пʼятниця, 9 січня 2015 р.

Українки не здаються

Я подивована, скільки може витрамати жінка, і при цьому не зійти з розуму. Скільки років може змарнувати і водночас не стати примарою. Скільки терпіти деспота і не стати деспотичною поряд з ним. Я захоплююся українськими жінками, їхньою витримкою і винахідливістю. 
То мої рефлексії після щойно прочитаної книжки "Заплакана Європа" Наталки Доляк. У цій книзі - життя українки, яка у пошуках кращого життя опиняється зі своїм чоловіком-українцем у Фінляндії. Там, майже два роки чекаючи на статус політичного біженця (так його й не дочекавшись), терпить чоловіка, який виявляється вар'ятом на всю голову, народжує дитину, виховує її в умовах психологічного тиску, постійної економії і частих переїздів з одного табору для біженців до іншого. Врешті повертається додому  - сама. Батько дитини не віддає. Майже два роки пише листи, шо мамі ніколи не бачити свою дочку.... Короче історія ше та. Але з хорошим (наскільки то можливо) закінченням.
Історія цікава, правдоподібна, бо насправді реальна. Авторка писала про своє життя. Динамічно, насичено, захоплююче. Про складне, болюче, часом безвихідне. 
Після прочитаної книжки у мене тільки один висновок: чоловіка треба вибирати ретельніше. Аби не потрапити у сім кіл пекла ще за життя. 
Раджу почитати дівчатам. Реально гарна книжка. Та й взагалі я люблю реальні історії. 

Немає коментарів: