неділя, 28 вересня 2014 р.

Виробники мають нас за лохів?

Я вже звикла читати склад продукції дуже пильно. Життя заставило. Після дитячих дерматитів і екземи всіляку "каку" дитині не даси. А коли починаєш читати з чого зроблено те чи інше, стає сумно. Навіть звичайнісінькі бублики мають  у своєму складі маргарин, який і дорослим їсти не бажано, а дітям до трьох років - не можна. Але ж їдять. 
 -Та шо їм станеться? Скільки там того маргарину? А во - моїй нічо, і гризе з 9-ти місяців! - кажуть мами.
 А я не хочу, шоб моя дитина їла казна що і крапка. Навіть не хочу комусь шось доводити, у чомусь переконувати. Вам так добре, то їжте. 
Деколи просто нереально знайти шось нормальне, а коли дитина хоче і бачить, шо всім то купують, а їй ні - геть сумно. Тому я трохи знизила планку  - купую деколи дитячі сирки з ваніліном - тобто зі штучним додатком, а не зі справжьною ванількою. Бо зі спражньою робить, наскільки я знаю один виробник, і знайти його  в обласному центрі - то ше та морока, я вже не кажу про райцентри. І то ше питання - чи  справжня ванілька у сирку, чи тільки на папері? А виробники й на упаковках вдаються до хитрощів. 

Візьмемо йогурт "Тема" для дітей з 8-ти місяців. На упаковці написано : "Маса нетто 207 г..." і малюсінькими нижче "мінус 9 г". То як? Не +, -, тобто можлива похибка, як то зазначається на багатьох продуктах, а чітко  "-9 г". Тобто 198г. А це вже не так гарно виглядає. Ніби "зажали" 2г. А так  -207! Більше, ніж у конкурентів, якщо не дочитатися, а хто то бачить? Таких прискіпливих, як я - небагато. Більшість це проковтне, бо навіть не помітить. А мене бісить, коли виробник таке витворяє!
Мене дістає, коли читаю "глюкозно-фруктозний сироп (глюкоза, фруктоза, вода) або цукровий сироп(цукор, вода)"! То як? Роблять і самі не знають з чого? Чи добре знають і тому спочатку пишуть "глюкозно-фруктозний"... бо далі не читатимуть? І ви вже здогадуєтесь, шо ймовірність вмісту фруктози близька до нуля? Я не знаю, чи багато виробників так пишуть, але той "сироп" був на "Соках України". Я і так їх ніколи не купувала, а тепер і ви задумаєтесь, мабуть. 

понеділок, 15 вересня 2014 р.

Форум видавців у Львові

Свято книги  знову збирало читачів і видавців.  Тепер, щоправда, читачів менше, це на мій погляд, і книги дорожчі, то факт. Гарні подарункові видання перевалили за 200 грн. Дитячі приблизно 50грн. Зважаючи на середню зарплату, не розженешся. І тут, я думаю, видавці мали б запропонувати альтернативу. Принаймні для дитячих книг. Поряд з великими, які на дорогому папері з гарними ілюстраціями, видавати такі ж, але МАЛЕНЬКІ з ТОНКОЮ обкладинкою. Такі колись, у 90-і, були у видавництві "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА". Тепер, зважаючи на масове подорожчання, вони знову були б актуальні. Але їх катма. І це, на мою думку, промах видавництв. Не розумію, чому видавництва нехтують малими форматами? Це і дитині зручно листати, і в дорогу простіше взяти, і дешевше. Якби такі книги були б, на них менше б заробили видавці, але вони б розходилися як пиріжки. Бо на цьому форумі я не побачила великої купівельної спроможності. А дехто новіть ПРОСИВ купити книжку так жалісно, що ставало не по собі. Не може так продаватися українська книжка. Але так, на жаль, є. І це свідчить, шо книжку продати - важко. 

понеділок, 8 вересня 2014 р.

Київ на перший погляд

Столиця, як велика бочка з медом, до якої злітаються бджоли - здалека і зблизька. Але та бочка надщерблена, а мед має специфічний присмак.  Тому прилетівши, бджоли не дуже щасливі, але ситі. Ну це так, мій висновок після відвідин Києва проїздом. Ніколи у столиці не жила, тому враження скупі, суперечливі і невиразні, напевно, як і саме місто, в якому збережено мало автентики, і ще менше робиться для того, щоб створити краще. Всі потоки - інтелектуальні, фінансові   - зливаються у столиці, а вона все одно має вигляд нещасної. Це моє суб'єктивне враження. Але воно мало підстави виникнути. Дивлячись на траву, яка росте на мості, я запитувала себе, а чому не на газоні? Дивлячись на газон, думала, а чому він без трави? Дивилась на квіти у горщиках, які висять на ліхтарях, і розуміла  - ростуть вони не завдяки, а всупереч - комунальники їх не балують. Бруківку перед Софією міняли, напевно, давно - вона має геть занедбаний вигляд, як і пам'ятки архітектури, які я бачила. Розмітка на дорогах то є, то нема. Світлофори то роблять, то не роблять. Газетних кіосків мало, зате кавових  - на кожному кроці. Біля Золотих воріт - палатки з овочами-фруктами. По місту - стихійна торгівля. На тротуарах - автомобілі. І автомобілів багато, і багато неймовірно дорогих автомобілів, які сильно виділяються у місті нещасному, недоглянутому, я би навіть сказала місті бідному і  без душі, але з багатими киянами.