хліб з маслом і сиром зверху потертим. Ти то їла?" (У мене донька  вдома не їсть хліба, а сир брала кавалок в руку і так їла) "Та, ше як їла!!!""
А м'ясо дають?
Дають. Але воно якесь таке...
Ти їла?
 Їла!
Ось що означає колектив! 

пʼятниця, 1 серпня 2014 р.

"А ви нам Гради - гади, а ви нам Буки - суки"

Російсько-українська війна породила мега-хіт. Харків'янин Борис Севастьянов написав пісню, яка проймає дуже сильно. Бо пісня правдива, щира і пронизана болем за нас -українців, які ні в чому не винні, гинуть на своїй землі, через агресора-окупанта-суку...

середа, 23 липня 2014 р.

Славське. Відпочинок від Львова

Хочу поділитись з вами своїм першим знайомством зі Славським. Мабуть, у вас воно вже було. Бо судячи з величезної кількості садиб та їх наповненості, про Славське знають всі, крім мене. Та все ж поділюся своїм знайомством з гарним селищем, яке вже давно заробляє на туристах.

Чому саме Славське?
По-перше, тут є гори, ліси і річки. Тому живописні краєвиди і чисте повітря гарантовані. 
По-друге, транспортне сполучення не найгірше. Їздить електричка. Вона й привозить більшість туристів. Та й для машини дорога зі Львова більш-менш. Більша частина дороги (до Стрия)  - чудова, до Сколе - хороша, від Сколе до Славського - то є дорога, то нема. Вже кілька кілометрів від Сколе дорога геть паскудна. Це й змусило нас засумніватись, чи ми правильно їдемо.   "Та я завжди кажу, дороги нема, їдьте залізницею", - поділилась господиня, яка нас зустрічала. Але для нас це було б поганим варіантом. З двома маленькими дітьми і купою сумок з харчами, речима, памперсами і т.д. теліпатись електричкою, а потім ше від неї до хати, а то в горах не 5 хв, як ви розумієте - то був би ше той квест. Ліпше вже машиною. Дві з хвостиком години і ми у Славську. Це мене й втішило. Бо раніше, щоб добратися до гір ми з сім'єю витрачали значно більше часу. Вирушали ми, щоправда на Івано-Франківщину, де і гори вищі, і повітря чистіше, але у Славському - теж незле. Є і гори, і ріки. Цю фотку зробила перед грозою.

По-третє, ростуть гриби. Судячи з того, що на місцевому базарі продають білі гриби, грибники у Славському знайшли б для себе заняття.
По-четверте, крім грибів, є чим зайнятися: покататися на орендованому квадроциклі чи з'їздити в гори на УАЗіку, покупатися у чані чи зануритись у гірську річку. З усього переліченого була лише  на річці. Ось тут.

Зануритись - не закурилась, але гідромасаж моє тіло відчуло. Правда нижню частину купальника течією вперто зносило, та й триматися на каменях нелегко, але коли впевнено відчувала дно і знайшла де зручно впертися тілом, відчула силу річки. По спині гатило так, шо ого-го! Відчуття класні, та й корисна для тіла штука. Це варто спробувати, на це треба наважитись!
По-четверте, у Славському є сяка-така інфраструктура. Не треба 3-5 км до магазину чи кафе. Близько є магазини, ресторани, і ... проблема з банкоматами. Вони то є, але більше не працюють, ніж працюють, тому на благо цивілізації краще не розраховувати, а мати готівку. 
По-п'яте, і це головне, у Славському є дууууже багато приватних садиб, від дорогих до дешевих, тому переночувати де, є. Але... Як з'ясувалось,  перед самою мандрівкою, гарні садиби за гарної літньої погоди  - зайняті. Коли  хотіла домовитись "на завтра" у середині липня, чула лише: "занято до серпня", "занято на 2 тижні"... Мене вже починало трафляти: та як, з двома малими дітьми, й знову їхати далеко?! Ні, хочу близько. А близько, на Львівщині - хіба Славське. Принаймні нічого альтернативного  із зеленого туризму не знаю. Якось дивом знайшла садибу на 2 дні. А далі якось воно буде. І справді, далі нас господиня поселила у своїх сусідів. В інтернеті я би ніколи не звернула уваги на їхню хату: таке триповерхове чудо. А хотілося  малого і тихого куточка, а виявилось якраз так, як хотіла: просто тривоперховний будинок був практично порожній: одні заїжджали, інші з'їжджали, великого навантаження на кухню не було, а це для мене - мегаважливо. А взагалі треба бронювати заздалегідь, за місяць, - сказала наша господиня. - Бо потік туристів збільшився, у зв'язку з подіями....
Одного дня приїхали мама з дорослою донькою, переночували, і втекли. Планували на 5 днів, приїхали, кажуть, може 3 дні витримають, а насправді не витримали й однієї доби. "Пішли на річку, там мокро, не позасмагаєш; готувати - баняків мало, продукти купувати - носити, то не для нас, Вам легше - у вас  - машина, а ми шо - будемо сидіти, а гроші будуть капати?", - сказала  мені на прощання та, шо мама. Отаке буває. Не кожному піде. 
А мені сподобалось. Я знайшла час і шоб їсти приготувати, і шоб на річку сходити. Біля річки й справді піску нема. Але є трава. Шось собі підстелив, ліг і засмагаєш. І слухаєш шум річки - кайф!!!
Приготувати шось - не проблема. У магазинах є багато чого. "Італійських" магазинів не бачила, але базар є. І то добре. Біля нього продають сувеніри. Нічого особливого. Мене зацівакали лише вишиванки, яких я раніше не бачила
і туалетний папір.
А якшо серйозно, у Славському мені дуже сподобалось. І особливо така маленька мальовнича гірка, як з казкових книжок Малковича.
Я дуже рада знайомству зі Славським.

середа, 9 липня 2014 р.

Лазанка у Львові

 Ви були коли-небудь на лазанці? Думаю, більшість моїх читачів не була. І я би досі не була, якби не мій чоловік. Все би дивилася, проходила повз, думала, "яка класна штука, треба КОЛИСЬ спробувати", і те "колись" завжди би було "та не сьогодні, іншим разом". І я навіть знаю чому: бо я тяжка на підйом і дуже боюсь висоти. І на чортовому колесі я завжди боялась висоти. У той час, коли інші ковили кайф, я тільки панічно переживала, шоб те колесо не застряло, коли я буду на висоті, і думала, чому воно так помало крутиться... Словом, якась  я неправильна дочка у батька-будівельника. 
Поки ше старість мене не скрутила і поки чоловік заохочує, треба шось робити. А то на старості буде дооовжелезний список, чого  за життя я не спробувала. Тепер знаю  - одним пунктом менше - на лазанці була!
Страшнувато було уже спочатку, як треба було підніматися драбиною вгору. Але позитивний інструктор дивився, ніби вірить у мене на 100%. "З Вами нічого не станеться", - з усмішкою казав він. Я теж сміялась, і глянула на підлітка, який проходив маршрут переді мною. "Якщо він так вправно просувається, то і я дам собі раду", - думала собі. Але той підліток - матьорий. Він рухався швидко і впевнено. Навіть інструктажу не проходив. Не то, що я: "Проведіть мені інструктаж, бо я перший раз". Я налаштувалась слухати довгу розповідь, а почула "головне карабін защіпати. Постійно один має бути защіпнутий. Не можна два знімати одночасно". Оце і весь інструктаж. 
Але його для початку виявилось достатньо. І я полізла - мєдлєна, но увєрєна. Потім  інструктор, до речі дуже позитивний, по ходу підказував, розказував, а я  - просувалась.
У лісі - чим далі, тим більше дров. А на лазанці - чим далі, тим складніше. На шинах я старалась  помаленько, а вони - роз'їжджаються, франца! Але то ше квіточки!
По вузенькому канату було йти ше важче! Але цікаво і весело!  
А найприкольніше  - наприкінці: стрибати вниз! З якої висоти не знаю, але страшно. Ніби і спокійно, я ж пришпилена, але й страшно! Класне поєднання страху і цікавості. І от з цим поєднанням я стояла на платформі кілька метрів над землею і ... зважилась. Скочила вниз. А щоб на перший раз не було так страшно, і не так високо, стрибала присівши. Відчуття класні, адреналіну багато. Якшо менше боятися, то буде ше більше радості! 
Тому треба спробувати якось знову. Коштує задоволення недорого - 30грн. У вихідні - 40грн. То на "Медику". Думаю, вам сподобається! Якшо навіть такій перестрашеній як я сподобалось, то Ви точно відчуєте кайф. Але дуже не тіштеся, наступного дня болітимуть трохи м'язи, принаймні мене боліли під пахвами! Але то проходить, а враження залишаються!

неділя, 6 липня 2014 р.

Чудодійне джерело

У мальовничому місці біля Львова  - у селі Новосілка - є чудодійне джерело. Із водою багатою на срібло. Це якщо про вміст говорити. Але вода цінніша іншим - своєю цілющою силою. Тому сюди приїжджає багато людей. Не лише, щоб набрати води, а й помолитися. 

  Вже зранку вихідного дня біля джерела багато людей. Вони п'ють воду, нею вмиваються, моляться і ходять по колу.

середа, 28 травня 2014 р.

Масаж дитинки

Плакати під час масажу - то нормально
Виявляється, майже всі маленькі дітки (немовлята) під час масажу плачуть. Як правило, перші 3-4 рази.  Потім звикають. Хоча є маленький відсоток дітей, які взагалі не плачуть. Приблизно стільки ж таких, які плачуть постійно, - розповіла мені масажистка. Вона мене зразу попередила, щоб я морально готувалася - дитина може плакати. 
А я собі думаю, та не буде мій хлопець ревіти. Він у мене позитивний, до всіх сміється; терплячий, навіть коли 4 зуби на раз лізли, він не дуже плакав. А у ті часи, коли з'являлась вільна хвилинка і я робила йому вправи - взагалі реготав. То як він може плакати? Я ж буду поруч! 
А виявляється, може. Ше й як! Під час першого масажу 2 хв либився і 18  - плакав. Ось така любов до масажу! 
Але чому? Коли я його розминала, він же сміявся? 
Коли мама робить - це інакше. Дитина це сприймає, як гру. А тут чужа тьотя, - каже масажистка.
От тобі й на. Наразі зробили 3 масажі, і  всі три рази малий ревів. 
Я його втішала, тицяла іграшки і сміялася. 
Старша дитина  (майже 4 роки) дивилася на це спокійно: то бавилась, то яблуко гризла. Для мене це нормальна реакція. А для масажистки  - ні. Зазвичай старші діти, яким стає шкода, шо братик чи сестричка так плаче через якусь тьотю, яка не знати чого так мучить немовля, починають сваритися, деякі навіть б'ються,  - ділиться масажистка. І тут мені її стає шкода. Бо хто б шо там не казав, має добрі калими, хороший масажист завжди знайде роботу, на хліб завжди буде мати, але робота важка не тільки фізично (попробуйте зробити кілька масажів нон-стоп), а й психологічно (немовля реве дай Боже) - і вислуховувати це   - на голову тисне так нормально, а тут збоку ше й сварять і б'ють якісь шмакодявки. Уявили? І я теж! Весело!



вівторок, 8 квітня 2014 р.

УЗД вагітних

Найчастіше УЗД вагітним радять робити тричі протягом вагітності. Але з першою найменшою підозрою на шось неладне лікар скеровує на УЗД. Де його роблять добре? 
Будучи двічі мамою, можу сказати, що робила УЗД в Інтерсоно (я там перебувала на обліку  з першою вагітністю) і на вул. Личаківській (коли була на обліку в поліклініці №5 на Чупринки). Мушу сказати, що Інтерсоно хоч і викачало багато грошей (тепер розцінки ше більші), але якоїсь ліпшої якості я не помітила. УЗД на Личаківській зробили не гірше, я би навіть сказала  - ліпше: більш точне. 
Лікар, яка там приймає, Прокопчук Наталя Миколаївна, робить все швидко. До неї завжди черга. Записуватись треба заздалегідь. Черга приблизно 2 тижні. Коли такий собі конвеєєр, після тебе уже чекають і багато, то я трохи захвилювалась. Чи в швидкому темпі лікар добре огляне? Тепер не сумніваюсь - добре. Лікар уважна, розумна. І викликає довіру. Те, що вона розказувала, відповідало дійсності. Дитина справді була довга і худа. Про мій стан теж сказала - одна нирка значно менша за іншу. Про що чомусь мовчали в Інтесоно. 
Пишу про лікарку на Личаківській не для її піару. Їй людей не бракує. Пишу тому, що хочу, аби ви, дорогенькі мої вагітні, відразу попали до хорошого лікаря і за адекватну ціну знали про стан свого малятка.  Тому, моя порада, звертайтесь до Прокопчук Наталі Миколаївни.  Вона приймає за адресою вул. Личаківська,117 (Круп'ярська,1). То один будинок має вихід на Личаківську і на Круп'ярську, тому дві адреси.   

P.S.Раніше ця лікарка приймала на вул. Котика.  Можливо, згодом  ше кудись переїде, тому актуальну інформацію шукайте на всіляких форумах.

четвер, 20 березня 2014 р.

Крим український

Путінська пропаганда  - за приєднання Криму до Росії і крапка. Але, шановні росіяни, те, що вам розказуть як приєднання, спасання і ледь не ангельську допомогу, має іншу назву - анексія, тобто  насильницьке захоплення території,  яке почалось із тиску, залякування, викрадення, катування...
Уявіть собі, живете спокійно ви собі, скажімо, в Челябінську (перше, шо спало на думку). І починають вам роками розказувати про бендерівців, як дуже поганих людей. Напевно, так і розказують. Але за ті роки жоден бендівець не з'являвся (відкрию секрет - і не з'явиться, бо його в природі не існує), але страх перед ним величезний. Потім в якийсь момент з'являються люди у військовій формі, озброєні, без шевронів, починають захоплювати військові частини, перекривати дороги, заміновувати поля. Вам і далі розказуть про порятунок від бендерівців. Тим часом з'являють випадки зникнення людей, катувань, тиску, залякувань з боку невідомих у формі. Але вони не погані, вони - рятівники. Ви б хотіли таких рятівників?
Тож чому ми маємо їх хотіти?
Референдум кажете?
А де ви в світі бачили свободу волевиявлення і демократію під дулом автомата Калашнікова? Це свобода по-путінськи. Ви її сприймаєте?! Живіть з нею. 
Але не забувайте. Ваші порядки у вашій хаті. Наші  - у нашій. А Крим  - наш - український. Тому коли, як і чому проводити референдум вирішуємо ми - власники дому, а не непрохані гості, які уявили себе господарем.
А якщо дуже хочете рятувати росіян, яких нібито ущемляют, то візьміть їх до себе. Хіба місця мало? Найбільша за територією країна в світі, напевно знайде місце для росіян, і створить для них кращі умови, ніж в Україні? У  Росії ж, мабуть, більше немає проблем, як "нещасні" росіяни в Криму. І лікарні обладнані, і школи доглянуті, і простолюди відпочивають двічі на рік закордоном, і діти розкошують. Ні? То подбайте про себе! Вам є над чим працювати. 
Нам теж. Але ми працюємо. А вас путінська пропаганда відволікає від серйозних економічних проблем війнами.

середа, 19 березня 2014 р.

Розчарування "Свободою"

Признаюсь, було - голосувала за "Свободу". Наші хлопці, патріоти, таких і треба у владу - ось типові "за". Але тепер все більше "проти". І хуліганські дії (як мінімум) у кабінеті керівника НТКУ з боку свободівців - не єдине "проти".
Спостерігаю за роботою "наших хлопців" уже кілька років. І ось результат. Точніше - його відсутність. Маючи, більшість - тут уже не поплачешся, шо ми опозиція - у Львові свободівці нічого доброго у місті не зробили. Жоден не відзначився. 
Найактивніший  у своїх візитах на ефіри свободівець Михальчишин, який до речі, йшов у мери Львова (добре, шо не переплюнув Садового), мав чималу підтримку громади. Але своє політичне майбутнє перекреслив сам. Коли у Львові піднялись студенти (після непідписання Януковичем угоди про вступ в ЄС) і проводили мітинг, він рвався до сцени, шоб зрівняти всіх з гівном. Сказати, що студенти - ніхто, а я великий пєрєц. Хоча жодного стосунку до цього позапартійного руху не мав.
Коли у свободівки Фаріон спливло комуністичне партійне минуле, велика патріотка не знайшла нічого кращого, як це ображати, обзивати журналістів і вивищувати себе - велику інтелектуалку - орлицю, як вона себе називає. Лише коли вже документально підтвердилося її минуле, визнала - мала партквиток.

Маленьке свято

Сьогодні блог "Левеня" може похвалитись. Він має 100 000 переглядів з дня заснування. Дякую, мої читачі! "Левеня" писатиме для вас і надалі.

неділя, 16 березня 2014 р.

Прописка (реєстрація)


Хто і де прописує, тобто реєструє місце проживання в Україні? Пошуки в інтернеті надали лише одну відповідь - Державна міграційна служба. Й справді, згідно із законом  - це її справа. Але на четвертий рік після указу про створення міграційної служби ця струтура не запрацювала так, як має. Коли мені довелось реєструвати дитину, то з'ясувалось, що це може зробити й паспортистка, яка виявляється ніде не поділась. А то такий рейвах стояв - паспортистів звільняють!!! Уже кілька років пройшло, а їх як сиділо в ЖЕКу двоє, так і сидить. Як реєстрували, так і реєструють місце проживання. Тобто з появою міграційної служби суттєвих змін не відбулось. Єдине - для реєстрації дитини потрібна була довідка з міграційної, що дитина не зареєстрована з татом ( це для тих, у кого батьки зареєстровані за різними адресами). 
От вам і міграційна. Поки вона повністю запрацює й остаточно перебере на себе функції паспортистів потрібно буде ще кільканадцять років. Або буде, як зараз, у законі  - одне, на ділі - інше. Реформування черепашиним кроком.

пʼятниця, 28 лютого 2014 р.

Більше сотні загиблих і лише Бог суддя?

Загиблих на Майдані називають Небесною сотнею, хоча число жертв уже перевалило за СТО ТРИДЦЯТЬ. Кількість зниклих  - понад 300!!! І боюсь подумати, але напевно то так, багатьох з них нема в живих. Тому число загиблих не сотня, а сотні! Є багато загиблих не в одну мить, від пострілу снайпера, а від страшних мук, катувань, тортур. 26 лютого масового розголосу набуло відео, на якому видно, що несуть ОБЕЗГОЛОВЛЕНИЙ труп. Ось така жорстока правда.
А хто поніс відповідальність за це? Ну та, покарати всіх винних - процес дооовгиий... але де початок? Де бодай один затриманий?! Де?
Я розумію, в країні дупа: гривня обвалюється, москалі на території Криму дестабілізують ситуацію, але покарати винних -  головна вимога майдану.  А її ніяк не беруться виконувати. Все на гальмах. Януковичу свідомо дали втекти і це не приховують. Тобто головного винуватця не рухають. Виконавців незаконних наказів - теж. Нехай не знають де і хто стріляв. Хоча думаю, це не надзавдання.  Але хто катував відомо, беркут. Замість того, шоб взятися за нього, посадити катів, держава обіцяє провести переатестацію беркута, а в  Севастополі - це мене взагалі збило наповал - люди оваціями зустрічали беркут, який повернувся додому. "МАЛАДЦИ,МАЛАДЦИ!!!" вигукував їм зазомбований десятиліттями російськими каналами народ. Так шо, ми будемо оплакувати загиблих, там будуть співати осанну катам, а держава зробить вигляд, шо нічого не відбулося, сторінку історії перегорнули і лише Бог суддя?

пʼятниця, 21 лютого 2014 р.

Де здоровий глузд?

Близько сотні загиблих, тисячі поранених, не знати скільки покалічених... Україна втратила найкращих - відважних, здорових, молодих. Батьки втратили дітей, діти втратили татусів. "Як хочеться жити..." Це останні слова одного із майданівців, в якого влучила куля. Ті кулі влучали в голову, шию, серце, живіт. Снайпери прицільно стріляли. Фактично розстрілювали, як собак. І розстріляли. Близько сотні! Вдумайтесь! За один день у центрі столиці розстріляли приблизно сто людей! У мене досі це не вкладається в голові. Розум відмовляється це осмислювати. А коли бачу фото трупів, комок стає поперек горла і сльози течуть. От і зараз пишу і  погано бачу розкладку на клавіатурі. Сльози на очах, біль у грудях. Загинули Українці! 
"Свободи без крові не буває", - по-філософськи сказав сьогодні мудрий чоловік. А я собі думаю: крові вже чимало, а свободи не видно. Якесь окозамилювання, нікому незрозумілі дурнуваті угоди, якась  робота Верховної Зради, якісь вибори у грудні...
Коли журналістка питала у волонтера: "Що ви будете робити ввечері, якщо відключать світло?" у відповідь прозвучало: "До вечора ше треба дожити". 
Так от: до грудня ше треба дожити. До грудня м'ясник придумає нові сценарії місива. Поп'є ше багато крові. Кому то треба? Невже ше мало?! Невже незрозуміло? Баста! М'ясника під трибунал! Бо нема іншого способу зупинити кровопролиття! Ніхто вже не повірить  в його "переможе здоровий глузд!" Останні дні показали, шо нема у влади здорового глузду. А навіщо 46-ти млн. народу  влада без глузду? Розумний волелюбний народ заслуговує на краще. Хіба ні?

середа, 19 лютого 2014 р.

Львів 19 лютого

У ніч на 19 лютого у Львові відбувся штурм силових структур. Протестувальники захоплювали райвідділки, прокуратуру, СБУ, міське та обласне управління міліції. В будівлях розбивали вікна, трощили меблі та оргтехніку. З вікон викидали документи, які спалювали біля будівель. Це була ніч гніву. Ніч, коли з райвідділків, за інформацією журналіста Миколи Савельєва, зникло 1,5 тис. одиниць зброї.
Чи не найбільше народний гнів проявився на Мартовича, де брали штурмом центральний райвідділ міліції.
Міське управління міліції після погрому виглядало так. Фото Максима Паламарчука.
Зранку біля Личаківського райвідділку ще горіли деякі речі.
Біля обласної  прокуратури після штурму була купа паперів, крісла... Фотограф Олег Вівчарик зранку зафіксував таке.
У дворику СБУ вночі розгромили дві автівки. Вдень - палили документи. 
Гнів народу охопив і Фраківський райвідділ. Постраждали не тільки кабінети райвідділку, а й міграційної служби та кабінет нотаріуса. Пожежа була масштабна. У будівлі перегоріло перекриття між поверхами.
Постраждали двоє працівників управління міліції, які на момент захоплення та підпалу перебували у приміщенні. Один із них, окрім опіків, має перелом ноги, бо мусив стрибати з другого поверху.
Найбільше у ніч гніву у Львові постраждала військова частина внутрішніх військ. До ранку вигоріло чотири поверхи, горів дах. 

вівторок, 18 лютого 2014 р.

Київ 18 лютого

Протистояння дуже жорстоке. Силовики застосовують гранати. З дахів стріляють і кидають гранати. Оплот у жінок кидає петарди з цвяхами. Тітушки стріляють у людей. 
Станом на обід - троє загиблих. Сотні поранених. Є полонені майданівці. Є постраждалі журналісти. Серед них  - журналіст Ройтерс, у якого на грудях розірвалась граната.
На фото відспівують загиблих у будинку офіцерів.

понеділок, 3 лютого 2014 р.

Вправи для схуднення

Реально прикольні вправи. Неважкі і дієві.  Роблю їх не для того, шоб скинути трохи ваги, а для зменшення живота, який ніяк не зійде після пологів. Оскільки вправи не роблю кожного дня, то й результату очевидного немає, але трохи в тонусі тримають. Надіюсь, вправи від танцівниці Юлії Сахневич та її чоловіка Аркадія Войтюка сподобаються й вам.

 «Все буде добре» Випуск 326. Худнемо, не встаючи з ліжка! | Відео дивитися онлайн | Все буде добре

понеділок, 27 січня 2014 р.

Революція і весілля

Холодно. Йордан приніс в Україну сильні морози. Протягом тижня температура тримається менше 10 градусів. Вночі доходить до -19. І на такому холоді проходить революція. 
Берегтись від переохолодження важко. Але зведень про випадки обморожень з Євромайдану не надходить. Революціонерам передають теплі шкарпетки, устілки. Шоб вберегти ноги, майданівці використовують засоби жіночої гігієни. Устілки обмотують жіночими прокладками. Використовують і гірчичники. Мабуть, помагає.
 А я, гуляючи з дітьми, встигаю за годину зрезнути в ноги. Тому завжди хвилююсь: як вони там на холоді? Чи не замерзли? Знаю, добрі люди допомагають зігрітися. Носять гарячий чай. Але є й суки. Вони, захищаючи владу, при -17 поливають людей водою. І тоді під тим потоком активісти у момент стають людинобурульками. Як зігрітися після цього?! Як не врізати дуба на морозі після катувань і тортур, до яких вдаються скоти-беркути? Як вистояти голим на морозі, коли знущаються викрадачі-силовики? Як залишитись наодинці у зимовому, морозному лісі після тортур, яким піддали навіжені, знавіснілі беркутівці? Б-р-р-р... Страшно.
 А багато хто був на морозі у тяжкому стані. Можливо, й у ці хвилини ще хтось корчиться від болю і холоду. Бо покалічених беркутом (з великою букви рука не піднімається писати) не сотня. Десятки зниклих безвісти. Четверо спочивають у труні. І померли люди не від морозу. Від - куль і тортур. Пряме влучання в серце Михайла Жизневсього, розстріл (три кулі - не випадковість!) Сергія Нігояна, важке поранення у легені, відірвана кисть від гранати у Романа Сеника, тортури на морозі Юрія Вербицького... У СІЗО хлопців катують електрошокерами. У лікарні мають справу з переломами ребер, рук, пальців, розривом легенів, забоями, гематомами, струсом мозку, рваними ранами, колото-різаними ранами... "На моїх очах у восьми активістів витекли очі", - сказав лікар Євромайдану. 
 Це важко слухати. Ще важче бачити. 
Але дехто живе паралельно революції. Декого не хвилює нічого з описаного вище. І дехто умудряється гуляти весілля (25 січня) за кількасот метрів від епіцентру революції; пити шампанське, знаючи, шо в цей час тисячі людей ризикують власним здоров'ям і, можливо, життям заради змін на краще; танцювати під Кіркорова, Лорак і Сердючку у день, коли ховають національного героя. Ці дехто - деркачі і литвини. Їм не треба "краще". Їм добре уже. Тому й гуляють, поки можуть...