пʼятниця, 15 серпня 2014 р.

Дитячий садочок. Звикання

Перші дні у садочку  були дуже незвичні. І не тільки для дитини. Я не звикла, шоб у мене день починався з істерик, але істерики були. Ціле щастя, що не вдома, і навіть не по дорозі у садочок, а лише у час прощання. Хочу йти, а дитина не пускає. Верещить, шо можна налякатися. "Аааа тиии будеееш?", - ледь розуміла між тим верещанням якісь слова. "Буд-е-еш?", і міцно стискає мою руку. І спробуй сказати, шо ні. Удома мене чекає ше менше чудо, якому немає й року, яке потребує мами не менше, а та стискає руку й налякано дивиться. Шо б ви робили? Я залишилась у садку. І це був не перший день -  день так би мовити знайомства з садочком. Якраз, і тут найцікавіше для тих, хто не має досвіду садочку, ті діти, які у перший день в садочку не плачуть, сильно плачуть і переживають потім. Як не наступного дня, то ... наступного тижня. Я того не розумію, але так є.  І не тіштеся, якшо у перший день дитина не плакала, все ше може бути попереду. "Моя спокійно ходила в садок тиждень, спала там, а потім вперлася, плаче, каже: "Не піду, я вже там була", - ділиться одна мамочка. А загалом адаптація триває ... три місяці, - повідомила завідувачка, - і дуже важливо, шоб про садочок розказували тільки позитивне, цікавились, як проводили там час, як бавились, зацікавлювали, розповідали, що  потім буде ще цікавіше. 

Хто кого любить/не любить

У нас любов з садочком вийшла на 50%. Бо одну виховательку донька сприйняла "на ура", а про другу мені  (і добре, шо тільки мені) казала: "Шоб я її більше не бачила!" От вам і емоції, і безапеляційність, і жорстокість дітей.  І як тут бути?  "А шо та, друга, тобі сказала? Вона тебе сварила? Била?" - допитуюсь. "Ні, просто я її не люблю, вона якась така..." Ше не вміє пояснити яка, не може добре висловитись, але дуже скоро знає, хто подобається, а хто - ні. І так в багатьох дітей. Одних люблять, а до інших плачуть. Причому, реакції в дітей співпадають. "Поміняйте нам виховательку. Діти плачуть, коли вона є", - жаліються батьки завідувачці.  У відповідь: "У мене до неї зауваг нема. Методичні плани виконує, підготовку до школи дає добру, по телефону під час роботи не говорить". А в мене в голові: "Оце поясніть дитині". Їй байдуже... плани, телефони... Вона або любить виховательку, або ні. 

Садочок - то класно

"Поскладай!", - "ну мамочка поможи!"
"Помалюй трохи!", - "не хочу". 
"Їж швидко, я вже доїдаю, а ти?!" -" та я їм... ніяк не доїм" 
Так було до садочка. Тепер сама розказує, шо треба їй ше поскладати (не завжди, але набагато частіше), сама тягне розмальовку й олівці і всідається малювати, їсть краще, і вдома, і в садку. Кажу: "Я бачила вам давали канапочку: хліб з маслом і сиром зверху потертим. Ти то їла?" (У мене донька  вдома не їсть хліба, а сир брала кавалок в руку і так їла) "Та, ше як їла!!!""
А м'ясо дають?
Дають. Але воно якесь таке...
Ти їла?
 Їла!
Ось що означає колектив! 

Немає коментарів: