неділя, 12 липня 2015 р.

Курортне селище на Львівщині

Я щойно повернулась з курортного селища міського типу. Там гарне сполучення. Їздять поїзди, електрички. Порівняно недалеко від Львова. Довкола ліси, річки (так-так, я не описалась, там справді дві річки) і надзвичайно файно подихати свіжим повітрям. Але  майже кожного вечора, коли я сідала на подвір'ї зеленої садиби, мені доводилось вдихати результати спалювання. Сусіди то по один, то по другий бік ... ні -ні ... не шашлики робили - палили сміття. То настільки поширена практика, шо просто дивом дивуєшся: у нас стільки бовдурів?! Та вони ж самі тим дихають, самі приймають туристів! Хто до них поїде?
Та їдуть же... На вулицях багато молоді, студентів. П'ють, галасують, матюкаються... Ну короче, відпочивають. Як тепло, ходять на річку.
"Я там не купаюся і вам не раджу, "- розповідає місцева дівчина. Якось вона підчепила у річці якусь заразу. Велика пляма під пахвою з'явилася. Відтоді у річці купається тільки її собака. 
Мої діти заходили у воду, хлюпцялись, кидали камінці. Нічим не заразились.  Але після почутого у воду діти більше не лізли. 
 - Ви бачили наше сміттєзвалище? - питає мама тої дівчини, пані Іра.
 - Нє...
 - Як, та то як візитівка, при в'їзді у селище, біля річки...
Капець. А я думала, шо то тільки на Закарпатті смітять біля самої річки. А то під носом, на рідній Львівщині те саме. Смітять і не думають про завтрішній день.
Коли я прийшла на тамтешній базар, то зрозуміла, шо не думають і про  сьогоднішній. Бо як, думаючи головою, можна створити базар  на дорозі, я не знаю. Реально на дорозі стоїть бус і з нього продають. Деякі тітоньки, правда, на тротуарі, але покупці тільки на дорозі. Інших варіантів нема, як купити ягоди, сир, сметану, молоко... Мені кожен раз доводилось балансувати між потребами і безпекою дітей. І жодного разу я не могла спокійно, не озираючись по сторонах (чи не женеться хтось) купити продукти. То шоб я не розслаблялась і  завжди була пильна. Але я ж приїхала на відпочинок. І то нормально, шо хочу розслабитись.
Але навіть у магазинах, які здебільшого розташовані, як і базар, біля вокзалу, треба бути уважними. Бо запросто можуть втюхати шось протерміноване. Я спочатку радію, шо тут, де тяжко купити свіже м'ясо чи нормальну (в сенсі не стару морожену-переморожену пожовклу)  рибу, запросто можна купити імпортний алкоголь. Дивлюсь на чеське пиво. А воно майже все протерміноване.  
- Ви знаєте, шо у вас майже все прострочене пиво? - кажу до продавця.
- Ше ніхто не жалівся.
У мене просто нема смів. Ну, пива протермінованого я не купила. Але в іншому магазині купила старий.... сік. Дуже рідко, мабуть, як і ви, читаю термін на упаковці соку. То ж не тиждень чи два зберігається, а рік... Шо тоді вже говорити про сосиски, ковбаси... На щастя, того не їм. А туристи то чимось закусують.
- Були у мене раз такі туристи, шо одні харчувались у мене, а інші - самі, бо хотіли зекономити. Так потім ті, шо самі, з  туалетів не вилазили. А я тільки мила і мила санвузли... - розповіла господиня одної з садиб.
І я їй вірю. Бо наспраді з продуктами ситуація  плачевна.
І така ж з дорогами. У селищі, як суха погода неможливо пройти біля, точніше по дорозі - тротуарів нема, і дороги теж. Курява за машиною така, шо світа Божого не видно. Люди затуляють руками носа. Рослини при дорозі всі сірі. Їх навіть не рятує дощ. 
 - Краще жити у Львові, ніж у центрі того селища, - каже один з туристів.
Я з ним згідна. Бо ті, хто живе біля дороги, живе у куряві і пилу, а не на курорті.
 - Треба, шоб у нас було, як у Шацьку. Там заборонено їздити важким машинам. Стоїть обмеження на тоннажність. А у нас шо, машини кругляк возять, тим деревом і вгробили дорогу, - ділиться  пані Іра.   - Ми вимагали, шоб нам до Дня селища зробили дорогу, але нам до Дня селища організовують концерт.
Зі святом, Славське!











Немає коментарів: