четвер, 30 липня 2015 р.

Зелений туризм. Чого чекати?

Ті, хто роками приймають туристів, можуть писати про них книжки. Бо туристи такі різні! Приймаючи нових, кожен раз у господарів хвилювання: а шо то за люди?
Коли проситься молода компанія з 10 чоловік, хвилювання одні:
чи не будуть заважати спати господарям та іншим підпочивальникам;
чи не будуть курити у хаті, а якшо будуть, то чи не згорить до холєри дерев'яна хата; 
чи не будуть матюкатися, бо у самих  підростають діти; 
чи не будуть блювати в унітази чи, боронь Боже, поза унітази, якшо понапиваються?
Коли приїжджають малі діти, то хвилювання інші:
 чи не буде в хаті часта істерика, 
чи не поб'ють діти посуд, 
чи не пообмальовують килими і стіни?
Я далека від цих хвилювань, бо ніколи не приймала туристів. Домовляючись про приїзд у зелену садибу, по той бік дроту запитували: на скільки днів, далі була невелика пауза. Я думала, у господині нема впевненості чи на стільки днів є вільний номер. У неї ж на думці, тепер я знаю,  шо було: чи витримає вона мамочку з двома малими дільми. Бо хто  його зна, яка то мамочка і які то діти і чи не рознесуть вони дім. Мені дали добро на приїзд. Я щаслива! 
Проживши кілька днів у садибі, я зрозуміла, шо господиня дуже сильна і рішуча жінка, і шо не менш важливо, непоганий психолог. Приблизно за десять років, які приймає туристів у своєму домі, вона навчилася бачити туристів наскрізь. Але історій за тих десять років у неї чимало.

Один раз приїхали жінка з чоловіком і собакою. Потім вони посварилися. Собаку зачинили у кімнаті на ключ. І пішли. Так собака мало того шо гарчала і скакала, вона так пообдирала двері! І шо найцікавіше, тих збитків нам ніхто не компенсував. Вперлися, шо не будуть нічого за ті двері платити, бо то не їхня вина. Забралися і все! 

Інші туристи розбили телевізор. Так, шо він показував, але корпус був розбитий. Ну так він показує, які проблеми! - казали вони. Звичайно, які проблеми! От ти приїжджаєш у номер, а там розбитий телевізор, які проблеми! Компенсувати не мали чим, але вдалось домовитись.  Через місяць вони скинули гроші на картку, а ми їм по Новій пошті відправили той телевізор.  Порядні люди були, з центральної України. 

- А звідки менш порядні?
-Зі Львова.

І тут вам розповім історію іншого чоловіка, який обслуговує у Карпатах будинок одного чоловіка з Києва. Будинок справді гарний. Видно, шо робився для себе, а не для туристів. А власник, вже немолодий, приїжджає рідко, і півтора року будинок здається для туристів. 

Студентів  не приймаємо. Були тут випадки  з львівською молоддю. Приїхали якісь діти прокурорів. Шо хотіли, то робили. Казали, якшо хочуть, можуть перебити весь посуд. Гроші ж заплачено. І шо ви нам зробите? Кілька пострілів з рушниці у повітря зробили їх чемними.  

А шо робити, як рушниці нема?
З п'яними легше. Їм можна заїхати..., хоча я не прихильниця того, але діє, - веде далі господиня. Якось так розпоясалися ті туристи! Мій тато каже, як ти то терпиш. Пішов бити морди. Дівчата кричать: так не можна! 
- А я зараз твоїй мамі подзвоню і розкажу як ти і з ким тут поводишся! В моменті попустило.

Та не всі приїздять напиватися. Дехто хоче романтики. 
Була парочка, яка собі повиставляла по гарному ковроліні з високим ворсом такі маленькі свічечки - таблетки. Позапалювали. Не знати скільки вони там горіли, але від високої температури ворс поплавився. Так, ті любителі романтики наскубли  трохи ворсу в інших місцях, поставили, а я після їх виїзду пилосошу і бачу, шо дірки такими кругляшками утворюються.  І тут я все зрозуміла про романтику.

Взагалі-то історій з туристами  - хоч греблю гати, і якби всі були б такі, про яких описано, зелених садиб було б мало. Але на щастя, є чимало приємних туристів, які для господарів стають якшо не  гарною згадкою, то постійними клієнтами чи навіть друзями. 




Немає коментарів: