понеділок, 22 січня 2018 р.

Кір. Нагнітання

У січні в Україні люди перестали хворіти на туберкульоз, немає СНІДу, серцево-судинні захроювання, від яких найчастіше вмирали в Україні, ніби зникли. Пропали всі хвороби. Ви не помітили? А я зауважила. Бо у 2018-й українці увійши з кором. Лише про нього й мова. Агов! Де інші теми?!  Нема про що говорити? Видно, що нема. Є тільки кір.
І знаєте чому? Бо українці не щеплені. То пусте, що кір прийшов до нас з Румунії. Нам же розказують, що скрізь у світі люди вакцинуються, і тільки українці, як якісь затуркані африканці, не поспішають вакцинуватися, і от на маєш: спалах. А як же румуни? Вони, за словами Супрун, теж не дуже то вакцинувалися. Тому висновок, що цивілізовані країни дбають про своє здоров'я і охоплені вакцинацією, а ми ні - не зовсім точний. Правильніше сказати, що довіра до вакцин знижується, і не тільки в Україні. Не дарма ж Румунії рівень вакцинації опустився до 86% проти 95% у 2007 році. І так, багато було випадків інфікування кором у 2017. Мабуть, румуни постраждали найбільше в Європі від цієї хвороби. Але не можна сказати, що тільки в Румунії був кір. Фактично, у всіх країнах ЄС у 2017 були випадки захворювання на кір, крім  Латвії, Ліхтенштейну, Мальти та Норвегії. Тому не треба казати, що то Україна така унікальна. В Італії лише за перше півріччя 2017-го захворіли більше 3 тисяч людей, тоді як у нас такі цифри за 11 місяців 2017. Виходить, у нас менше. Бо італійської статистики за друге півріччя я не знайшла. Якщо ще там були випадки інфікування, то загальна картина в них може бути гірша. Чому? Там теж винні дурні батьки і лікарі-гомеопати? То вам для роздумів.

P.S. А тим часом дитина мого facebook-friend, яка потрапила на свята в ОХМАТДИТ з запаленням легень, там же була заражена кором. До речі, дитина була вакцинована. Тому головне - не попасти у лікарню, бо там найбільші шанси інфікування. Як не кором, то гепатитом...














понеділок, 15 січня 2018 р.

"Тирамісу з полуницями"

Така файна солодка назва книжки.  Уже уявила смачний десерт. Потім глянула, авторка - полька. Твір обіцяє бути цікавим і необтяжливим,  - подумала собі я. Очікування справдилися. Історія сподобалась. Більше пасує для тінейджерів. Тут проблеми схуднення, депресія, стосунки з хлопцями, наркотики... 
Найбільша увага звернена на анорексію, хворобу, до якої дівчина скочується поступово й не здогадуючись, що в неї анорексія. 
Примітним, досі мені невідомим, але цікавим виявився факт, що неповнолітні у Польщі не можуть самостійно звернутися до гінеколога. Потрібен супросід опікуна. Інший варіант - приватна клініка, але на неї треба мати гроші. 
Закарбувалось те,  як хороший хлопець, який не любив алкоголь і не курив, раптом присідає на наркотики...
А ще мати, яка у депресії після того, як її покинув чоловік... 
Інша мати така заклопотана, що не помітила хвороби рідного сина.
Висновок, ми забагато поринули у внутрішній світ, стали самотніми островами, які перебуваючи у сім'ї і маючи друзів, поняття не маємо, які проблеми у наших близьких. Нам здається, що ми все знаємо про них, а насправді не знаємо дуже багато і часто важливого.


вівторок, 2 січня 2018 р.

"Дівчина мого сина"


У вас є син? А він ще неодружений? Тоді книга "Дівчина мого сина" якраз актуальна. Вона підійде й тим, у кого нема синів. Бо реально варта уваги. Але матерям особливо цікаво таке читати. Я так думаю. 
Про що книга? Про те, як у молодого перспективного інтерна-хірурга, який до кінця своїх днів може не працювати, бо дуже добре забезпечений, з'являється дівчина. Така собі простачка. Ні освіти, ні статків. Але з кожною сторінкою книжки розумієш, що вона зовсім не простачка. У неї є аналітичний розум, винахідливість, надзвичайна цілеспрямованість і бажання будь-якою ціною досягнути високого соціального статусу. Заради цього вона ладна на все. Саме тому ця дівчина вчепилася у багатого хлопця, як вош кожуха. Але на шляху до своєї мрії дівчина зіштовхується з мамою хлопця, яка не бачить її частиною своєї родини. І тут починається найцікавіше. Хто кого? Мама чи дівчина? Розв'язка книги була для мене неочікувана. А розвиток подій, чим ближче до кінця книжки, тим більше тримав. 
Однозначно хороша книга. Раджу.