четвер, 9 червня 2016 р.

Туреччина. Акваріум в Анталії. Не рекомендую.

Ви знаєте про такий розвод у пологових, коли на виході звертається фотограф, кудись веде, фотографує, а потім шокує - фотографії коштуватимуть стільки-то, а вам плювати на ті фотки, ви хочете вибратись нарешті з тої довбаної лікарні і не потребуєте ніяких фоток, тим більше за захмарні гроші, але вже попались на гачок?! Я на щастя, не попала у руки фотографів у пологовому, хоча була там два рази, зате попала на такий же гачок в Анталії, правда не в пологовому, а в акваріумі. Отак заплатили ми сім'єю дофігіща грошей за вхід в Акваріум - більше 100 доларів, а потім на нашому шляху вималювався фотограв: "Ми зробимо фотографії для вас, станьте тут, клац-клац,  зробіть вигляд, шо побачили перед собою велику акулу і налякалися, клац-клац. Фотографії забирати на виході". Ми собі пішли дивитись на рибки й гадки не маючи, шо фотки - то не безплатні. А вже на виході нас ощасливили, шо те нещастя фотошопу коштуватиме 70 лір. Не знаю, скільки точно на наші гроші, але гривень 600 напевно буде. У мене не було слів. Я була у шоковому стані... Шоб у такому стані не опинилися Ви, якшо коли-небудь будете в акваріумі Анталії, йдіть геть від горе-фотографів.
А ше краще  - не йдіть взагалі у цей акваріум. Чому? 
По-перше, він дорогий. Дорожчий, ніж в Угорщині. 
По-друге, він малий і не вражає  ні своїми розмірами, ні наповненням. Рибок менше, ніж декору.
По-третє, акули в ньому геть маленькі.
По-четверте, освітлення в акваріумі дуже слабе і ше з фіолетовим відтінком. Не дуже приємно ходити від таким світлом. Особисто я відчувала дискомфорт.
По-четверте, фотографувати зі спалахом не можна. Мабуть, шоб не налякати рибок. Ми цієї заборони дотримувались, але люди повально фоткались зі спалахом - і ці люди були москалі. 

Зауважу, вирішили піти в той акваріум, шоб зробити їм свято, шоб в них були враження. А в них там була лише нудьга. Натомість поїдання морозива після відвідин акваріума - то було ціле свято. Іскорки в очках, енергія фонтаном... їх розпирало від щастя. І для чого платити більше?




середа, 1 червня 2016 р.

Туречинна. Одне слово турецькою ви знаєте

Про господиню судять по туалету (наскільки чистий), а про туризм по аеропорту. Сама таке щойно придумала. І певна логіка в тому є. Бо дивлячись, наскільки вирує життя в аеропорту, видно, чи приїжджають в країну.

Так от, до нас не поспішають. Порівняно зі Стамбулом  Львів закритий для світу. А в аеропорту  - санітарний день. Натомість в Стамбулі злітають літаки частіше, ніж в нас на вокзалі відправляється автобус. А на виході з аеропорта стоїть стільки люду, який зустрічає приїжджих з картками у руках, шо в нас не всякий пікет збирає стільки народу. Ви закинете мені, порівняла  - Стамбул в рази більший за Львів, але це не спростовує того факту, шо там величезний аеропорт і він не простоює. Він працює в шаленому темпі. Туристи їдуть в Стамбул. Серед них вперше була я.
У Туреччині провела два тижні. За цей час маю певні спостереження і  враження, з якими поділюся.
По-перше, в Туреччині надають перевагу білим авто. Їх тут найбільше.

Натомість у нас це не дуже популярний колір машини - взимку зливається зі снігом, восени (і не тільки) сильно брудниться. А там - №1. Снігу нема. Та й з опадами не густо. Тому вимазуються рідше. Але, шо цікаво, брудних машин я там взагалі не бачила. Авто в Туреччині або чисте, або чисте до блиску. Те саме з автобусами. І це приємно.
Гарне враження і від якості доріг, і навіть від тих, хто їх обслуговує. Проїжджала якось у Кемері і бачила обід робітників. Усі сиділи на лавах за довгим столом і дружно їли суп обабіч дороги. Відразу перед очима у мене постав спогад про наших місцевих, які швидкими темпами до фестивалю латали дорогу в Славську в 2015-му. І шо цікаво, вони не обідали зупкою. Вони мали хліб, помідори і довго у місцевому магазині вибирали пляшку горілки. Таки вибрали. Яка може бути потім робота під сонцем у спеку? 
Сорі, мене трохи понесло. Повернусь до баранів. До речі, баранина - нормальна річ у ресторанах, як зрештою, і телятина. А от страв зі свинини ані на землі, ані в небі (тобто в літаках, принаймні в турецьких авіалініях) вам не запропонують. Часто у кафе пропонують чай. По-турецьки "чай" так само, як і по-українськи. Так шо одне слово турецькою вже знаєте. Я особливо не старалась вивчити їхню мову, але слово, яке мені найбільше сподобалось  - havalimani. По-нашому аеропорт. Але їхнє слово більше пасує Україні, бо польоти в нас - то справді "хавалі мані". Ну ви зрозуміли. Там літати дешевше. Рейсів більше. Тобто зі Стамбула можна більше побачити світу, ніж зі Львова.  
А якшо жити в гарному будинку в Анталії, то навіть  і летіти не дуже кортітиме.

Уявіть собі будинок на 4 чи 5 поверхів з паркінгом і відведеними місцями для роверів і калясок, довкола попід сам будинок ростуть рослини, доріжка вимощена плиточкою рівнесенько-гарнесенько, у дворі басейн для дорослих і поряд для дітей, майданчик з безпечним покриттям по цілому периметру, та й сам майданчик безпечний - з пластмаси, в будинку є фітнес-зал і сауна. Ото я описала багатоквартирний будинок в Анталії. Ви знаєте бодай одну елітну новобудову, яка могла би похизуватись усім цим? Я - ні. Тому тепер, коли почую рекламу про чергову елітну новобудову, мені стане ше більше сумно, ніж раніше.
У Туреччині мені ставало сумно тільки від кількості росіян. У соцмережах нас втішають, шо в 2016 -му суттєво зменшився потік російських туристів. А проходячись вулицею, так і не скажеш.

 В Анталії російська звучить приблизно, як у Львові або навіть частіше. Тут росіяни не відпочивають - живуть. У транспорті, на майданчиках, кафе - скрізь чула російську. У місті багато вивісок про "недвижемость".

В деяких ресторанах не знають англійської, але добре знають російську. Я навіть побачила вивіску "кафе Ромашка". Спочатку, було подумала - о українське кафе! Але де там...
Не буду про сумне. Бо взагалі - Туреччина класна. І її варто побачити і відчути.